ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
16.01.2004 Справа N 20-7/933-8/051
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О. - головуючого, Рибака В.В., Уліцького А.М.
розглянув касаційну скаргу ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 22.09.2003 у справі N 20-7/933-8/051 господарського суду
м. Севастополя за позовом Спільного підприємства "Агроекопром" до
ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя про визнання недійсним
рішення за участю представників сторін від позивача: М. (дов. б/н
від 16.10.2002), від відповідача: І. (дов. N 10-004/128 від
13.01.2004).
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 25.12.2002
задоволено позов спільного підприємства "Агроекопром" до державної
податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про
визнання недійсним рішення ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя
від 03.06.2002 N 954 про стягнення штрафних санкцій у розмірі
28057,44 грн. за порушення строків перерахування іноземної валюти
від нерезидента за поставлені позивачем товари.
Суд встановив, що позивач погодився з вимогою нерезидента про
розірвання укладеного між ними договору у зв'язку із виявленням
неякісності поставленого резидентом нерезиденту товару. Суд
визнав, що при розірванні договору позивач не несе
відповідальності за несвоєчасне зарахування виручки від
нерезидента згідно з приписами Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ДПІ у
Ленінському районі м. Севастополя звернулося до суду апеляційної
інстанції з апеляційною скаргою.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 12.02.2003 рішення суду першої інстанції було скасовано, а у
задоволенні позову відмовлено. Суд визнав обставини, з яких
задоволено позов, такими, що не відповідають законодавству, що
регулює розрахунки у іноземній валюті та встановлює строки
зарахування її резидентом.
Вищий господарський суд України, переглянувши справу в
касаційному порядку, постановою від 22.04.2003 скасував рішення і
постанову, прийняті у справі, а справу направив на новий розгляд в
зв'язку з неповним розглядом заявлених у позові вимог, зокрема,
обставин узгодження податкового повідомлення згідно з пп. 5.2.2
п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
При новому розгляді справи господарський суд м. Севастополя
рішенням від 20.06.2003 у задоволенні позову відмовив за
відсутності правових підстав для звільнення позивача від
відповідальності за порушення приписів ст. ст. 1, 2 Закону України
"Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, встановивши додержання відповідачем строків
розгляду скарг позивача у строки, визначені чинним законодавством.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 22.09.2003 рішення господарського суду від 20.06.2003 було
скасовано, а позов задоволено. Суд апеляційної інстанції
встановив, що рішення ДПА України від 28.08.2002 про продовження
строку розгляду скарги не є належним доказом додержання податковим
органом строків по розгляду скарг, визначених в абз. 3 пп. 5.2.2
п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки це рішення стосується не скарги
позивача, а командитного товариства "Ково і К".
Щодо нарахування пені за несвоєчасне зарахування резидентом
коштів суд апеляційної інстанції, зважаючи на встановлені
обставини розірвання договору між позивачем і нерезидентом та
знищення неякісного товару, поставленого позивачем (акт від
15.01.2003), дійшов висновку, що рішення податкового органу про
стягнення пені після 19.09.2001 (момент розірвання договору
сторонами) не відповідає приписам закону та ст. 19 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Ухвалою від 24.11.2003 Вищий господарський суд України за
касаційною скаргою ДПІ у м. Севастополі порушив касаційне
провадження у справі.
У касаційній скарзі ставиться вимога про скасування постанови
апеляційної інстанції як невідповідної чинному законодавству та
обставинам у справі та залишення без змін рішення суду першої
інстанції від 20.06.2003.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який
підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі, та заперечення
представника позивача щодо законності і обгрунтованості постанови,
перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з
такого.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень.
Суд першої інстанції визнав доведеною обставину розірвання
позивачем на вимогу нерезидента угоди та відмову у задоволені
позову про стягнення заборгованості нерезидента за відсутністю
зобов'язання оплати внаслідок поставки неякісного товару рішенням
арбітражного суду м. Москви від 16.04.2002, визначивши наявність
порушення позивачем порядку розрахунків в іноземній валюті.
Наведений висновок відповідає приписам ст. ст. 1, 4 Закону
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, оскільки резидент звільняється від сплати пені
тільки при задоволенні його позову відповідним судом.
Розірвання договору, як встановив суд першої інстанції,
сталося з вини резидента, тому відмова арбітражного суду м. Москви
свідчить про незарахування виручки резидента з вини резидента і не
може бути підставою для звільнення резидента від відповідальності,
встановленої законом, що регулює порядок розрахунків в іноземній
валюті при здійсненні експортних операцій.
Звернувшись з позовом до господарського суду, позивач,
посилаючись на припис абз. 3 пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, доводив,
що оспорене ним рішення ДПІ у м. Севастополі вважає повністю
недійсним, а скаргу задоволеною на користь платника податків з
дня, наступного за останнім днем зазначених строків для відповіді
на скаргу.
Суд при новому розгляді визнав доведеним додержання строків
розгляду скарг позивача податковими органами при апеляційному
оскарженні. Цей висновок підтверджується матеріалами справи,
зокрема, рішеннями ДПА України від 28.08.2002 N 5557/6/25-0315 про
продовження строку розгляду скарги спільне підприємство
"Агроекопром" (вх. N 6231/6 від 12.08.2002) та від 02.10.2002
N 6496/6/25-0315.
Зважаючи на встановлені обставини розгляду скарги позивача,
ДПА України у встановленому порядку і строки, суд першої інстанції
правильно визначив обставини відсутності порушення строку при
розгляді скарги.
Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги підстави
ненадходження плати за експортовану продукцію та неправильно
застосував припис ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, яка передбачає
звільнення резидента від сплати пені тільки у випадках задоволення
позову резидента, що може свідчити про відсутність вини резидента
у несвоєчасному зарахуванні валюти. Такої обставини суд
апеляційної інстанції не встановив, тому дійшов помилкового
висновку щодо невідповідності закону акта прийнятого податковим
органом у межах його компетенції.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції в частині
дослідження обставин апеляційного оскарження рішення податкового
органу також не врахував, що в разі порушення строку апеляційного
оскарження відповідно припису абз. 3 пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
скарга вважається повністю задоволеною на користь платника
податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків,
тобто предмет позову згідно припису закону був відсутнім. Проте,
визнавши доведеною таку обставину, суд апеляційної інстанції не
надав правової оцінки цій обставині та її наслідкам - недійсності
податкового повідомлення, незважаючи на відсутність вимог позивача
про відшкодування визначеної суми пені.
Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що постанова
апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що не
відповідає обставинам у справі та чинному законодавству, а рішення
суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 22.09.2003 у справі N 20-7/933-8/051 скасувати, а рішення
господарського суду м. Севастополя від 20.06.2003 у цій справі
залишити без змін.