ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2004                                         Справа N 4/18

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого                  

суддів:                      

розглянувши касаційну        ДП УВТК АТ “ТП”

скаргу

на постанову                 Київського апеляційного

                             господарського суду від 10.10.2003

                             року

у справі за позовом          ДП УВТК АТ “ТП”

до                           Державної санітарно –

                             епідеміологічної служби в Київській

                             області

третя особа                  1) ТОВ “А” ЛТД

                             2) Київська санітарно –

                             епідеміологічна станція

про   визнання недійсною постанови

                       В С Т А Н О В И В:

у  грудні 2002 року ДП УВТК АТ “Тресту “ТП” звернулось до суду з

позовом  про  визнання недійсною постанови Головного  державного

санітарного  лікаря Київської області № 36 від  24.10.2002  року

про припинення експлуатації нафтобази ТОВ “А” у м. Вишгороді  по

вул.   Набережна,  24  з  мотивів  невідповідності  її   вимогам

законодавства.

Рішенням  господарського суду міста Києва  від  21.04.2003  року

позов задоволено.

Постановою  Київського  апеляційного  господарського  суду   від

10.10.2003  року рішення суду скасовано, а у задоволенні  позову

відмовлено..

Не   погоджуючись  з  постановою  апеляційного   суду,   позивач

звернувся   з  касаційною  скаргою,  в  якій  просить  постанову

апеляційної  інстанції  скасувати, як  таку  що  постановлена  з

порушенням    норм   процесуального   права   та    неправильним

застосуванням норм матеріального права, а рішення господарського

суду залишити без змін.

Заслухавши  суддю-доповідача,  пояснення  представників  сторін,

зокрема  і  після оголошеної судом до 15.01.2004  року  перерви,

перевіривши  матеріали справи та обговоривши  доводи  касаційної

скарги  судова  колегія вважає, що скарга  підлягає  задоволенню

виходячи з наступного.

Скасовуючи  рішення  суду  першої  інстанції  і  відмовляючи   у

задоволенні  позову апеляційний суд послався на  те,  що  шляхом

звірення  зі  схемою (а.с. 36 додатку) він встановив  розміщення

підприємства  позивача у другому поясі зони  санітарної  охорони

водозабору  м.  Києва, що заборонено п. 7.2  постанови  Кабінету

Міністрів  України  “Про правовий режим зон  санітарної  охорони

водних  об‘єктів”,  а  тому припинення  діяльності  підприємства

згідно спірної постанови є правомірним.

Проте  погодитись  з  наведеними мотивами як скасування  рішення

місцевого  господарського  суду, так  і  відмови  у  задоволенні

позову  не  можна,  оскільки вони не ґрунтуються  на  матеріалах

справи.

Згідно ст. 93 Водного Кодексу, з метою охорони водних об‘єктів у

районах   забору   води   для  централізованого   водопостачання

населення,  лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються  зони

санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

Межі  зон  санітарної  охорони  водних  об‘єктів  встановлюються

місцевими  Радами  на їх території за погодженням  з  державними

органами  санітарного нагляду, охорони навколишнього  природного

середовища, водного господарства та геології.

Із   довідки   Вишгородського  районного  управління   земельних

ресурсів  від 14.01.2003 року вбачається, що межі зон санітарної

охорони  водопостачання на території м. Вишгорода  і  району  не

встановленў.

А  оскільки самостійно визначити межі зон санітарної охорони суд

не  вправі, та з огляду на те, що постановою Кабінету  Міністрів

України  РСР  “Про  зони  санітарної  охорони  відкритих  джерел

централізованого   водопостачання  населення   м.   Києва”   від

08.01.2001  року  №  2 м. Вишгород віднесено до  третього  поясу

санітарної  охорони  р. Дніпро, посилання апеляційного  суду  на

знаходження  підприємства позивача у другій  санітарній  зоні  і

порушення  правового режиму санітарної охорони  водних  об‘єктів

визначеного постановою Кабінету Міністрів України “Про  правовий

режим зон санітарної охорони водних об’єктів” ( 2024-98-п ) (2024-98-п)
          від

18.12.1998   року  №  2024  не  можна  визнати  правильними,   а

скасування рішення місцевого господарського суду обґрунтованим.

Щодо  посилань  відповідача на розміщення  частини  підприємства

позивача,  зокрема  під’їздних колій у 100 метровій  прибережній

захисній смузі (ст. 88 Водного кодексу), то це питання державних

органів  охорони навколишнього середовища, водного господарства,

геології  та  місцевих рад і не було підставою для  застосування

санітарно   епідеміологічною  службою,   заходів,   передбачених

спірною постановою.

При такому положенні, коли обставини справи встановлені місцевим

господарським  судом  з  достатньою повнотою,  їм  дана  належна

правова  оцінка і підстав для скасування рішення з  наведених  у

постанові апеляційного господарського суду мотивів не було Вищий

господарський  суд України, керуючись ст.ст. 111-9,  111-11  ГПК

України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову  Київського  апеляційного  господарського   суду   від

10.10.2003   року  скасувати,  а  рішення  господарського   суду

Київської області від 21.04.2003 року залишити без змін.