ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.01.2004 Справа N 5/204-03-4367
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка м. І.
суддів: Харченка В.М., Чабана В.В.
у відкритому судовому засіданні за участю представників
ДП “Іллічівський морський Селютин А.В.
торговельний порт”
СП “Ірен” Бураков І.О.
ТОВ “Нова нафтова компанія” не з’явився
розглянувши касаційну ДП “Іллічівський морський
скаргу торговельний порт”
на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від
17.09.2003р.
у справі № 5/204-03-4367
господарського суду Одеської області
за позовом ДП “Іллічівський морський
торговельний порт”
до 1) СП “Ірен”;
2) ТОВ “Нова нафтова компанія”.
про визнання пункту договору недійсним та зобов’язання
повернути майно
Рішенням господарського суду Одеської області (суддя Могил С.К.)
від 01.08.2003р. позов задоволено.
Одеський апеляційний господарський суд (судді Мирошниченко
м. А., Бєляновський В.В., Шевченко В.В.) переглянув вказане
рішення і постановою від 17.09.2003р. скасував його, а в позові
відмовив.
Державне підприємство “Іллічівський морський торговельний порт”
вважає постанову апеляційної інстанції такою, що прийнята з
порушенням норм матеріального права, тому просить її скасувати,
а рішення місцевого суду залишити без змін.
Постанова приймається 15.01.2004р., оскільки 18.12.2003р. в
судовому засіданні було оголошено перерву.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши представників ДП
“Іллічівський морський торговельний порт” та СП “Ірен”, Вищий
господарський суд України
В С Т А Н О В И В:
Державним підприємством “Іллічівський морський торговельний
порт” заявлено позов до спільного українсько-американського
підприємства “Ірен” та ТОВ “Нова нафтова компанія” про визнання
недійсним п. 4.2 договору № 18-0 від 30.05.97р., укладеного між
позивачем та СП, та про зобов’язання СП повернути державному
підприємству “Іллічівський морський торговельний порт” сервісний
комплекс, що складається з автомобільної заправочної станції,
пункту харчування та туалету.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на те, що 30.05.97р.
він уклав з СП”Ірен” договір про співпрацю у будівництві та
експлуатації спеціального сервісного комплексу № 18-0, який за
своїм змістом є договором про сумісну діяльність.
Оскільки пунктом 4.2 договору від 30.05.97р. передбачено, що СП
“Ірен” набуває права власності протягом перших 20 років з дня
введення в експлуатацію об’єкта, то, за твердженням позивача, ця
умова суперечить ст. 432 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Крім того, стверджує позивач, СП “Ірен” в порушення ст. 162
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
в односторонньому порядку
відмовився від виконання п. 3.1.6 договору від 30.05.97р., тому
на підставі п. 6.3 згаданого договору позивач просить
зобов’язати СП повернути ДП “Іллічівський морський торговельний
порт” збудований спільно сервісний комплекс.
Позивач також звертає увагу, що СП ”Ірен” скориставшись п. 4.2
спірного договору, продав збудований комплекс, у тому числі і
майно позивача, яке було передане по договору про сумісну
діяльність, без згоди позивача.
Задовольняючи позов, господарський суд Одеської області виходив
з того, що спірний договір за своєю правовою природою є
договором про сумісну діяльність і п. 4.2 цього договору, яким
встановлено, що збудований спільно об’єкт протягом перших 20
років стає власністю СП “Ірен”, суперечить ст. 432 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, тому вказаний пункт договору визнано
недійсним.
Сервісний комплекс, до якого входить автомобільна заправочна
станція, пункт харчування та туалет, місцевий суд зобов’язав СП
“Ірен” повернути позивачу, посилаючись на пункт 3.16 та пункт
6.3 договору від 30.05.97р., укладеного між цими особами.
Одеський апеляційний господарський суд, переглядаючи вказане
рішення місцевого суду, дійшов висновку, що спірний договір не є
договором про сумісну діяльність, в понятті глави 38 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, а є договором, який не передбачений Цивільним
кодексом України, але який і не суперечить чинному законодавству
і разом з тим по своєму вирішує питання власності на об’єкт
сумісної власності.
Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що спірний об’єкт є
власністю СП “Ірен”, тому місцевий суд безпідставно вилучив у
нього це майно.
Як вбачається з статуту державного підприємства “Іллічівський
морський торговельний порт” це підприємство засноване на
державній власності і підпорядковане Міністерству транспорту
України. Управління підприємством від імені держави здійснює
Державний департамент морського та річкового транспорту
Міністерства транспорту України.
Відповідно до пункту 6.4 Статуту цього підприємства відчуження
засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за
портом, здійснюється за погодженням з Органом управління майном
у порядку, що встановлений чинним законодавством.
Статтею 10 Закону України “Про підприємства в Україні”
( 887-12 ) (887-12)
передбачено, що відчуження від держави засобів
виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним
підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах
(через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що
визначається Фондом державного майна України.
30.05.97р. СП “Ірен” та ДП “Іллічівський морський торговельний
порт” уклали договір за № 18-0.
Оскільки у цьому договорі не визначено який вид зобов’язань
виник між сторонами, то в процесі його виконання виникли певні
труднощі, що призвели до виникнення цього спору.
Із матеріалів справи випливає, що СП “Ірен” вважає себе
власником майна, до складу якого ввійшло і майно ДП
“Іллічівський морський торговельний порт”, що передане по
договору від 30.05.97р. № 18-0.
ДП “Іллічівський морський торговельний порт” стверджує що майно
передавав для сумісної діяльності.
Незалежно від того, передано спірне майно у власність СП “Ірен”
чи у спільну власність, в даному випадку має місце відчуження
державного майна.
Однак при розгляді справи ні місцевий, ні апеляційний
господарські суди не з’ясували виконання сторонами договору від
30.05.97р. № 18-0 вимог ст. 10 Закону України “Про підприємства
в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
та вимог Статуту державного підприємства
“Іллічівський морський торговельний порт”.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна
інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції
виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та
повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського
суду.
З огляду на зазначене, прийняті у справі судові рішення
підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3
ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст.ст. 111-11, 111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства “Іллічівський
морський торговельний порт” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 01.08.2003р.
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
17.09.2003р. у справі № 5/204-03-4367 господарського суду
Одеської області скасувати, а справу передати на новий розгляд
до господарського суду Одеської області в іншому складі суддів.