460/2764/18 Про скасування податкового повідомлення-рішення в частині податкових зобов`язань, що перевищують податкові зобов`язання при застосуванні ставки оподаткування нерухомого майна відмінного від земельної ділянки у відповідності до її розрахунку, затвердженого рішенням міської ради - 22.12.2020 Прийняття

01 листопада 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач у справі, скаржник у справі) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 березня 2018 року за №0033068/5202-1705 в частині податкових зобов`язань, що перевищують податкові зобов`язання при застосуванні ставки оподаткування нерухомого майна відмінного від земельної ділянки у відповідності до її розрахунку, затвердженого рішенням Дубровицької міської ради №947 від 27 січня 2015 року, з врахуванням мінімальної заробітної плати 1378 гривень.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до принципу стабільності податкового законодавства України зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Відповідно до підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Нараховуючи позивачу податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, податковим органом застосовано рішення Дубровицької міської ради №332 від 16 лютого 2017 року, яким внесено зміни до рішення міської ради №185 від 14 липня 2016 року. Позивач наголошує на тому, що рішення Дубровицької міської ради №332 від 16 лютого 2017 року, з огляду на імперативні вимоги Податкового кодексу України (2755-17) не могло бути застосоване в 2017 році. А відтак, при дотриманні норм Податкового кодексу України (2755-17) , фіскальний орган повинен був нарахувати позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік, застосовуючи рішення Дубровицької міської ради №947 від 27 січня 2015 року. З огляду на зазначене, позивач вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, як таке що перевищує податкове зобов`язання при застосуванні ставки оподаткування нерухомого майна відмінного від земельної ділянки за рішенням Дубровицької міської ради №947 від 27 січня 2015 року з врахуванням мінімальної заробітної плати 1378 гривень.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року, у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" № 1791-VIII від 20 грудня 2016 року (1791-19) , установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) .

З системного аналізу вищенаведених правових норм суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що у 2017 році, аналогічно 2016 року, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. І у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року.

У доводах касаційної скарги ОСОБА_1 звертає увагу на тому, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи помилково не застосовано норми Конституції України (254к/96-ВР) та Податкового кодексу України (2755-17) , висновки Верховного Суду, не перевірено оскаржуване податкове повідомлення-рішення на предмет його відповідності нормам Конституції України (254к/96-ВР) та діючим імперативним нормам Податкового кодексу України (2755-17) . На думку позивача, суди не надали оцінки всім аргументам та не навели жодного мотиву незастосування норм на які позивач посилалась і які мають безпосереднє відношення для здійснення висновку, щодо дії/ не дії на 2017 рік, зокрема підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України для підстав застосування/ незастосування рішення місцевої ради від 16 лютого 2017 року №332 по нарахуванню податкових зобов`язань за 2017 рік.

Позивач зазначає, що рішення органів самоврядування щодо встановлення місцевих податків є нормативно-правовим актом та відповідно до статті 58 Конституції України не можуть діяти в зворотному часі. Крім того, при наявності суперечностей в податковому законодавстві, як платників податків, так і контролюючих органів, діє презумпція правомірності дій платника податків та держава зобов`язана прийняти рішення на користь платника податків. З врахуванням фактичних строків оприлюднення рішень ради, строків оприлюднення саме зміненої ставки, а не тільки зміненого її розрахунку та у відповідності до положень Податкового кодексу України (2755-17) щодо порядку встановлення, зміни ставки податку, які за Кодексом діяли на 2017 рік, позивач вважає, що ставка податку, визначена за розрахунком, затвердженим рішенням Дубровицької міської ради від 16 лютого 2017 року, може застосовуватись лише починаючи з 2018 року, відповідач зобов`язаний був застосувати для обчислення податкових зобов`язань за 2017 рік ставку податку, визначену за затвердженим розрахунком рішенням ради від 27 січня 2015 року № 947.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 квітня 2019 року у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: ОСОБА_4 (суддя-доповідач), Бившева Л. І., Хохуляк В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №460/2764/18.

