ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2004                                        Справа N 9/476

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого                  

суддів:                      

розглянувши касаційну        ТОВ “ЛТ”

скаргу

на постанову                 Львівського апеляційного

                             господарського суду від 30.04.2003

                             року

у справі за позовом          ТОВ “ЛТ”

до                           ВАТ “Д”

про   стягнення 12 353,91 грн

                       В С Т А Н О В И В:

у  вересні  2002 року ТОВ “ЛТ” звернулось до суду з позовом  про

стягнення  з ВАТ “Д” 10 668,62 грн. заборгованості, яка  виникла

внаслідок  неналежного  виконання  умов  договору  №  70–Д   від

23.06.2001  року,  185,29 грн. відсотків та  1500  грн.  судових

витрат на оплату правових послуг.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 04.03.2003

року позов задоволено частково у сумі 10 853,91 грн.

Постановою  Львівського  апеляційного  господарського  суду  від

30.04.2003  року рішення місцевого суду скасовано, у задоволенні

позовних вимог відмовлено.

У   касаційній   скарзі  позивач  посилається   на   неправильне

застосування  апеляційним  судом  норм  матеріального  права   і

просить  постанову  апеляційної інстанції скасувати,  а  рішення

міського суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача,

перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги  судова

колегія  вважає,  що  скарга  підлягає  задоволенню  виходячи  з

наступного.

Скасовуючи   рішення  суду  першої  інстанції  апеляційний   суд

послався  на те, що вимоги є погашеними, оскільки вони  не  були

заявлені  у визначені законом терміни після порушення 14.02.2002

року   господарським  судом  Чернівецької  області  справи   про

банкрутство відповідача.

Проте погодитись з наведеними мотивами скасування рішення суду і

відмови  у  позові  не  можна,  оскільки  вони  не  відповідають

обставинам справи і не ґрунтуються на нормах права.

Справа    про    банкрутство   відповідача   порушена    ухвалою

господарського суду Чернівецької області від 25.01.2002 року.

Ухвалою  того  ж  суду  від 14.02.2002 року розпочата  процедура

санації боржника.

Ліквідаційна  процедура щодо боржника не  відкривалась,  а  тому

посилання  апеляційного суду на п. 5 ст. 31 Закону України  “Про

відновлення   платоспроможності  боржника  або   визнання   його

банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
        , як на підстави погашення заявлених вимог

не можна визнати правомірними.

Із  наявних  у справі матеріалів вбачається, що 23.06.2001  року

між  позивачем та відповідачем було укладено договір № 70–Д  про

лізинг транспортного засобу.

На виконання умов договору позивач надав а відповідач прийняв  у

користування   на  умовах  лізингу  транспортний   засіб   марки

“Мерседес Бенц 0303, державний номер № 02215 ХМ.

Відповідно   до   п.   5  вищезазначеного  договору   плата   за

використання  транспортного  засобу  відповідачем  повинна   була

здійснюватись  кожного  місяця до  10  числа  в  сумі  плати  за

оборотний рейс.

Але  за  період з 01.08.2001 року по 01.09.2001 року належні  до

сплати  платежі відповідач не здійснив і з урахуванням, що  сума

боргу  ним  не  оспорювалась  суд  першої  інстанції  правомірно

постановив  рішення про задоволення позову і  підстав  для  його

скасування з наведених у постанові мотивів не було.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК  України

( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України, -

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову  Львівського  апеляційного  господарського  суду   від

30.04.2003   року  скасувати,  а  рішення  господарського   суду

Чернівецької області від 04.03.2003 року без змін.