ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.01.2004 Справа N 29/247
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Голосіївському районі м. Києва
касаційну скаргу
на постанову від 18.09.2003 року Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 29
господарського суду м. Києва
за позовом Державної податкової інспекції у
Голосіївському районі м. Києва
до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Ф"
про визнання суми податкового зобов'язання,
нарахованого з використанням непрямого
методу
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутні,
від відповідача присутні.
ВСТАНОВИВ:
На підставі розпорядження заступника голови Вищого господарського
суду України від 14 січня 2004 року № 02-14.2/4, яким внесено
зміни до складів суддівських колегій, перегляд в касаційному
порядку справи № 29 здійснюється колегією суддів у складі:
головуючий, судді.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.06.2003 року,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 18.09.2003р., по справі № 29 в позові
відмовлено.
В касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить
скасувати ухвалені по справі судові акти та задовольнити позов ДПІ
в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм
матеріального та процесуального права.
Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.
Заслухавши представників позивача, які підтримали доводи
касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу представника
відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного
господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що позивачем ДПІ у Голосіївському районі
м. Києва відповідачу ТОВ "Ф" визначене податкове зобов'язання
податковим повідомленням-рішення від 29.12.2002р. № 0001972305/0
по податку на прибуток в сумі16042400 грн., застосовані штрафні
санкції по податку на прибуток в сумі 8021200 грн., усього на суму
24063600 грн., податковим повідомленням-рішенням від 29.12.2002р.
№ 0001962305/0 - по податку на додану вартість в сумі 10694912
грн., застосовані штрафні санкції в сумі 5347456 грн., усього на
суму 16042368 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення видані на підставі акта,
документальної перевірки № 431-23 /05 від 20.12.2002р.
З наданої до справи копії акта № 431-23/05 від 20.12.2002р. про
результати перевірки дотримання вимог законодавства про
оподаткування ТОВ "Ф" за період з 23.01.2001р. по 20.12.2002р.
вбачається, що під час перевірки при визначенні валових витрат
було застосовано непрямі методи визначення сум податкових
зобов'язань, а саме: метод економічного аналізу з урахуванням
інформації про провадження господарської діяльності платника
податків, отриманих з інших джерел згідно із законодавством.
До справи надані копії рішення ДПІ у Голосіївському районі
м. Києва №7-23/05/31302511 від 30.10.2002р. про застосування
непрямих методів для визначення об'єкту оподаткування ТОВ "Ф" для
розрахунку податкових зобов'язань по податку на прибуток за період
1 кв. 2001 р. та рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва
№ 8-23/05/31302511 від 30.10.2002р. про застосування непрямих
методів для визначення об'єкту оподаткування ТОВ "Ф" для
розрахунку податкових зобов'язань по податку на додану вартість за
період лютий-травень 2001р.
Відповідно до пп. 19.3.6 ст. 19 Закону України від 21.12.2000
№ 2181-111 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, у
разі, коли платник податку відмовляється узгодити податкове
зобов'язання, нараховане податковим органом з використанням
непрямого методу, податковий орган зобов'язаний звернутися до
господарського суду з позовом про визнання такої суми податкового
зобов'язання.
Як встановлено судами відповідач відмовляється узгодити податкове
зобов'язання, нараховане податковим органом за непрямими методами
(відповідач оскаржив податкові повідомлення рішення в порядку
передбаченому ст. 5 вищезазначеного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, копія
рішення ДПА у м. Києві "Про результати розгляду скарги" додана до
справи).
Пунктом 4.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
№ 2181-111 від 21.12.2000р. (із змінами та
доповненнями) передбачено: якщо контролюючий орган не може
самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника
податків у випадках коли декларацію було подано, але під час
документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом,
платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації,
наявними документами обліку у порядку, передбаченому
законодавством, сума податкових зобов'язань може бути визначена за
непрямим методом.
