ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.01.2004 Справа N 2-7/5946-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні касаційну Приморському районі м. Одеси
скаргу
на постанову від 09.09.2003 року Одеського
апеляційного господарського суду
у справі № 23
господарського суду Одеської області
за позовом Судноплавної компанії у вигляді
ТОВ "УФ"
до Державної податкової інспекції у
Приморському районі м. Одеси ;
УДК в Одеській області
про визнання недійсними податкових
повідомлень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача не з'явились
від відповідачів не з'явились
ВСТАНОВИВ:
На підставі розпорядження заступника голови Вищого господарського
суду України від 14 січня 2004 року № 02-14.2/4, яким внесено
зміни до складів суддівських колегій, перегляд в касаційному
порядку справи № 23 здійснюється колегією суддів у складі:
головуючий, судді.
Рішенням господарського суду Одеської області від 27.06.2003 року,
залишеним без змін постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 09.09.2003р., по справі № 23 позов
задоволене; податкові повідомлення ДПІ у Приморському районі
м. Одеси від 30.04.03р. № 0000452305/0 та № 0000462305/0 визнані
недійсними; стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по
держмиту в сумі 170 грн. та витрати на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу на суму 118 грн.; УДК в Одеській
області звільнене від відповідальності.
В касаційній скарзі ДПІ у Приморському районі м. Одеси просить
скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення,
яким в позовних вимогах позивачу відмовити, посилаючись на
порушення норм матеріального права, а саме: ст. ст. 1, 2, 4 Закону
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
систему валютного регулювання та валютного контролю", ст. 3 Указу
Президента "Про врегулювання порядку одержання резидентами
кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та
застосування штрафних санкцій за порушення валютного
законодавства".
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Сторони не скористались наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Судами встановлено, що ДПІ у Приморському районі м. Одеси
здійснена тематична перевірка дотримання вимог валютного
законодавства Судноплавною компанією "УФ" (далі СК "УФ"), про що
складено акт № 382/54/23-05/23-0527/20957025 від 25.04.2003 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 1 Закону України
"Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
№ 185/94-ВР від 23.09.1994 року (із змінами та
доповненнями), за що підприємству нарахована пеня в сумі 114819,64
грн., а за порушення п. 1 ст. 9 Декрету КМ України від 19.02.1993
року № 15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
до СК "УФ" застосована штрафна санкція в сумі
340 грн.
30.04.2003 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийнято
податкове повідомлення № 0000452305/0, яким підприємству визначена
сума податкового зобов'язання: пеня за порушення термінів
розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі
114819,64 грн., і податкове повідомлення № 0000462305/0, яким
визначено суму податкового зобов'язання: штрафи та санкції за
порушення податкового законодавства в сумі 340 грн.
СК "УФ" звернулася до господарського суду з вимогою визнати
вказані податкові повідомлення недійсними, посилаючись на
неправильність нарахування пені на підставі ст. 4 Закону України
"Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
від 23.09.1994 року на суму 114819,64 грн. та
неправомірність застосування штрафних санкцій на підставі ст. 16
Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
від 19.02.1993 року № 15-93 на суму 340 грн. в
зв'язку із відсутністю непогашеної дебіторської заборгованості в
іноземній валюті по агентській угоді від 04.12.1996 року,
укладеній з СТЕК "І" (Грузія), та по агентській угоді від
26.12.2001 року, укладеній з компанією "BVDT" (Туреччина). В
обґрунтування позовних вимог позивач посилається на припинення
зобов'язань шляхом заліку зустрічних однорідних вимог відповідно
до ст. 217 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
по вказаним агентським угодам.
Попередні судові інстанції задовольняючи позов виходили з того, що
припинення дебіторської та кредиторської заборгованості між
резидентом та нерезидентом шляхом зарахування зустрічної
однорідної вимоги не суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності
мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів
(контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені
законами України.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 14 вищезазначеного закону, всі
суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно
визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях
зпоміж тих, що не суперечать законам України та відповідають
міжнародним правилам.
Згідно ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
виручка резидентів у іноземній
валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених
банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах,
але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення
(виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що
експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав
інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого
документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт
прав інтелектуальної власності.
Разом з тим, дана стаття не передбачає неприпустимість припинення
зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування
зустрічної однорідної вимоги. Отже, твердження про незаконність
зарахування зустрічної однорідної вимоги на підставі даної статті
є необґрунтованим.
У цивільно-правових відносинах допускається припинення зобов'язань
шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги відповідно до ст.
217 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Ст. 218 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
містить положення про неприпустимість
зарахування у випадках, передбачених даною нормою, та в інших
випадках, передбачених законом.
Спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
, Законом України "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
,
Декретом КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
та Цивільним кодексом УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не
забороняється припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної
однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами.
З огляду на викладене, припинення дебіторської та кредиторської
заборгованості між резидентом та нерезидентом шляхом зарахування
зустрічної однорідної вимоги не суперечить чинному законодавству
України.
Господарськими судами зроблено правильний висновок про відсутність
підстав для нарахування пені та застосування штрафних санкцій до
позивача за порушення вимог валютного законодавства.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Одеського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України ,-
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському
районі м. Одеси від 07.10.2003 року № 21657/10/9/0117 на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 09.09.2003 року у
справі № 23 залишити без задоволення, а постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 09.09.2003 року у справі № 23
- без змін.