ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.01.2004 Справа N 9/164б/78б/5б/4-б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., – головуючого (доповідач у
справі),
Ткаченко Н.Г.,
Стратієнко Л.В.
розглянувши матеріали Української державної інноваційної
касаційної скарги компанії в особі Чернігівського
регіонального відділення
на постанову від 15.07.2003р. Київського апеляційного
господарського суду
та ухвалу від 12.05.2003р. господарського суду
Чернігівської області
у справі № 9/164б/78б/5б/4-б господарського суду
Чернігівської області
за заявою боржника ВАТ “Ніжинський механічний завод”,
м. Ніжин
про банкрутство
арбітражний керуючий Адамчак А.В.
за участю представників сторін:
від Української державної інноваційної компанії – Сєркова О.В.,
довір. від 26.12.2003 р. № 2760;
від боржника – Кубрак Н.О., дор. від 18.06.2002 р. № 524
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від
12.05.2003р. у справі № 9/164б/78б/5б/4-б (суддя Івченко С.М.)
було затверджено мирову угоду від 17.04.2003 р. за виключенням
пунктів 2.3 та 3.1.7, підписану головою комітету кредиторів та
керуючим санацією, згідно якої підлягає списанню 50%
заборгованості кредиторам, а решта реструктуризується з
погашенням кредиторам рівними частками протягом 2004-2008 р. р.,
а заборгованість перед працівниками підлягає погашенню до
31.12.2003 р. Також, припинено провадження у справі.
Ухвала мотивована тим, що умова п. 2.3 мирової угоди щодо
визначення додаткової винагороди арбітражному керуючому, яка
виплачується боржником з коштів, що спрямовуються на виплату
заборгованості кредитора, не відповідає вимогам ст. 3-1 Закону
України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, оскільки виплата додаткової
винагороди боржником арбітражному керуючому неможлива, така
винагорода може виплачуватися лише кредиторами. Також, п. 3.1.7
Закону мирової угоди про списання податку на прибуток, що
виникає (може виникнути) в результаті віднесення до валових
доходів підприємства списаних (погашених, прощених) сум не
відповідає законодавству, оскільки такий податок може бути
віднесено до поточних, а не до конкурсних, стосовно порядку
погашення яких укладено мирову угоду.
Заперечення щодо умов мирової угоди кредиторів, які не входять
до складу комітету кредиторів, не приймається судом до уваги,
оскільки для всіх кредиторів за рішенням комітету кредиторів
встановлено однакові умови. Суд вважає, що боржник спроможний
відновити платоспроможність при збереженні підприємства у діючій
організаційно-правовій формі, та, не відкриваючи ліквідаційну
процедуру, здійснити часткове погашення боргів кредиторів.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
15.07.2003р. (судді: Коваленко В.М. - головуючий, Нечитайло
О.М., Вербицька О.В.) вказану ухвалу залишено без змін, а
апеляційну скаргу Української державної інноваційної компанії в
особі Чернігівського регіонального відділення без задоволення.
При винесені постанови суд апеляційної інстанції виходив з того,
що на кредиторські вимоги Української державної інноваційної
компанії в особі Чернігівського регіонального відділення в сумі
148 500,00 грн. дія ст. 54 Закону України “Про Державний бюджет
на 2003 рік” ( 380-15 ) (380-15)
не розповсюджується, оскільки відсутні
докази того, що ці вимоги є бюджетними коштами. Також, компанією
не доведено неправомірність затвердження місцевим судом мирової
угоди з боржником в частині списання 50% заборгованості
кредитору.
Не погоджуючись з винесеними ухвалою та постановою, Українська
державна інноваційна компанія в особі Чернігівського
регіонального відділення звернулося до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати
оскаржувані судові рішення і прийняти нове рішення про визнання
мирової угоди недійсною та задовольнити вимоги кредитора в
розмірі 100%.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на
порушення судом ч. 3 ст. 38 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
, ст. 3 Закону України “Про Державний бюджет України
на 1995 рік” ( 126/95-ВР ) (126/95-ВР)
та ст. 54 Закону України “Про
Державний бюджет на 2003 рік” ( 380-15 ) (380-15)
.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 38 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
(далі – Закон) господарський суд за участю сторін
мирової угоди розглядає мирову угоду в судовому засіданні та
перевіряє порядок укладення мирової угоди, встановлений цим
Законом, та досліджує умови мирової угоди на предмет їх
суперечності чинному законодавству.
