ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2004                                       Справа N 31/224

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Розглянув у відкритому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ВАТ

“ДЗ”  на  ухвалу  Дніпропетровського апеляційного господарського

суду  від  21.10.2003р. у справі за позовом ТОВ “У” до ВАТ  “ДЗ”

про   стягнення сум

Перевіривши  матеріали  справи,  обговоривши  доводи  касаційної

скарги, суд

                           УСТАНОВИВ:

У липні 2003р. ТОВ “У” пред’явило у господарському суді позов до

ВАТ “ДЗ” та просило стягнути з останнього суму прямих збитків  у

розмірі  67568,62грн., суму збитків у вигляді упущеної вигоди  в

розмірі 574951,32 грн. та 66117,68 грн. в якості передоплати  по

угоді № 17/09 від 17.09.2003р.

Ухвало   господарського  суду  Дніпропетровської   області   від

28.07.2003р. було порушено провадження у справі.

Відповідач,  не погоджуючись з вказаною ухвалою суду,  звернувся

до   Дніпропетровського  апеляційного  господарського   суду   з

апеляційною скаргою.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду  від

21.10.2003р.  відповідачу  відмовлено  у  прийнятті  апеляційної

скарги.

У  касаційній скарзі відповідач просить ухвалу суду скасувати та

передати  справу до апеляційної інстанції для розгляду по  суті,

посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За   приписом  ст.  129  Конституції  України  ( 254к/96-ВР   ) (254к/96-ВР)
        

встановлені  основні  засади  судочинства,  до  якого  віднесено

забезпечення  апеляційного  та  касаційного  оскарження  рішення

суду, крім випадків, встановлених законом.

Зазначена  конституційна  норма  конкретизована  законодавцем  в

статті  12 Закону України “Про судоустрій України” ( 3018-14  ) (3018-14)
        ,

згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках

і  порядку, передбачених процесуальним законом, мають  право  на

апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Таким  чином, реалізація конституційного права на апеляційне  та

касаційне оскарження судового рішення названим законом ставиться

в залежність від положень процесуального закону.

Отже,   Господарський  процесуальний  кодекс   повинен   містити

імперативні  норми  про  те,  в яких випадках  учасник  судового

процесу  має  право  оскаржити ухвалу  суду  в  апеляційному  чи

касаційному порядку.

Згідно  ч.  1  ст.  106  Господарського  процесуального  кодексу

України ( 1798-12 ) (1798-12)
         ухвали місцевого господарського суду  можуть

бути  оскаржені в апеляційному порядку у випадках,  передбачених

цим    Кодексом    та    Законом   України   “Про    відновлення

платоспроможності   боржника  або   визнання   його   банкрутом”

( 2343-12 ) (2343-12)
        .

Відповідно  до  статті 64 Господарського процесуального  кодексу

України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , яка регулює порядок порушення провадження у

справі  та зазначає, що з цього приводу суддею виноситься ухвала

і не передбачає можливості оскарження цієї ухвали суду.

Отже,  висновок  апеляційного суду  про  відмову  відповідачу  у

прийнятті апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про

порушення  провадження  у  справі є обгрунтованим  і  таким,  що

відповідає вимогам процесуального закону.

Доводи  касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного

суду.

Враховуючи  наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-1-7,  111-9,

111-11—111-13  ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський  суд

України.

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну  скаргу  ВАТ “ДЗ” залишити без задоволення,  а  ухвалу

Дніпропетровського   апеляційного   господарського   суду    від

21.10.2003р. без змін.