ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.01.2004 Справа N 13/13-200
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Плахотнюк С.О.,
суддів: Панченко Н.П. ,
Плюшка І.А.,
розглянувши касаційну АКБ “Укрсоцбанк” в особі Тернопільської
скаргу обласної філії
на постанову від 07.10.03 Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 13/13-200
за позовом АКБ “Укрсоцбанк” в особі Тернопільської
обласної філії
до ВАТ “Тернопільбуд” в особі
госпрозрахункової будівельної дільниці
ВАТ “Тернопільбуд”
про стягнення 15146 грн. 10 коп. завданих
збитків,
за участю представників:
- позивача – Твердохліба О.С.
- відповідача – Голоти м. П.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 03.02.03
позовні вимоги АКБ “Укрсоцбанк” в особі Тернопільської обласної
філії задоволені: з ВАТ “Тернопільбуд” в особі госпрозрахункової
будівельної дільниці ВАТ “Тернопільбуд” на користь позивача
стягнуто 15146,10 грн. збитків. При цьому господарський суд
виходив з того, що у діях (бездіяльності) відповідача є вина у
формі грубої необережності.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
07.10.03 (судді В.Онишкевич, м. Слука, П. Скрутовського) рішення
господарського суду першої інстанції змінено: з відповідача на
користь АКБ “Укрсоцбанк” в особі Тернопільської обласної філії
стягнуто матеріальні збитки в сумі 7543,05 грн., в решті
позовних вимог в позові відмовлено з посиланням на те, що в
даному випадку присутня вина обох сторін, а тому і збитки
відповідно до ст. 211 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
покладаються на
обидві сторони.
В касаційній скарзі до Вищого господарського суду України АКБ
“Укрсоцбанк” в особі Тернопільської обласної філії просить
скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 07.10.03, вважаючи її такою, що прийнята з порушеннями
ст.ст. 416, 421 ЦК, та залишити без змін рішення господарського
суду Тернопільської області від 03.02.03.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши правильність застосування Львівським апеляційним
господарським судом норм матеріального права, Вищий
господарський суд України у складі колегії суддів дійшов
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що
відповідно до листа від 26.12.1995 № 01/184 відповідач отримав
на зберігання 90 шт. алюмінієвих вікон по накладній № 15 від
26.12.1995 без зазначення терміну зберігання.
Листом від 28.02.2002 № 29 відповідач повідомив позивача про
відсутність охорони на об’єкті, де зберігаються згадані вікна,
просив їх забрати та зазначив, що в противному випадку не
вважатиме себе відповідальним за зберігання майна.
30.05.2002 була скоєна крадіжки 23 алюмінієвих вікон, про що
позивача було повідомлено листом від 31.05.2002 № 60 та повторно
було наголошено на відсутності охорони.
В ніч на 15.11.2002 була скоєна повторна крадіжка 56 вікон, про
що позивача було повідомлено листом від 15.11.2002 року № 156.
По факту скоєної крадіжки Кременецьким РВ УМВСУ було порушено
кримінальну справу № 1094440, про що свідчить лист за № 181 від
20.01.2003 року за підписом начальника слідчого відділу
Кременецького РВ УМВСУ капітана міліції Бойко І.А.
Скаржник посилається на норми частин 2 і 3 ст. 421 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, в яких зазначено право охоронця (якщо охоронцем є
державна, кооперативна або інша громадська організація) на
продаж невитребуваного майна в порядку, передбаченому в її
статуті (положенні). Однак, охоронець має право вимагати, а
поклажодавець зобов’язаний після закінчення строку,
передбаченого в договорі, або строку, вказаного охоронцем у
відповідності з ч. 2 ст. 415, взяти назад здане на зберігання
майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 415 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо майно здано
на зберігання без вказівки терміну, охоронець має право в
будь-який час відмовитися від договору зберігання, однак
зобов’язаний надати особі, яка здала на схов майно, достатній
термін для його отримання. Отже, в силу ст. 415 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідач відмовився від договору зберігання,
надавши позивачу тривалий термін для отримання спірних вікон,
чим позивач не скористався.
Однак, в силу ст. 416 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, охоронець
зобов’язаний приймати відповідних заходів для збереження майна.
Згідно ч. 2 ст. 418 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
охоронець майна після
його відмови від зобов’язань по зберіганню в порядку ст. 415 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
відповідає в подальшому за втрату, нестачу
цього майна лише при наявності з боку охоронця умислу або грубої
необережності.
Львівський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що
в даному випадку мається вина обох сторін, що призвело до
матеріальних втрат на суму 15146,10 грн., тому відповідальність
за заподіяні збитки повинна бути покладена, відповідно до
ст. 211 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, на обидві сторони.
З огляду на викладені обставини колегія вважає, що правові
підстави для зміни чи скасування постанови Львівського
апеляційного господарського суду від 07.10.2003 у справі
№ 13/13-200 відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу АКБ “Укрсоцбанк” в особі Тернопільської
обласної філії на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 07.10.03 у справі № 13/13-200 залишити
без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
07.10.03 у справі № 13/13-200 залишити без змін.