Як вбачається з матеріалів справи, судами першої та апеляційної
інстанції з’ясовані умови і порядок схвалення комітетом
кредиторів мирової угоди та дана цим обставинам належна правова
оцінка.
Доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм ст. 3 Закону
України “Про Державний бюджет України на 1995 рік”
( 126/95-ВР ) (126/95-ВР)
, які передбачають, що до складу доходів та
видатків Державного бюджету України на 1995 рік входили кошти
надані боржнику у вигляді безвідсоткової позики на цільовій
зворотній основі згідно з інноваційним договором № 10 від
20.11.1995 р. та які були виділені державою з бюджету для
підтримки науково - технічної діяльності, а також положень
ст. 54 Закону України “Про Державний бюджет на 2003 рік”
( 380-15 ) (380-15)
щодо заборони в 2003 році провадити списання
заборгованості (недоїмки) суб'єктів господарювання за кредитами,
залученими державою або під державні гарантії, бюджетними
позичками, фінансовою допомогою на зворотній основі до бюджету,
є необґрунтованими з таких підстав.
В силу ч. 4 ст. 37 Закону ( 380-15 ) (380-15)
мирова угода у справі про
банкрутство має містити положення про розміри, порядок і строки
виконання зобов'язань боржника, а також про відстрочку чи
розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.
Відповідно до ст. 4-1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди
розглядають справи про банкрутство у порядку провадження,
передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей,
встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Колегія суддів зазначає, що Закон є спеціальним
нормативно-правовими актом, який регулює правовідносини
неспроможності боржника виконати грошові зобов’язання перед
кредиторами, та є актом, що має пріоритетний характер перед
іншими законами стосовно суб’єкта господарювання відносно якого
діють судові процедури у справі про банкрутство.
Відповідно до абз. 25 ст. 1 Закону ( 380-15 ) (380-15)
погашеними
вимогами кредиторів являються задоволені вимоги кредитора,
вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі
заміну, зобов'язання або припинення зобов'язання іншим чином, а
також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються
погашеними.
Закон не містить жодних виключень щодо прощення (списання)
боргів чи їх частини. Закон лише встановлює особливий порядок
погашення грошових вимог щодо сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів), які підлягають задоволенню у третю
чергу вимог кредиторів та у разі розстрочки чи відстрочки або
прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення
зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків,
зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з
метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства.
Крім того, положення ст. 54 Закону України “Про Державний бюджет
на 2003 рік” ( 380-15 ) (380-15)
встановлюють заборону на списання
заборгованості суб'єктів господарювання перед бюджетом самими
учасниками цих відносин, тому вказаний закон не передбачає
заборони на списання заборгованості у справі про банкрутство.
Дана норма не може застосовуватись до прощення боргів чи їх
частини у судовій процедурі банкрутства в порядку затвердженої
судом мирової угоди поза волею окремих кредиторів – меншості, у
зв’язку з рішенням більшості, яке виражає комітет кредиторів.
Таким чином, обмежень щодо прощення (списання) боргів чи їх
частини ВАТ “Ніжинський механічний завод” перед Українською
державною інноваційною компанією в особі Чернігівського
регіонального відділення у справі про банкрутство бути не може.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, колегія
суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського
апеляційного господарського суду та ухвали господарського суду
Чернігівської області.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 1, 35 – 39 Закону
України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Української державної інноваційної
компанії в особі Чернігівського регіонального відділення на
постанову Київського апеляційного господарського суду від
15.07.2003р. та ухвалу господарського суду Чернігівської області
від 12.05.2003р. у справі № 9/164б/78б/5б/4-б залишити без
задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
15.07.2003р. та ухвалу господарського суду Чернігівської області
від 12.05.2003р. у справі № 9/164б/78б/5б/4-б залишити без
змін.