Частиною 2 підпункту 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 цього ж Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що якщо підставою для застосування непрямих методів є
відсутність окремих документів обліку, такий метод може
застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або
його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник
податків подає інші документи обліку або інші підтвердження,
достатні для визначення показників відсутніх документів обліку,
непрямі методи не застосовуються.
Також, на підставі наявних у справі доказів (акт передачі
документів від 15.08.2002р. та акт № 2 від 16.08.2002р.) судами
встановлено, що відповідачем позивачу для перевірки були надані
первинні бухгалтерські документи, серед яких і ті, які пов'язані з
формуванням валових витрат та податкового кредиту при здійсненні
господарських операцій з ПП "Ф", ТОВ "С" та ТОВ ВКП "Н", зокрема,
накладні, копії векселів, акти прийому-передачі векселів, витяги з
банківського рахунку, акти прийому-передачі товару, а також
податкові накладні.
В розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
накладні, актиприйому
передачі векселів та товару, платіжні доручення (витяги з
банківського рахунку), є первинними бухгалтерськими документами,
які засвідчують факт здійснення господарських операцій.
Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(із змінами та доповненнями)
передбачено, що не включаються до валових витрат будь-які витрати,
не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими
документами; обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена
правилами ведення податкового обліку (ч. 4).
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те,
що оскільки первинні бухгалтерські документи були надані позивачу
відповідачем для перевірки в повному обсязі, у позивача не було
підстав ані для застосування непрямих методів при визначенні
податкового зобов'язання, ані для висновку про порушення позивачем
п. 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Правильним також є висновок щодо правомірності формування
податкового кредиту , про що свідчать наявні податкові накладні
(п. 7.4.5 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
). Судами встановлено, що ці податкові накладні були
надані відповідачем позивачу для проведення перевірки. Оскільки
висновок позивача про порушення відповідачем формування валових
витрат суд вважає безпідставним, пов'язаний з ним висновок про
невірне визначення податкового кредиту і порушення відповідачем
пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
також необґрунтований.
Твердження позивача про відсутність ТТН та місці зберігання товару
як підстава для застосування непрямих методів судом правомірно
відхилено, оскільки таке твердження суперечить ч. 2 п. 4.3.2 п.
4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, тому що відповідачем надані достатні докази
на підтвердження витрат.
Судами встановлено, що з матеріалів справи вбачається відсутність
доказів того, що під час документальної перевірки відповідач не
підтвердив розрахунки, наведені у деклараціях, наявними
документами обліку.
Оскільки рішенням Держкомпідприємництва від 16.10.1998 р.
№ 17-02/10 (повідомлення Державного комітету України з питань
розвитку підприємництва опубліковане в "Урядовому кур'єрі" № 43
07.03.2000р.) зупинено дію Інструкції про порядок виготовлення,
зберігання, застосування єдиної первинної транспортної
документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та
обліку транспортної роботи, затвердженої Наказом Мінстату України,
Мінтранспорту України за № 228/253 ( z0483-96 ) (z0483-96)
від 07.08.1996р.,
(зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.08.1996р. за
№ 483/1508), якою була встановлена обов'язковість застосування
товарно-транспортних накладних, посилання позивачем на порушення
відповідачем вимог зазначеної Інструкції ( z0483-96 ) (z0483-96)
неправомірне.
Також колегія суддів відзначає, що відповідно до п. 19.1 ст. 19
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
пункт 4.3 ст. 4 набрав чинності з 01.01.2002 року.
Таким чином, оскільки принцип чинності законів в часі, зазначений
в ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, є загальновідомим
правовим принципом, про що зазначено і в рішенні Конституційного
суду України по справі з офіційного тлумачення цієї статті
Конституції України, безпідставним є застосування непрямих методів
за період, який передував 01.01.2002р., а саме за 1 квартал 2001
року.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Київського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,-
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському
районі м. Києва від 17.10.2003 року без номеру на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2003 року у
справі № 29 залишити без задоволення, а постанову Київського
апеляційного господарського суду від 18.09.2003 року у справі № 29
- без змін.