ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.01.2004 Справа N 8/29-0
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Розглянув
касаційну скаргу Генічеської міжрайонної державної податкової
інспекції у Херсонській області
(надалі МДПІ)
на постанову Запорізького апеляційного господарського
суду
від 09.06.2003 року
у справі № 8/29-0
господарського Херсонської області
суду
за позовом державного підприємства “Н” (надалі
Підприємство)
до Генічеської МДПІ
про визнання недійсним рішення,
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.11.03 справу
призначено до розгляду у судовому засіданні 25.12.03.
У звязку з неявкою представника позивача в судове засідання
розгляд справи було відкладено на 15.01.04 на підставі ст. 77
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
ухвалою Вищого господарського суду
України від 25.12.03.
В судове засідання 15.01.04 представник позивача не зявився.
За згодою представника сторони відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
у судовому засіданні 15.01.04 оголошено лише вступну
та резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням від 27.03.03 господарського суду Херсонської області
позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення МДПІ від
14.06.2000 № 64/23-1-009565431973 в частині донарахувння
Підприємству 144418, 68 грн. ПДВ та застосування фінансових
санкцій з донарахованого ПДВ на суму 144418, 68 грн. В решті
позову відмовлено.
Постановою від 09.06.03 Запорізького апеляційного господарського
суду рішення суду від 27.03.03 залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням місцевого та
постановою апеляційного господарських судів МДПІ звернулась до
Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить
їх скасувати як винесені при неправильному застосуванні норм
матеріального права, в позові відмовити.
Зокрема, скаржник посилається на те, що судом неправильно
застосовано п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 83 “Про
додаткові заходи щодо організації виробництва сучасних тракторів
на ВАТ “Харківський тракторний завод імені С.Орджонікідзе”
( 83-98-п ) (83-98-п)
та п. 2 ст. 1 Закону України “Про Державний
матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
в частині того, що судом
отримання тракторів визначено як бюджетну позичку.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши представника сторін та суддю –
доповідача, колегія суддів Вищого господарського суду України
дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у
даній справі, за результатами перевірки Підприємства, проведеної
в період з 16.05.2000р. по 20.05.2000р. з питання дотримання
податкового законодавства при отриманні і використанні тракторів
за період 01.03.1998р. по 01.04.2000р., МДПІ складено акт
№ 07/26-2-03-015 від 20.05.2000р. "Про результати перевірки ДП
"Н" з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні
операцій з отримання і використання тракторів за період
01.03.1998р. - 01.04.2000р."
Судом встановлено, що у зазначеному акті відображені наступні,
на думку МДПІ, порушення податкового законодавства з боку
Підприємства.
В порушення пп. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
Підприємством не віднесено до
податкового зобов'язання суму податку на додану вартість з
804.000,00 грн. - вартості тракторів одержаних від ДАК "Х"
згідно накладної № 23 від 23.03.1998р. та умов договору № 28 від
11.03.1998р., оскільки згідно вище вказаного пункту закону під
час здійснення бартерної операції датою виникнення податкових
зобов'язань вважається будь - яка з подій, що настала раніше:
або дата відвантаження, або дата оприбуткування платником
податків товарів.
Не відображаючи по бухгалтерському обліку операції з
оприбуткування вище вказаних тракторів, в березні 1998р., з
послідуючим безпідставним відображенням в бухгалтерських
регістрах в листопаді 1998р. як фінансового лізингу,
Підприємством не сплачено ПДВ в сумі 134.000,00 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що МДПІ складено акт від
05.06.2000р. № 36 "Про результати перевірки дотримання вимог
податкового та валютного законодавства Підприємством за період з
01.01.1998р. - 31.12.1999р.", в якому МДПІ встановлені наступні
порушення законодавства про оподаткування.
В порушення п. 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
при складанні податкової декларації по
податку на додану вартість на протязі 1998р. - 1999р. до складу
податкового кредиту включена сума податку на додану вартість, що
не підтверджена податковою накладною. В результаті цього
порушення донараховано до бюджету сума податку на додану
вартість - 4404 грн. 93 коп.
В порушення п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
було занижено оподатковуваний оборот, а
саме:
Згідно податкової накладної № 49 в грудні 1998р. від ДАК "Х"
реалізовано пшеницю на суму 1053234 грн., в т.ч. податок на
додану вартість - 175539 грн., та по податковій накладній № 60
від.12.1998р. ДАК"Х " на суму 24745 грн. 04 коп. , в т.ч.
податок на додану вартість - 4124 грн. 17 коп. , фактично
віднесено 171579 грн. 21 коп. Сума заниженого податку становить
8083 грн. 96 коп.