У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов до Верховного Суду 15 травня 2019 року відповідач, зазначивши про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 15 жовтня 2020 року № 2830/0/15-20 звільнено ОСОБА_4 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 листопада 2020 року у справі визначено новий склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Ханова Р. Ф. (суддя-доповідач), Гончарова І. А., Олендер І. Я.

Разом з касаційною скаргою позивачем подано клопотання, про відвід суддів, Ханової Р.Ф., Гончарової І.А., Олендера І.Я., в задоволенні яких ухвалами Верховного Суду від 16 грудня 2020 року та від 17 грудня 2020 року відмовлено.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивачці на праві власності належить житловий будинок, загальною площею 204 кв. метрів, за адресою: АДРЕСА_1 .

27 січня 2015 року Дубровицькою міською радою прийнято рішення № 947, яким на території міста Дубровиці затверджено розміри ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для відповідних типів об`єктів нежитлової нерухомості. Додатком до такого рішення є "Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", пунктом 5.1. якого ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування і визначені в додатках 2, 3 до рішення. Згідно з додатком 2 до рішення, на житловий будинок ставка податку визначена на рівні 0,2%. Рішення оприлюднено на сайті ради 30 січня 2015 року.

Рішенням Дубровицької міської ради № 82 від 04 лютого 2016 року внесено зміни до рішення міської ради "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" № 947 від 27 січня 2015 року. Даним рішенням підпункт 5.1 пункту 5 "Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" викладено в новій редакції, за якою, зокрема, для об`єктів житлової нерухомості встановлено ставки податку на рівні 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Рішення оприлюднено на сайті ради 04 лютого 2016 року.

Рішенням Дубровицької міської ради № 185 від 14 липня 2016 року визнано такими, що втратили чинність, зокрема, рішення № 947 від 27 січня 2015 року та № 82 від 04 лютого 2016 року. Цим же рішенням встановлено на території м. Дубровиця податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зокрема, для об`єктів житлової нерухомості, встановлено ставку податку на рівні 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Також рішенням встановлені пільги по оподаткуванню житлових будинків у вигляді зменшення бази оподаткування на 120 м. кв. Рішення оприлюднено на сайті ради 18 липня 2016 року та в газеті "Дубровицький вісник" за 15 липня 2016 року (випуск 28).

Рішенням Дубровицької міської ради № 332 від 16 гривень 2017 року внесено зміни до рішення міської ради № 185 від 14 липня 2016 року. Даним рішенням змінено ставки оподаткування для об`єктів житлової нерухомості. Встановлено ставку податку 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Рішення оприлюднено на сайті ради 21 лютого 2017 року.

Станом на 01 січня 2017 року розмір мінімальної заробітної плати становив 3200 грн. Відповідно, ставка податку за рішенням Дубровицької міської ради № 332 від 16 лютого 2017 року становила: 3200 гривень х 1 % = 32 гривень за 1 кв. метр бази оподаткування.

20 березня 2018 року Головне управління ДФС у Рівненській області прийняло податкове повідомлення-рішення № 0033068/5202-1705, яким визначило позивачу податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що підлягає сплаті фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, за 2017 рік в сумі 2710,40 гривень.

З огляду на суму нарахованого податку, розрахунок проведено із застосуванням затвердженої рішенням Дубровицької міської ради № 332 від 16 лютого 2017 року ставки податку у розмірі 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр бази оподаткування, тобто із розрахунку 32 гривень за 1 кв. метр площі об`єкта нерухомого майна: 204,7 кв. метрів (площа належного позивачці житлового будинку) - 120 кв. метрів (пільга) = 84,7 кв. метрів (площа, що підлягала до оподаткування) х 32,00 гривень за 1 кв. метр = 2710,4 гривень.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржила його до суду.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 Податкового кодексу України.

Зокрема, в силу положень підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно підпункту 266.3.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості рішення щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України).

