ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
15.01.2004 Справа N 257/9-263
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Першикова Є.В.,
суддів Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.,
розглянувши
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці
на постанову від 07.04.2003р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 257/9-263 Господарського суду Вінницької
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Моноліт+”
до Державної податкової інспекції у м. Вінниці
про визнання недійсним рішень
За участю представників сторін:
позивача – не з’явилися
відповідача – не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
ТОВ “Моноліт +” заявлено позов про визнання недійсними рішень
ДПІ у м. Вінниці від28.05.2001р.
№ 62/185/26-20-01/30247570/2063, від 17.07.2001р.
№ 77/248/26-20-01/30247570/2817, від 04.10.2001р.
№ 3667/26-20-01.
Позовні вимоги мотивовані тим, що коригуючі декларації, при
цьому, повинно бути проведено списання та розстрочення
податкового боргу. Також, в актах складених відповідачем від
28.05.01р., від 16.07.01р. та від 04.10.01. відсутні будь-які
дані щодо змісту визначених порушень та донарахованого податку
на додану вартість.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.12.2001р.
у справі № 257/9-263 (суддя Балтак О.), яке залишено без змін
постановою від 07.04.2003р. Київського апеляційного
господарського суду (колегія суддів Моторний О.А., Карась О.В.,
Кошіль В.В.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю
“Моноліт+” задоволено частково. Визнано недійсним рішення
Державної податкової інспекції у м. Вінниці від 28.05.2001р.
№ 62/185/26-20-01/30247570/2063, а також рішення від
17.07.2001р. № 77/248/26-20-01/30247570/2817 та частково
недійсним щодо податку на додану вартість за 1999рік рішення від
04.10.2001р. № 3667/26-20-01 про внесення змін до рішення від
28.05.2001р. Стягнуто з Державної податкової інспекції у
м. Вінниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю
“Моноліт+” 255 грн. на відшкодування витрат по сплаті держмита
та 207 грн. на відшкодування витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, в якій просить скасувати прийняті
по справі рішення та постанову. В обґрунтування своїх вимог
відповідач посилається на те, що господарський суд дійшов
помилкового висновку про неправомірність прийнятих податкових
рішень та неправильно застосував п.п. 18.1.5 п. 18.1 ст. 18
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
та п.п. 3.1 п. 3 Положення про списання та
розстрочення податкового боргу платників податків у зв’язку з
відміною картотеки.
Також, відповідачем заявлено клопотання про відновлення
процесуального строку для подання касаційної скарги із
зазначенням поважних причин його пропуску, яке враховуючи
приписи ст. 53 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підлягає задоволенню.
Розглянувши доводи, викладені в касаційній скарзі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування апеляційним господарським судом
норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з
наступного.
Рішенням господарського суду встановлено, що позивачем подано
відповідно до ст. 18 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
та направлено заяви від
20.04.01р. про списання та реструктуризацію податкової
заборгованості в тому числі з ПДВ за 1999р. Листи та декларації
прошиті та скріплені печатками позивача про що є дані у
відповідних журналах реєстрації. На деклараціях, які подані
позивачем до ДПІ у м. Вінниці проставлені штампи податкового
органу.
В наслідок проведеної перевірки по документам, що вилучені у
позивача податковою інспекцією складено три акти документальної
перевірки та винесено три рішення від28.05.2001р.
№ 62/185/26-20-01/30247570/2063, від 17.07.2001р.
№ 77/248/26-20-01/30247570/2817, від04.10.2001р. № 3667/26-20-01
про застосування та стягнення сум штрафних /фінансових/ санкцій,
донарахованих сум податків та пені за порушення податкового
законодавства.
В акті перевірки від 4.10.01. визнається подання позивачем
коригуючих декларацій з податку на прибуток, а подання
декларацій з ПДВ визнається як “невірно подані”.
Оскільки декларації подані не до відділу приймання та обробки
податкових документів, тому, як зазначає ДПІ, по обліку вони
проведені не були і не враховані інспектором-ревізором при
проведенні документальної перевірки.
Згідно п.п. 18.1.5 п. 18.1 ст. 18 Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі коли платники
податків самостійно виявляють податкові зобов'язання, що виникли
у податкових періодах, попередніх податковому періоду, на який
припадає набрання чинності цією статтею, та здійснюють їх
декларування протягом 60 календарних днів від дня набрання
чинності цією статтею (опубліковано в газеті Голос України
20.02.01р. № 32), податкові зобов'язання (включаючи пеню)
підлягають списанню або розстроченню у порядку, визначеному цією
статтею, залежно від часу їх виникнення.
Господарським судом встановлено, що уточнюючі декларації з
податку на прибуток та з ПДВ в тому числі за 1999р. позивачем
надавались 20.04.01р., і не враховувати уточненні суми ПДВ за
1999р. в актах перевірки від 28.05.01р. та додаткових перевірок
від 16.07.01р. та 04.10.01р. у відповідача не було підстав.
Окрім того, в актах документальної перевірки від 28.05.01р. та
додаткових перевірок від 16.07.01р. та 04.10.01р. на підставі
яких прийняті оскаржувані рішення ДПІ, відсутні дані щодо фактів
виявлених порушень та донарахувань ПДВ, не вказано по яких
господасрьких операціях донараховано ПДВ, не зазначено
конкретних фактів донарахування з посиланням на первинні
документи. У зв’язку з чим, донарахування відповідних сум ПДВ на
пўдставў зазначених актів є необґрунтованим.
За таких, обставин колегія суддів вважає, що постанова
Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2003р. є
законною та обґрунтованою і підстав для її скасування не
вбачається.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Відновити Державній податковій інспекції у м. Вінниці строк для
звернення з касаційною скаргою.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці
залишити без задоволення.
Постанову від 07.04.2003р. Київського апеляційного
господарського суду у справі № 257/9-263 Господарського суду
Вінницької області залишити без змін.