В жовтні 1999 року по рахунку № 15 не обчислювався податок на
додану вартість з сум реалізації пшениці ТОВ "М"
м. Каховка (згідно товарно - транспортних накладних № 757911 від
10.10.1999р., № 757914 від 12.10.1999р.) на суму 62512 грн. 08
коп., в тому числі податок на додану вартість - 10418 грн. 68
коп.
Крім того, у зв'язку з неправильним відображенням суми обсягу
реалізації за грудень 1999р. донараховано 167 грн. 19 коп. збору
до Державного інноваційного фонду.
На підставі зазначених актів перевірки Генічеською міжрайонною
державною податковою інспекцією 14.06.2000р. прийнято рішення №
64/23-1-00956543/973 "Про застосування та стягнення фінансових
санкцўй за порушення законодавства про оподаткування", яким
позивачу донарахований податок на додану вартість в сумі 161573
грн. 77 коп. , а також застосований штраф по цьому податку в
сумі 161573 грн. 77 коп. , крім того донарахований збір до
Державного інноваційного фонду в сумі 167 грн. 19 коп.
Місцевими та апеляційним господарськими судами досліджено
постанову Кабінету Міністрів України № 83 "Про додаткові заходи
щодо організації виробництва сучасних тракторів на ВАТ
"Харківський тракторний завод імені С. Орджонікідзе" від
24.01.1998р., згідно якої повернення коштів, наданих для
закупівлі двигунів, масла моторного, охолоджувальної рідини та
запасних частин для тракторів, здійснюється за рахунок поставки
ВАТ "Харківський тракторний завод імені С. Орджонікідзе"
відповідно до угоди з Державною акціонерною компанією "Х"
протягом 1998 року сільськогосподарським товаровиробникам,
визначеним цією компанією, тракторів за договірними цінами,
узгодженими з Міністерством агропромислового комплексу та
Державною акціонерною компанією "Х", з наступним закладенням
зазначеними товаровиробниками на протязі 1998 - 1999 років до
державних ресурсів рівними частинами зерна або іншої
сільськогосподарської продукції за цінами, які складаються на
біржовому ринку України за спотовими контрактами на момент їх
поставок в кількості, еквівалентній одержаних тракторів.
Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи,
11.03.1998р на виконання вказаної постанови Кабінету Міністрів
України між Підприємством та Державною акціонерною компанією "Х"
укладено договір № 28 поставки тракторів, за умовами якого
постачальник - Державна акціонерна компанія України" поставляє
одержувачу – Підприємству трактори виробництва ВАТ "ТЗ", а
останній, у свою чергу, розраховується за отриману продукцію
шляхом здачі зерна до державних ресурсів на протязі 1998 -
1999р. рівними частинами за цінами, які складуться на біржовому
ринку України на момент поставки продукції, еквівалентній
вартості одержаних тракторів.
При цьому судом було прийнято до уваги, що факт укладення
договору на виконання постанови Кабінету Міністрів України від
24.01.1998р. № 83 підтверджується рішенням арбітражного суду
м. Києва від 23.08.2000р. № 15/417 за позовом Державного
підприємства "Н" до Державної акціонерної компанії "Х" про
визнання недійсним договору про поставку тракторів від
11.03.1998р. № 28. Цим же рішенням визнано, що сторони діяли у
відповідності з вимогами зазначеної постанови Кабінету Міністрів
України.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору
позивачем отримано десять тракторів, загальною вартістю 804000
грн., що підтверджується накладною № 23, приймальне - здавальним
актом № 23 від 23.03.1998р. та довіреністю позивача.
Колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить
обгрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що
донарахування податку на додану вартість з цієї операції є
неправомірним.
Такий висновок судових інстанцій зроблено з врахуванням
постанови № 83, якою передбачено порядок погашення бюджетної
позички.
В той же час, згідно з п. 1.11 ст. 1 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
термін бартер розуміється у
значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Пунктом 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
бартер визначено як господарська
операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари
(роботи, послуги) у будь - якій формі, іншій, ніж грошова.
Судовими інстанціями було встановлено, що трактори були отримані
позивачем не від власника - Відкритого акціонерного товариства
"ТЗ", а від іншого підприємства - Державної акціонерної компанії
"Х", а розрахунок за трактори позивач зобов'язаний провести з
Державним матеріальним резервом України.
В той же час посилання МДПІ в касаційній скарзі на вирок з
кримінальної справи, порушеної по факту заниження податку на
додану вартість, колегія суддів Вищого господарського суду
України не приймає до уваги, оскільки, як вбачається з
оскаржуваної постанови Запорізького апеляційного господарського
суду та з рішення суду першої інстанції, судовими інстанціями
його досліджено не було, а додаткове вивчення доказів у справі
знаходиться поза компетенцією касаційної інстанції, встановленої
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За таких обставин, колегія Вищого господарського суду України
погоджується з висновком суду про те, що спірна операція не є
бартерною, у зв'язку з чим донарахування податку на додану
вартість та застосування фінансових санкцій є неправомірним.