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 26 вказаного Закону виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) .

Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів. Відповідно до пункту 12.4. цієї статті до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу; до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно із пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Зазначені норми узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

З 1 січня 2017 року набув чинності Закон України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" (1791-19) (далі - Закон № 1791), пунктом 22 розділу І якого змінено граничний розмір ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлений підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, з 3 відсотків на 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. При цьому, пунктом 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного закону установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) .

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про правильне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1791, яким зупинено дію підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) до прийнятих в 2017 році рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів.

Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог як у позові, так і в апеляційній та касаційній скаргах, доводиться порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України - принципу стабільності податкового законодавства. Однак цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.

Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України (2755-17) вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) слід зазначити таке.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) . Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України).

Пунктом 21 рішення ЄСПЛ у справі Федоренка проти України від 30 червня 2006 року зазначено, що, відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може виступати у формі не тільки майна, а й "виправданих очікувань" від ефективного використання права власності. У рішенні ЄСПЛ у справі Стретч проти Об`єднаного Королівства від 24 червня 2003 року майном, у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (встановлює право особи на мирне володіння своїм майном), вважається, зокрема, "законне і обґрунтоване очікування набути майно або майнове право" .

Таким чином, наявність згаданої вище норми Податкового кодексу України (2755-17) породжує у платників податків обґрунтовані "законні очікування" щодо майна (податку), який підлягає (або не підлягає) сплаті в наступному податковому періоді, за умови збереження або відчуження власного майна. Виходячи з цього, хоча й платник податків не має права на позов про скасування законодавчих змін, однак може скористатись можливістю захистити на його думку порушене право та інтереси з огляду на доведеність чи реальність такого порушення в іншій спосіб, зокрема, пред`явленням позову про відшкодування шкоди.

У даному ж випадку, Суд констатує, що позивач не скористався правом звернення до суду з позовом про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким в тому числі керувався відповідач приймаючи податкове повідомлення-рішення.

ЄСПЛ у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office зазначає, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи можуть покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть коли вони закріплені в нормативному акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави, котрий полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для уникнення відповідальності. Якщо держава затвердила певну правову концепцію, якою в описаному випадку є стабільність податкового законодавства, то вона чинить протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики, оскільки погодження такої політики (поведінки) дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо її дотримання державою чи органом публічної влади.

Отже хоча держава, володіючи податковим суверенітетом, має право встановлювати норми, змінювати і скасовувати раніше встановлені нею норми поведінки, проте у неї відсутні гарантії чи імунітет від вимог щодо відшкодування шкоди (якщо заподіяння таких буде доведене) платникам податків, які виникли у зв`язку з порушенням їхніх законних очікувань через такі дії чи рішення органів державної влади.

За вказаних обставин у даній справі можливо й порушено вказаний принцип, однак це само по собі не може бути підставою для визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень (контролюючого органу) та для скасування податкових повідомлень-рішень, при винесенні яких відповідачем дотримано приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд визнає, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими. Відтак, навіть за наявності порушення принципу стабільності шляхом прийняття радою рішення на виконання норм Закону №1791-VIII (1791-19) (оскарження якого на предмет правомірності, законності не здійснене), без участі контролюючого органу в процесі внесення змін до порядку застосування пільги зі сплати податку до об`єкту оподаткування, враховуючи чинність такого рішення ради на час прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

Аналогічну правову позицію висловила, зокрема, палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 825/1496/17 (постанова від 15 травня 2019 року).

Суд визнає, що в межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягара, оскільки дії податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень відповідають прийнятому органом місцевого самоврядування рішенню по встановленню певних правил, а також дотримано баланс публічних та приватних інтересів, з врахуванням майнового стану та рівня доходів фізичної особи, що запроваджено нормою підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Позивачем у справі не доведено належними й допустимими доказами завдання йому спірним рішенням відповідача надмірного тягара.

Суд визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.