ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.01.2004 Справа N 20-8/088
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Є.Борденюк (головуючий),
суддів: М. Остапенка, В. Харченка
розглянув у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Приватного підприємства "ХХХ"
на постанову від 13.10.2003
Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі № 20-8/088
за позовом Військового прокурора Військово-Морських Сил
України в інтересах держави в особі
Міністерства оборони України
до 1) Головного квартирно - експлуатаційного
управління Міністерства оборони України
2) ПП "ХХХ"
3) РВ ФДМУ у м. Н-ську
3-я особа: Управління земельних ресурсів Н-ської
міської державної адміністрації
про визнання договору недійсним
В судове засідання прибули представники сторін:
Прокурор відділу Генеральної прокуратури України А.А.А.
ПП "ХХХ" Б.Б.Б. (дов. від 10.01.2004), В.В.В. (дов. від
10.01.2004)
Заслухавши суддю-доповідача Є.Борденюк, пояснення представників
сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди
обґрунтовуються тим, що 05.09.2002 між Міністерством оборони
України в особі начальника Головного квартирно-експлуатаційного
управління ти ПП "ХХХ" укладено договір оренди № 148/2002
ГоловКЕУ, відповідно до умов якого Міністерство передає, а ПП
"ХХХ" приймає у строкове платне користування для організації
оздоровчо - реабілітаційного центру нерухоме майно - будівлі №№
1,2,4,5,7,9,10,11,16,17 військового містечка Б-ХХ загальною площею
1864.5 кв.м., вартістю 143687 грн., що розташоване за адресою м.
Н-ськ, с. Ч-ськ.
Зазначений договір не відповідає вимогам Закону України "Про
господарську діяльність у Збройних силах України" ( 1076-14 ) (1076-14)
,
Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
, статутній діяльності ПП "ХХХ".
Зокрема, Міністерством дозвіл на передачу вказаного у договорі
об'єкта в оренду на момент укладення договору не надавався, а
відомості щодо вартості будівель у переліку нерухомого майна, яке
може бути передане в оренду, поданого Міністерству на
затвердження, не відповідали дійсності. Відомості про будівлі, що
підлягають здачі в оренду, не публікувалися, а конкурс на право
здачі майна в оренду не проводився. Оцінка будівель комісією з
числа фахівців (уповноважених осіб) Міністерства або іншого органу
військового управління та ФДМ України чи його регіонального
відділення не проводилася, акт оцінки майна Міністерством не
затверджено.
Всупереч вимогам ст. 19 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
і п. 2 Методики розрахунку і
порядку використання плати за оренду державного майна
( 786-95-п ) (786-95-п)
, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України
від 04.10.95 № 786, розмір орендної плати за договором не
погоджено з Фондом державного майна України.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 03.07.2003 (суддя
М.Ткаченко) у позові відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідно до ст.7 Закону України
"Про господарську діяльність у Збройних Силах України" ( 1076-14 ) (1076-14)
військові частини можуть передавати закріплене за ними рухоме і
нерухоме майно в оренду юридичним і фізичним особам. Згідно зі ст.
4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних сил на
передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна
( 778-2000-п ) (778-2000-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України № 778 від 11.05.2002 дозвіл військовим частинам на
передачу нерухомого майна надається Міністерством оборони або
уповноваженим на це органом військового управління, у цьому
випадку - Головним квартирно-експлуатаційним управлінням
Міністерства при укладенні оспорюваного договору. Обов'язковість
проведення конкурсу на право укладення договору оренди при
наявності однієї заяви, що мало місце у даному випадку, чинним
законодавством не передбачене.
Так як відповідно до вимог ст. 11 Закону "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
оцінка об'єкта оренди здійснюється
за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, а згідно з
Методикою вартість нерухомого майна визначається експертним
шляхом, що було проведено при укладенні договору, то посилання
позивача на те, що вартість нерухомого майна визначається
комісією, є помилковим.
Інформація про проведення конкурсу на право укладення договору
оренди опублікована в газеті "YYY" від ХХ.01.02 .
01.02.02 приватний підприємець Л.Л.Л. звернувся з заявою до
конкурсної комісії про передачу в оренду військового містечка Б-ХХ
з метою організації дитячого оздоровчого центру.
26.02.2002 на засіданні конкурсної комісії право на укладення
договору оренди військового містечка Б-ХХ було надане ПП Л.Л.Л.,
за наслідками чого 27.05.02 укладений договір оренди № 92/2002.
05.09.2002 договір був переукладений з ПП "ХХХ" шляхом укладення
договору № 148/2002. Власником ПП "ХХХ" є Л.Л.Л.
У жовтні 2002 отриманий дозвіл РВ ФДМ України на передачу в оренду
фондів військового містечка, у якому погоджені умови договору
оренди.
Згідно з п.2.3 договору майно передається в оренду для організації
оздоровчо - реабілітаційного центру, що відповідає видам
діяльності ПП "ХХХ" - курортна діяльність.
Діяльність санаторно - курортних організацій, згідно з
класифікатором виду економічної діяльності, включає в себе:
послуги санаторіїв, профілакторіїв, послуги інших лікувальних
установ для відновлення здоров'я людини.