При цьому судом було встановлено, що за умовами договорів № 203
та № 204, укладених між Підприємством та Товариством з обмеженою
відповідальністю "М " 02.09.1999р. останнє взяло на себе
зобовязання прийняти від Підприємства на схов зерно пшениці
"Альбатрос-Одеський" 6 клас - 73,73 т. на суму 27648 грн. 75
коп., зерно пшениці "Находка-4" 6 кл. 1999р. - 100, 445 т. на
суму 30133 грн. 35 коп. та зерно пшениці "Находка-4" 4 кл.
1998р. - 31, 835 т. на суму 4641 грн. 39 коп. Зазначене зерно
пшениці передано на схов Товариству з обмеженою відповідальністю
"М", що підтверджується актом здачі - приймання від 02.09.1999р.
З матеріалів справи вбачається, що зазначені договори
досліджувались судовими інстанціями і їм надано відповідну
правову оцінку.
Колегія суддів приймає до уваги, що зазначені договори
недійсними у встановленому порядку не визнавались.
За таких обставин висновок відповідача про те, що мала місце
реалізація вказаної кількості зерна пшениці є безпідставним.
Згідно з п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не належить до продажі операцій у межах
договору схову.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду
України вбачає обгрунтованим висновок суду про те, що,
донарахування податку на додану вартість по господарській
операції по передачі на схов зазначеного зерна пшениці є
неправомірним.
Доводи Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції
про те, що в бухгалтерському обліку пшениця оприбуткована як
"насіння та посівний матеріал" не приймаються до уваги, оскільки
така помилка в бухгалтерському обліку з боку Товариства з
обмеженою відповідальністю "М" не призвела до недонарахуваня
податку на додану вартість позивачем.
Судова колегія Вищого господарського суду України вважає
доведеним висновок місцевого господарського суду про те, що
відповідачем обгрунтовано виключено зі складу податкового
кредиту суми податку на додану вартість по податкових накладних,
оформлених не належним чином.
Згідно з п. 18 Порядку заповнення податкової накладної
( z0233-97 ) (z0233-97)
, затвердженого наказом Державної податкової
адміністрації України від 30.05.1997р. № 165 усі складені
примірники податкової накладної підписуються особою,
уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів, та
скріплюється печаткою такого платника податку - продавця.
Відповідно до п. 7 Зазначеного Порядку ( z0233-97 ) (z0233-97)
у разі
порушення продавцем порядку виписування податкової накладної на
вимогу покупця, останній має право звернутися до кінця поточного
податкового періоду з відповідною заявою до податкового органу
за своїм місцезнаходженням. До заяви додаються копії товарних
чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують
придбання товарів. Своєчасно подана заява є підставою для
включення до податкового кредиту суми податку на додану
вартість, сплачену у зв'язку з придбанням товарів.
Судовими інстанціями прийнято до уваги, що Підприємством не
надано доказів звернення до органів Державної податкової служби
у встановленому законодавством порядку. Згідно зі ст. 33 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини
на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В той же час встановлення фактичних обставин справи, перевірка
доказів та збирання додаткових доказів по справі знаходиться
поза межами компетенції суду касаційної інстанції, встановленої
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За таких обставин підставним вбачається висновок про те, що
Генічевською МДПІ правомірно виключено із складу податкового
кредиту суми податку на додану вартість не підтверджені належним
чином оформленими податковими накладними.
Колегія суддів вбачає обгрунтованим висновок попередніх судових
інстанцій щодо правомірності донарахування Генічевською МДПІ
збору до інноваційного фонду.
Як було встановлено місцевим та апеляційним господарськими
судами, загальна сума податкових зобов'язань за спірний період
склала 240745 грн. 80 коп. , що підтверджується відповідними
податковими накладними та відображена в податковій декларації з
податку на додану вартість за грудень 1998р.
Згідно зі ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
збір до Державного інноваційного фонду відноситься
до загальнодержавних обов'язкових платежів.
Статтею 15 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999
рўк" ( 378-14 ) (378-14)
встановлено, що суб'єкти підприємницької
діяльності незалежно від форм власності сплачують до Державного
інноваційного фонду збір в розмірі 1 відсотку від обсягу
реалізації продукції, робіт, послуг), зменшеного на суму податку
на додану вартість та акцизного збору.
Судом було встановлено, що Підприємством невірно визначений
обсяг реалізації продукції. За таких обставин донарахування
збору до Державного інноваційного фонду відповідає чинному
законодавству України.
З врахуванням викладеного постанова Запорізького апеляційного
господарського суду прийнято обгрунтовано при правильному
застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Генічеської МДПІ Херсонської області залишити
без задоволення.
Постанову від 09.06.2003 року Запорізького апеляційного
господарського суду у справі № 8/29-0 господарського суду
Херсонської області залишити без змін.