ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.01.2004 Справа N 13/96-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черкащенка М.М., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Дроботової Т.Б.,
розглянувши матеріали ДПІ у Балаклійському районі Харківської
касаційної скарги області
на постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 16.09.2003
у справі Харківської області
господарського
суду
ДПІ у Балаклійському районі Харківської
за позовом області
до 1. ДП ДЗ ВАТ “Турбогаз”
2. ЗАТ “Харківгазбуд”
про визнання недійсною агентської угоди.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з’явились
- відповідача: Рябов В.О. – за довіреністю від
20.08.2003р.
В С Т А Н О В И В:
У червні 2003 року ДПІ у Балаклійському районі Харківської
області звернулась до суду з позовом про визнання недійсною, в
порядку ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, агентську домовленості
№ 24 від 29.12.2000р. укладену між ДП ДЗ ВАТ “Турбогаз” та ЗАТ
“Харківгаззбут”, як таку що суперечить вимогам чинного
законодавства, посилаючись на відсутність дочірнього
підприємства ліцензії на операції з природним газом.
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.07.2003
року в позові податковій інспекції відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
16.09.2003 року рішення господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з винесеною постановою ДПІ у Балаклійському
районі Харківської області подало касаційну скаргу в якій
просить скасувати постанову суду.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом
неправильно застосовані норми матеріального та процесуального
права, що призвело до прийняття незаконної постанови.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що при проведенні
перевірки працівниками ДПІ Балаклійського району Харківської
області Дочірнього підприємства дослідного заводу ВАТ “Турбогаз”
було виявлено, що між цим підприємством та ЗАТ “Харківгазбуд”
була укладена агентська домовленість № 24 від 29.12.00 р.,
згідно з якою перший відповідач постачає другому відповідачу на
протязі 01.01.01 р. - 31.12.01 р. природний газ за ціною 216,0
грн. за 1000,0 м. куб. для подальшої реалізації. В подальшому
перший відповідач уклав контракт купівлі-продажу № 12/П-01 від
29.01.01 р. з Газопромисловим управлінням
“Харківгазвидобування”, в межах якого за актом прийому-передачі
перший відповідач отримав природний газ на суму 171,0 тис. грн.
Цей природний газ у кількості 500 тис. м. куб. за актом
прийому-передачі № 9/2001-ХГС/24/12 від 31.12.01 р. у
відповідності до агентської угоди від 29.12.00 р. був переданий
Газопромисловим управлінням “Харківгазвидобування” через Дочірнє
підприємство дослідний завод ВАТ “Турбогаз” другому відповідачу
на загальну суму 108,0 тис. грн.
Судами також встановлено, що предметом оскарження є доручення
першого відповідача (підприємством) другому відповідачу (агенту)
здійснити юридичні та інші дії від свого імені по продажу
природного газу, який у період 01.01.01 р. по 31.12.01 р. був
поставлений агенту. В угоді сторони передбачили, що матеріальні
та інші цінності, передані агенту для виконання угоди є
власністю підприємства, а кошти, одержані агентом за
реалізований газ третім особам перераховується підприємству.
Тобто перехід права власності на цінності, в т.ч. на газ, не
передбачений. В розділі угоди “Про порядок розрахунків” сторони
визначили, що різниця між ціною на газ, встановленою даною
домовленістю та ціною фактичної реалізації є власністю агента.
Таким чином була визначена винагорода агенту за виконання
доручення підприємства по реалізації газу.
Враховуючи наведене вище, суди попередніх інстанцій прийшли до
вірного висновку, що оскаржувана агентська домовленість (угода)
має ознаки договору комісії, визначені ст.ст. 359-412 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Окрім того, відповідно до положень Закону України “Про
ліцензування певних видів господарської діяльності” ( 1775-14 ) (1775-14)
ліцензія це документ державного зразка, який засвідчує право
ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської
діяльності протягом визначеного строку за умови виконання
ліцензійних умов. При цьому ліцензійними умовами є установлений
з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних,
кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для
виконання при провадженні видів господарської діяльності, що
підлягають ліцензуванню. В ст. 9 Закону перелічені види
господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, зокрема,
(п. 19) постачання природного газу за регульованим або
нерегульованим тарифом.
Відповідно до ст. 245 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, поставка
здійснюється за договором поставки, який в свою чергу визначає
обов’язок організації-постачальника передати у визначені строки
або строк організації-покупцю (замовнику) у власність (в
оперативне управління) продукцію. В п. 1.31 ст. 1 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
надане
поняття продажу товарів, як будь-якої операції, що здійснюються
згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими
цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав
власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від
строків її надання, а також операції з безоплатного надання
товарів. Відповідно до приписів цього ж в Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не вважаються продажем операції з надання товарів у межах
договорів комісії, схову (відповідального зберігання),
доручення, інших цивільно-правових договорів, які не
передбачають передачу прав власності на такі товари.
Таким чином, доводи скаржника у касаційній скарзі про наявність
підстав для визнання недійсною агентську домовленість, є
помилковими.
З врахуванням наведеного колегія суддів вважає, що відповідно до
вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
постанова апеляційної інстанції ґрунтуються на
всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин
справи, які мають суттєве значення для вирішення спору,
відповідає нормам матеріального та процесуального права, а
доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
16.09.2003 у справі № 13/96-03 залишити без змін.