Визначена експертним шляхом оцінка майна не потребувала погодження
з ФДМУ, та як експерти, які проводили експертизу діяли на підставі
угоди з ФДМУ № 2025 від ХХ.12.2000р.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
13.10.2003 (колегія суддів: Н.Горошко, В.Сотула, Г.Прокопанич)
рішення у справі скасоване, позовні вимоги задоволені шляхом
визнання недійсним на майбутнє оскаржуваного договору на підставі
ст. 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
В якості співвідповідача суд апеляційної інстанції залучив до
участі у справі РВ ФДМ України у м. Н-ську, в якості третьої
особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -
Управління земельних ресурсів Н-ської міської державної
адміністрації.
Постанова суду мотивована тим, що 05.09.02 між Міністерством
оборони в особі начальника Головного квартирно-експлуатаційного
управління та ПП "ХХХ" укладений договір оренди № 148/2002, згідно
з яким Міністерство передало, а підприємство прийняло у строкове,
платне користування нерухоме майно загальною оціночною площею
1864.5 кв.м. військового містечка Б-ХХ, розташованого за адресою:
м. Н-ськ, с. Ч-ськ.
Головне квартирно-експлуатаційне управління, яке уклало договір
від імені Міністерства, не має статусу юридичної особи і не може
бути стороною у справі.
Відповідно до п.3 ст.1 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, відносини оренди рухомого та
нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами,
регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених
Законом України "Про господарську діяльність у Збройних силах
України" ( 1076-14 ) (1076-14)
.
Особливості оренди майна Збройних сил України встановлені ст. 7
цього Закону ( 1076-14 ) (1076-14)
, зокрема, в оренду може бути передане
майно:
- закріплене за військовою частиною;
- з дозволу, одержаного в порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України (на момент укладення оспорюваного договору діяв
Порядок надання дозволів військовим частинам Збройних сил України
на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в
оренду ( 778-2000-п ) (778-2000-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 11.05.2000 № 778);
- виключно на конкурсній основі;
- після попередньої оцінки, проведеною спеціальною комісією;
- з обов'язковим погодженням акта оцінки з ФДМ України або його
регіональним відділенням;
- з затвердженням акта оцінки Міністерством оборони України.
Оспорюваний договір оренди погоджений з командиром військової
частини № ХХХ8, однак доказів закріплення спірного об'єкта оренди
за цією військовою частиною не надано.
Не надано суду доказів надання дозволу Міністерством на передачу в
оренду майна.
Крім того, 26.02.2002 конкурсною комісією надане право оренди
майна військового містечка Б-ХХ приватному підприємцю Л.Л.Л.
Проведення конкурсу на право оренди майна за участю ПП "ХХХ" не
надано.
Не надано суду доказів про погодження акта оцінки майна з
міністерством.
Порушення визначених законом особливостей оренди майна Збройних
сил України є підставою для визнання оспорюваного договору
недійсним на підставі ст. 48 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Посилання позивача на те, що оспорюваний договір укладений
всупереч з встановленими цілями діяльності сторін, належним чином
не підтверджуються.
Звертаючись до суду із касаційною скаргою, відповідач посилається
на неправильне застосування судом апеляційної інстанції при
прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального права.
Зокрема, до договору оренди, який визнається недійсним на підставі
ст. 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, не може
застосовуватися ч.2 ст. 59 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
- визнання договору оренди недійсним на майбутнє.
Встановивши, що оспорюваному договору передував договір оренди,
укладений з приватним підприємцем Л.Л.Л., який в подальшому
заснував ПП "ХХХ", суд апеляційної інстанції повинен був
витребувати докази порядку укладення договору оренди попереднього.
Поза увагою суду залишені доводи відповідача про поліпшення ним
орендованого майна на 44%.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин
справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не
вбачається, виходячи з такого.
Встановлені судом апеляційної інстанції порушення при укладенні
оспорюваного договору особливостей оренди майна Збройних сил
України, визначених Законом України "Про господарську діяльність у
Збройних силах України" ( 1076-14 ) (1076-14)
, скаржником не заперечуються.
Скаржник посилається на те, що оспорюваному договору передував
договір оренди, укладений з приватним підприємцем Л.Л.Л., який в
подальшому став засновником ПП "ХХХ", а отже, відбулася
реорганізація, яка відповідно до умов попереднього договору
передбачає переукладення договору з правонаступником. За таких
обставин переукладення договору оренди не потребує дотримання
формальних погоджень. Однак, відповідно до положень ст. 34 Закону
України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
реорганізація
підприємства шляхом його перетворення передбачає наявність у
попереднього підприємства статусу юридичної особи. Попередній
орендар здійснював підприємницьку діяльність як приватний
підприємець. Переукладення договору відбувається за загальним
правилом його укладення, якщо інше не передбачено законодавством.
Докази про поліпшення майна, яке є предметом оренди за договором,
що визнаний недійсним, не були предметом розгляду судами першої та
апеляційної інстанцій, а тому відповідно до вимог ст. 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
можуть оцінюватися судом при здійсненні касаційного провадження.
Визнання судом апеляційної інстанції договору оренди недійсним на
майбутнє, відповідає законодавчим положенням ст. ст. 48, 59
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
. Оскільки наслідком
визнання угоди недійсною на підставі ст. 48 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
є двостороння реституція, а споживче
використання орендованого майна повернути не можливо, то дія
такого договору припиняється лише на майбутнє.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "ХХХ" залишити без
задоволення.
Постанову від 13.10.2003 Севастопольського апеляційного
господарського суду у справі № 20-8/088 залишити без зміни.
Головуючий, суддя Є.Борденюк
Судді: М.Остапенко
В.Харченко