ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.01.2004 Справа N 12/119
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкіна – головуючого,
Є. Чернова,
В. Цвігун
за участю представників:
- позивача
- відповідача
розглянув
касаційну скаргу Костопільської МДПІ
на постанову від 16.10.2003
Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 12/119
за позовом Костопільської МДПІ
до військової частини № А-0991
про стягнення податкової заборгованості
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Рівненської області від 24.06.2003
(суддя В.Шарапа) позовні вимоги Костопільської міжрайонної
державної податкової інспекції до військової частини А-0991
задоволені частково.
Призначено до стягнення податковий борг зі збору за забруднення
навколишнього природного середовища в сумі 780.85 грн., оскільки
відповідач є платником даного податку і заборгованість в даній
сумі визнав, та пені в сумі 98,7 грн. за несвоєчасну сплату
податку за забруднення навколишнього природного середовища.
В частині стягнення 15084 грн. податку з власників транспортних
засобів та, відповідно, фінансових санкцій по даному податку в
сумі 124 грн. відмовлено, оскільки відповідач, будучи військовою
частиною Збройних сил України, не с власником транспортних
засобів і тому вони не є об'єктом оподаткування податком з
власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів.
Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду у
складі головуючого – Бойко С.М., суддів Кузя В.Л., Давид Л.Л.,
здійснюючи перевірку у зв’язку з апеляційною скаргою позивача,
постановою від 16.10.2003 рішення у справі залишив без змін, а
скаргу – без задоволення.
Рішення та постанова у справі обгрунтовані тим, що вимоги
позивача про стягнення податкового боргу з податку з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів з
військової частини А-0991 є безпідставними, так як вона є
військовою частиною Збройних сил України, не є власником
транспортних засобів і вони не є об'єктом оподаткування податком
з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів згідно положень ст. 1 Закону України “Про податок з
власників транспортних засобів та інших самохідних маниш і
механізмів”, в якій зазначено, що платниками податку є
підприємства, установи та організації, які є юридичними особами,
мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством
власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього
Закону є об'єктами оподаткування, та статтю 14 Закону України
“Про Збройні сили України” ( 1934-12 ) (1934-12)
, в якій визначено, що
земля, води і інші природні ресурси, а також майно, закріплене
за військовими частинами, є державною власністю, належить їм на
праві оперативного управління та звільняється від сплати всіх
видів податків.
Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, просить їх
скасувати як такі, що прийняті внаслідок неправильного
застосування норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів перевірила матеріали справи у відкритому судовому
засіданні і зазначає таке.
Згідно з положеннями статті 39 Закону України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
майно, що є державною власністю та закріплене за
державною установою, яка перебуває на державному бюджеті,
належить їй на праві оперативною управління. В статті 128
Цивўльного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
право оперативного
управління прирівнюється до права власності. Податок з власників
транспортних засобів є майновим податком і Законом України “Про
податок з власників транспортних засобів та інших самохідних
машин і механізмів” ( 1963-12 ) (1963-12)
встановлено, що платниками
податку з власників транспортних засобів є підприємства,
установи та організації, які є юридичними особами, мають
зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні
транспортні засоби, визначені у статті 2 цього Закону як об’єкти
оподаткування під відповідним кодом Гармонізованої системи опису
та кодування товарів.
Статтею 4 Закону України “Про податок з власників транспортних
засобів та інших самохідних машин і механізмів” ( 1963-12 ) (1963-12)
встановлено перелік установ і організацій, що звільняються від
сплати податку з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів. З даного переліку установи та
організації Міністерства оборони України виключено Законом
України “Про внесення змін до деяких законів України щодо
фінансування дорожного господарства” ( 986-14 ) (986-14)
№ 986-ХІV, який
набрав чинності з 01.01.2000.
Згідно із змістом статті 1 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
пільги щодо оподаткування не можуть
встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім
законів про оподаткування. Закон України “Про Збройні сили
України” ( 1934-12 ) (1934-12)
визначає функції, склад Збройних сил
України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації,
керівництва та управління ними. При цьому не зазначено, що даний
нормативний акт регулює податкові правовідносини або встановлює
пільги.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що висновок,
зроблений господарським судом першої та апеляційної інстанцій
стосовно правомірності застосування до вказаних правовідносин
норми статті 14 Закону України “Про Збройні сили України”
( 1934-12 ) (1934-12)
, відповідно до якої земля, води інші природні
ресурси, а також майно, закріплене за військовими частинами,
військовими навчальними закладами, установами та організаціями
Збройних сил України є державною власністю, належить їм на праві
оперативного управління та звільняється від сплати усіх видів
податків, слід визнати передчасним.
Крім того, колегія суддів зазначає, що судами першої та
апеляційної інстанцій не дано оцінку та вивчено обставини щодо
самостійного визначення податкового зобов’язання по податку з
власників транспортних засобів.
При цьому слід зазначити, що згідно вимог п. 5.1 статті 5 Закону
України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
податкове зобов'язання самостійно визначене платником податку у
податковій декларації вважається узгодженим з дня подання такої
податкової декларації та не може бути: оскаржене платником в
адміністративному та судовому порядку.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення
та постанова у справі прийняті внаслідок неправильного
застосування норм чинного законодавства та неповного
встановлення обставин, які мають значення для правильного
вирўшення справи, та підлягають скасуванню, а справа –
направленню на новий розгляд.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Костопільської МДПІ задовольнити частково.
2. Рішення від 24.06.2003 та постанову від 16.10.2003 у справі
господарського суду Рівненської області № 12/119 скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Рівненської області.