ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.01.2004 Справа N 3/18-38-16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому фермерського господарства “Р”
судовому засіданні в м.
Києві касаційну скаргу
на постанову від 15.05.2003 р
Львівського апеляційного господарського суду
у справі
за позовом фермерського господарства “Р”
до Пустомитівської районної ради,
третя особа - Зубрянська сільська рада
про визнання рішення недійсним
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної
скарги та відзиву на неї, суд
У С Т А Н О В И В:
У січні 1999 року фермерське господарство “Р” пред’явило в
господарському суді позов до Пустомитівської районної ради про
визнання її рішення від 04.12.98 р. недійсним, посилаючись на
недотримання відповідачем при його ухваленні положень
законодавства, яке регулює земельні правовідносини, права
власності, ведення фермерського господарства, місцевого
самоврядування.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Львівської області від
19.12.20002 р., залишеного 15.05.2003 р. постановою Львівського
апеляційного господарського суду без змін, у позові відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить ухвалені судові рішення
скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом
норм матеріального і процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як видно з матеріалів справи, ухвалою Пустомитівської районної
ради народних депутатів від 11.05.92 “Про надання земельних
угідь у постійне користування для ведення фермерських
господарств було вилучено із землекористування
заготхудбовідгодівельного підприємства “Львівське” 537га і
надано у постійне користування земельні ділянки для ведення
фермерських господарств працівникам цього підприємства згідно
списку, визначеному п. 2 наведеного рішення у тому числі надано
4 га земельної ділянки і Р-ому І.Г (а.с. 9-12 т. 2).
При цьому судом достовірно встановлено, що Р І.Г ніколи не
працював і не був членом ЗХВП “Л” та його попередника-радгоспу
“Л”, відсутній останній і у списку до рішення зборів
уповноважених радгоспу від 16.06.91 р. про роздержавлення, та у
списках осіб до наказу ЗХВП “Л” від 30.11.1991 р. - на підставі
якого передано у користування земельні угіддя працівникам цього
підприємства, а також у додатку № 1 до рішення вказаної ради №
35 від 28.01.92 р., яким було надано згоду на створення
селянських (фермерських) господарств та виділено земельні
ділянки працівникам та пенсіонерам згаданого підприємства (а.с.
58-77 т. 2).
На підставі зібраних матеріалів встановив суд і те, що позивач
не звертався і безпосередньо із заявою і до вказаної ради
народних депутатів щодо надання земельної ділянки для ведення
селянського (фермерського) господарства (а.с. 13 т.2).
Правильний висновок суду і про те, що зазначена рада. відповідно
до діючого законодавства, не полишена права скасувати прийняте
нею рішення.
Так, ч. 2 ст. 43 Закону України “Про місцеве самоврядування в
Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
передбачено, що районні і обласні ради
можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші
питання, віднесені до їх відання цим та іншим законами.
Відповідно ж до п. 2 ч. 2 ст. 20, ч. ч. 1-3 ст. 20 Закону
України “Про прокуратуру” ( 1789-12 ) (1789-12)
при виявленні порушень
закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції
мають право: вносити подання або протест на рішення місцевих рад
залежно від характеру порушень.
Протест на акт, що суперечить закону приноситься прокурором,
його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого
органу.
Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає
обов’язковому розгляду відповідним органам у десятиденній строк
після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же
строк повідомляється прокурору.
Верховний суд України у постанові Пленуму від 25.12.96 № 13 ”Про
практику застосування судами земельного законодавства при
розгляді цивільних справ “також роз’яснив, що виходячи з
установлених законодавством умов надання земельних ділянок, не
можна вважати таким, що суперечить законові, рішення ради про
скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була
неправомірно одержана у власності чи в користування.
У цьому разі питання про недійсність документів, виданих на
підставі переглянутого рішення, вирішується в судовому порядку
(п. 8).
Отже, суд обгрунтовано прийшов до висновку про те, що зазначена
района рада мала підстави, по результатам розгляду протесту
прокурора, рішенням від 04.12.98 № 31 власну ухвалу від 11.05.92
р. щодо п. 2, у частині надання земельної ділянки площею 4 га Р-
ому І.Г., скасувати.
Рішення суду відповідає матеріалам справи і вимогам закону.
Правильно з таким вирішенням спору погодилась і апеляційна
інстанція. Доводи касаційної скарги не дають підстав для
висновків про неправильне застосування судом норм матеріального
та процесуального права, а посилання в ній і на недоведеність
обставин справи, як і перевірку та переоцінку доказів, то
виходячи з припису ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, це виходить за межі перегляду
справи в касаційному порядку.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-11 – 111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу фермерського господарства “Р” залишити без
задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 15.05.2003 р. без змін.