ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.01.2004 Справа N 2/3/1609
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
розглянула
касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства по
газопостачанню та газифікації “З” (надалі
Товариство)
на постанову Запорізького апеляційного господарського
суду
від 28.08.2003 року
у справі № 2/3/1609
господарського Запорізької області
суду
за позовом Прокурора Балаклейського району в інтересах
держави в особі дочірньої компанії “У” НАК
“НГ” в особі газопромислового управління
“Ш” (надалі Компанія)
до Товариства
про стягнення природного газу обсягом 22 669 838 796 куб. м.
вартістю 10 006 231 грн.
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
Справу призначено до розгляду на 04.12.03 ухвалою Вищого
господарського суду України від 07.11.03.
Ухвалою Вищого господарського суду від 04.12.03 розгляд справи
відкладено на підставі ст. 77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у звязку з
неявкою представників позивача.
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 15.01.03 оголошено вступну та резолютивну
частини постанови колегії суддів Вищого господарського суду
України.
Рішенням від 22.10.02 господарського суду Запорізької області в
позові відмовлено з підстав того, що право вимоги безпідставно
отриманого майна виникає з моменту його безпідставного
отримання, тому строк позовної давності слід рахувати з моменту
передачі газу.
Постановою від 28.08.03 Запорізького апеляційного господарського
суду рішення суду Запорізької області змінено. Апеляційну скаргу
Компанії задоволено частково.
Позов задовольнити частково.
з Товариства стягнуто:
- на користь Компанії 3 501 651 грн. 30 коп.
- на користь Державного бюджету 1 700 грн. витрат по сплаті
державного мита.
- на користь Державного підприємства"Судовий інформаційний
центр" 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу.
- на користь Компанії 850 грн. витрат по сплаті державного
мита.
Постанову суду мотивовано тим, що відповідно до ст. 469
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
особа, яка отримала майно
за рахунок іншої особи без достатніх на то підстав, встановлених
законом або договором, зобов'язано повернути безпідставно
отримане майно даній особі. В разі неможливості повернути
безпідставно отримане майно в натурі повинна бути відшкодована
його вартість, яка встановлюється на день отримання. Суд дійшов
висновку, що стягненню підлягала вартість природного газу на
вересень 1997р., тобто в той час коли газ поставлено. Пунктом
2.2 наказу Міністерства економіки України № 76 від 14.06.1996р.
"Про встановлення оптових цін на газ природний та тарифів на
його транспортування" ( z0317-96 ) (z0317-96)
встановлено, що розрахунки за
газ здійснюють підприємствами України в карбованцях, виходячи з
ціни газу, встановленої в доларах США. Зазначеним наказом
встановлено вартість природного газу з 01.07.1996р. на рівні 83
дол. США. Відповідно до довідки Національного банку України
середній курс долара США в вересні 1997р. складав 1, 861 грн. за
1 дол. США. Таким чином, стягненню підлягає 3 501 651 грн. З0
коп. вартості природного газу. Суд апеляційної інстанції дійшов
висновку, що Компанія узнала про порушення її прав 23.11.2000,
коли договір № 43/98 від 20.06.1998 визнано неукладеним рішенням
арбітражного суду від 11.04.2001 у справі № 1/4/1011.
Не погоджуючись з постановою Запорізького апеляційного
господарського суду Товариство звернулось до Вищого
господарського суду України із касаційною скаргою, в якій
просить її скасувати як прийняту при неправильному застосуванні
норм матеріального права, залишивши в силі рішення від 22.10.02.
Зокрема, скаржник посилається на те, що висновок апеляційного
суду про те, що Компанія узнала про порушення її права
23.11.2000, коли договір було визнано неукладеним, а не в
вересні 1997 року є необгрунтованим, оскільки договір 43/98
постачання газу було укладено 30.06.1998, тобто майже через рік
після поставки газу Тобто, на думку скаржника, вже з моменту
поставки у вересні 1997 р. Управління знало про безпідставність
поставки.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши представника сторін та суддю –
доповідача, колегія суддів Вищого господарського суду України
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з таких підстав.
Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у
даній справі, у вересні 1997р. підприємство "Ш",
правонаступником якого є Компанія, поставило Товариству 22 669
838 796 тис. м. куб. природного газу. При цьому договір на
поставку не укладався через неврегульованість розбіжностей до
нього. Зазначену поставку газу було оформлено актом
прийому-передачі від 30.06.1998.
При цьому судовими інстанціями було встановлено, що факт
отримання газу певної кількості у вересні 1997 року Товариством
не заперечується.
Позовні вимоги Компанією заявлені на підставі ст. 469 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
про повернення безпідставно
отриманого майна, оскільки договір № 43/98 від 30.06.1998р.,
укладений сторонами на поставку зазначеного вище природного
газу, рішенням арбітражного суду Запорізької області від
23.11.2000р. у справі № 1/4/1011 визнано неукладеним. Постановою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду рішення
арбітражного суду Запорізької області залишено без змін.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
постанову апеляційної інстанції прийнято необгрунтовано по
недосліджених матеріалах справи.
Судові інстанції, які приймали рішення у даній справі дійшли
суперечливих висновків щодо моменту, з якого необхідно рахувати
строк позовної давності для стягнення отриманого Товариством
газу.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
судовими інстанціями не досліджено правову природу правовідносин
сторін у даній справі.
З врахуванням того, що поставка газу була здійснена у вересні
1997 року без укладання договору судовими інстанціями не було
встановлено, що мали на увазі сторони при здійсненні відповідних
дій щодо поставки та прийняття газу – чи мала місце в даному
випадку усна домовленість сторін, або це була безоплатна
передача газу Товариству.
Судом не було досліджено також і той факт, що після того, як
сторони не досягли згоди по всіх істотних умовах договору, ними
у 1998 році було складено акт прийому-передачі газу та здійснено
часткову оплату поставленого газу.
Зазначені обставини мають істотне значення для зясування питання
щодо моменту, з якого у Компанії виникло право на позов.
За таких обставин колегія суддів не може погодитись з висновком
Запорізького апеляційного суду про те, що строк позовної
давності почав перебіг з моменту прийняття рішення у справі
№ 1/4/1011, яким встановлено факт неукладення договору № 43/98.
В той же час не вбачається підставним висновок господарського
суду першої інстанції про те, що право на позов у Компанії
виникло у вересні 1997 року, тобто з моменту поставки газу.
Отже, з врахуванням того, що з’ясування вказаних обставин в силу
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
знаходиться поза межами
компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що винесені у
справі рішення місцевого та постанова апеляційного господарських
судів підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий
розгляд.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
враховує, що судовими інстанціями не в повному обсязі надано
можливість використати всі права і обов’язки сторони, а тому
було допущено порушення вимог ст. 4-2 – 4-3 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо рівності сторін
перед Законом та не надано стороні, в особі Товариства,
необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, що
відповідно до ч. 2 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є в
будь-якому випадку підставою для скасування оскаржуваної
процесуальних документів.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду
необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та
перевірити всі фактичні обставини справи, надати об’єктивну
оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду,
правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють
спірні відносини.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ЗАТ “З” задовольнити частково.
Постанову від 28.08.2003 року Запорізького апеляційного
господарського суду та рішення від 22.10.02 у справі № 2/3/1609
господарського суду Запорізької області скасувати.
Справу № 2/3/1609 направити до господарського суду Запорізької
областў на новий розгляд.