ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.01.2004 Справа N 36/203
Вищий господарський суд України у складі: - головуючого судді,
суддів;
розглянув касаційну скаргу Міністерства економіки та з питань
європейської інтеграції України, м. Київ (далі - Міністерство
економіки)
на рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2003 р.
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
24.10.2003 р.
зі справи № Х3
за позовом Міністерства економіки
до товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ", м. Київ (далі -
ТОВ "ХХХ")
про стягнення 525130,06 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
Міністерства економіки: присутні,
ТОВ "ХХХ": не з'явився.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.06.2003 в
задоволенні уточнених позовних вимог про стягнення 47482,96 грн.
заборгованості з орендної плати, 26757,20 грн. заборгованості з
комунальних та експлуатаційних витрат та 5553,15 грн. на
відшкодування сплаченого податку на землю відмовлено. Рішення
мотивовано тим, що заборгованість з орендної плати відсутня,
умовами договору не встановлено строків сплати сум з комунальних
та експлуатаційних витрат та не передбачено відшкодування
позивачеві сум сплаченого податку на землю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
24.10.2003 назване рішення залишено без змін з тих же мотивів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Міністерство економіки просить рішення місцевого господарського
суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти
нове рішення про часткове задоволення позовних вимог у сумі
45917,29 грн. заборгованості з орендної плати та стягнути з
відповідача судові витрати у зв'язку з неправильним застосуванням
попередніми судовими інстанціями статей 41, 165 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - ЦК). Зокрема, судом
неправомірно не визнано досягнення сторонами згоди про збільшення
орендної плати шляхом виставлення та оплати рахунків у збільшеному
розмірі та не стягнуто заборгованість за користування приміщенням
за період січень - березень 2003 року до його фактичної передачі.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і
місце розгляду скарги. Представник ТОВ "ХХХ" у судове засідання не
з'явився.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями
фактичних обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з договором оренди нежитлового приміщення б/н від
01.11.1997 (далі - Договір) Житлово-комунальний відділ Управління
справами Міністерства економіки України передав закритому
акціонерному товариству "ХХХ" у довгострокове володіння та
користування терміном на 20 років частину нежитлового приміщення
площею 200 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Л-и,
99;
- правонаступником Міністерства економіки України відповідно до
Указу Президента України від 21.08.2001 № 724/2001 "Про
перейменування Міністерства економіки України" ( 724/2001 ) (724/2001)
є
Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції
України;
- правонаступником закритого акціонерного товариства "ХХХ" стало
товариство з обмеженою відповідальністю "ХХХ";
- орендна плата відповідно до пункту 3.1 Договору складає
2109,60 грн. та включає в себе податок на додану вартість і індекс
інфляції, і згідно з пунктом 3.2 Договору перераховується
щоквартально, не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за
звітним періодом;
- сторони визначили щоквартальний розмір орендної плати у розмірі
2109,60 грн.;
- Міністерство економіки неправомірно нараховувало на орендну
плату в розмірі 2109,60 грн. податок на додану вартість та індекс
інфляції, оскільки за умовами Договору вказаний розмір орендної
плати вже включає їх у себе;
- відповідач не порушив умови Договору в частині сплати орендних
платежів, і на день розгляду справи його заборгованість перед
Міністерством економіки відсутня, оскільки у період з січня 2000
року по грудень 2002 року відповідачем сплачено орендну плату у
сумі 106815,26 грн.;
- сторонами 31.03.2003 підписано акт прийому-передачі нежитлового
приміщення, розташованого за названою адресою, згідно з яким
відповідач передав, а позивач прийняв нежитлове приміщення у
зв'язку з розірванням Договору;
- в матеріалах справи відсутні докази внесення позивачем та
відповідачем змін до Договору за погодженням сторін та рішенням
суду, а тому твердження позивача про те, що розмір орендної плати
був збільшений, є безпідставним;
Причиною спору, на думку позивача, стало порушення ТОВ "ХХХ"
зобов'язань зі сплати орендної плати за Договором у період з січня
2000 року по грудень 2002 у збільшеному розмірі та несплата
комунальних платежів та експлуатаційних витрат.
До прийняття рішення місцевим господарським судом відповідно до
статті 22 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
позовні вимоги стосовно орендної плати за січень -
березень 2003 року не були заявлені, тому апеляційний
господарський суд правомірно не прийняв і не розглянув вимоги щодо
заборгованості з орендної плати за період з січня 2003 по березень
2003 року.
Статтею 21 Закону України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
встановлено, що розмір орендної плати може бути
змінено за погодженням сторін; розмір орендної плати може бути
змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в
інших випадках, передбачених законодавчими актами України; орендар
має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо з
незалежних від нього обставин змінилися умови господарювання,
передбачені договором, або істотно погіршився стан об'єкта оренди;
спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно до
чинного законодавства. Відповідно до пункту 3 статті 10 Закону
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у
випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з
цим Законом ( 2269-12 ) (2269-12)
) законодавством встановлено правила, які
погіршують становище орендаря.
З урахуванням викладеного колегія судів Вищого господарського суду
України погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що
за відсутності у матеріалах справи доказів внесення позивачем та
відповідачем змін до Договору за погодженням сторін або за
рішенням господарського суду про внесення таких змін твердження
позивача про те, що розмір орендної плати за Договором був
збільшений шляхом оплати платіжних вимог у збільшеному розмірі, є
безпідставним.
Апеляційним судом також правомірно зазначено, що позивачем
неправомірно здійснено нарахування суми індексу інфляції окремо
від суми орендної плати, оскільки це суперечить пункту 3.1
Договору, яким передбачено, що орендна плата у сумі 2109,60 грн.
включає в себе податок на додану вартість і індекс інфляції.
Дослідженими судовими інстанціями доказами підтверджено
відсутність у ТОВ "ХХХ" заборгованості зі сплати орендної плати
Міністерству економіки. Тому ними зроблено правильний висновок про
необхідність відмови у позові.
У касаційній скарзі Міністерством економіки не наведено
обґрунтованих доводів щодо порушення судовими інстанціями статей
41, 165 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
.
З огляду на викладене відсутні передбачені законом підстави для
скасування прийнятих зі справи судових рішень.
Керуючись пунктом статтями 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні касаційної скарги Міністерства економіки та з
питань європейської інтеграції України відмовити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.06.2003
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
24.10.2003 зі справи № Х3 залишити без змін.