ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.01.2004 Справа N А-03/256-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Плахотнюк С.О.,
суддів: Панченко Н.П. ,
Плюшка І.А.,
розглянувши Управління Пенсійного фонду України в
касаційну скаргу та Комінтернівському районі м. Харкова
доповнення до неї
на постанову від 03.09.2003 Харківського апеляційного
господарського суду
та рішення від 28.07.2003 господарського суду
Харківської області
у справі № А-03/256-03
за позовом Державного підприємства “Завод
ім. В.О.Малишева”
до Управління Пенсійного фонду України в
Комінтернівському районі м. Харкова
про визнання недійсним рішення,
за участю представників:
- позивача – Куделка І.М.,
- відповідача – Мартиненко Н.В., Плодій І.В.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 28.07.2003 господарського суду Харківської області
(суддя З.Подобайло), залишеним без змін постановою від
03.09.2003 Харківського апеляційного господарського суду (судді
І.Карбань, В.Афанасьєва, В.Івакіна) позовні вимоги державного
підприємства “Завод ім. В.О.Малишева” задоволені: визнано
недійсним рішення Управління Пенсійного фонду України в
Комінтернівському районі м. Харкова № 245 від 13.12.2002 про
застосування штрафних санкцій у розмірі 355500,33 грн. за
порушення граничних строків сплати узгодженого зобов’язання.
Судові рішення мотивовані тим, що направлення органами
Пенсійного фонду України платнику щомісячно повідомлень
суперечить ст. ст. 5, 6 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
№ 2181-ІІІ від 21.12.2000 (далі
Закон № 2181) і Порядку направлення повідомлень від 21.06.2001,
отже є незаконним та здійсненим з перевищенням повноважень, а
тому застосування штрафної санкції у зв’язку з несвоєчасною
сплатою позивачем узгоджених сум податкових зобов’язань за
період з.03.2002 року є неправомірним.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду та
рішенням господарського суду першої інстанції Управління
Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова
звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України, в якій просить скасувати зазначені судові рішення,
вважаючи їх такими, що прийняті за неправильного застосування
норм матеріального права (ст. 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 10 Закону України “Про пенсійне
забезпечення” ( 1788-12 ) (1788-12)
, абз. 4 п. 1 ст. 4 Закону України “Про
збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
, п. 5.3.1 та п. 17.1.17 Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
,
та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши правильність застосування господарськими судами
попередніх інстанцій норм матеріального права, Вищий
господарський суд України у складі колегії суддів дійшов
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що 13.12.2002 начальником
Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі
м. Харкова на підставі комп’ютерної інформації прийнято рішення
№ 245 про застосування до позивача штрафних санкцій за порушення
граничних строків сплати узгодженого зобов’язання у вигляді
штрафу в сумі 355500,33 грн.
Не погоджуючись з цим рішенням позивач відповідно до ст. 5
Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
розпочав процедуру адміністративного
оскарження суми податкового зобов’язання, визначеного
контролюючим органом. Рішенням Управління Пенсійного фонду
України в Комінтернівському районі м. Харкова вих. № 28/292 від
16.01.03 скарга позивача залишена без розгляду.
Державне підприємство “Завод ім. Малишева” в позовній заяві
просило господарський суд Харківської області визнати недійсним
рішення УПФ України в Комінтернівському районі № 245 від
13.12.2002, обгрунтовуючи позов тим, що Управління Пенсійного
фонду не мало права застосовувати штрафні санкції на підставі
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
(ст. 17 п. 17.1.7) № 2181-111, оскільки сторони не
мали узгоджених зобов’язань зі сплати фактичних витрат на
виплату і доставку пенсій, призначених у відповідності із ст. 13
п. п. б-з Закону України “Про пенсійне забезпечення”
( 1788-12 ) (1788-12)
. Позивач вважає, що строки сплати повинні
застосуватись за спеціальним Законом України “Про збір на
обов’язкове пенсійне страхування” ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
.
У відзиві на позов УПФ в Комінтернівському районі м. Харкова
проти позову заперечувало:
- в частині нарахування штрафу в розмірі 166468,53 грн. за 2001
рік, посилаючись на те, що позивач повинен був сплачувати суми
фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за 2001
рік протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем
подачі форми 4-ПФ, яка вважалась податковою декларацією. Суми
заборгованості по відшкодуванню пільгових пенсій виникли у
підприємства після подання звітів за 2, 3, 4 квартали 2001 року.
Такий борг УПФ в Комінтернівському районі м. Харкова вважає
узгодженим, оскільки державне підприємство “Завод
ім. В.О.Малишева” самостійно визначило суми заборгованості
шляхом подання звітів;
- в частині нарахування штрафу в сумі 189031,80 грн. за 2002
рік. УПФ України в Комінтернівському районі посилається на те,
що Порядок обчислення і сплати підприємствами, установами,
організаціями незалежно від форм власності та господарювання
збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, інших
платежів, а також їх облік у Пенсійному фонді України визначений
Інструкцією “Про порядок обчислення і оплати підприємствами
збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, інших
платежів, а також їх обліку”, яка затверджена постановою
правління ПФУ від 19.10.2001 № 16-б.
Пункт 6.2 ст. 6 зазначеної Інструкції встановлює обов’язок
Пенсійного фонду самостійно нараховувати платіж щодо
відшкодування сум фактичних витрат на виплату та доставку
пільгових пенсій та направляти відповідне повідомлення платнику
податків. Платник зобов’язаний сплатити нараховану Пенсійним
фондом суму зобов’язання в строки, передбачені п. 5.3.1 Закону
№ 2181.
Судами першої та апеляційної інстанцій в повному обсязі
перевірені матеріали справи, застосоване чинне законодавство, і
на підставі цього суди дійшли висновку, що позовні вимоги
обгрунтованў і підлягають задоволенню.
Судом першої інстанції по матеріалам справи встановлено: у 2001
році чинним законодавством було передбачено подання
щоквартального звіту за формою 4-ПФ платникам збору на
обов’язкове державне пенсійне страхування, інших платежів до
пенсійного фонду. Позивач у 2001 році подавав до Пенсійного
фонду звіти з визначенням розрахунків відшкодованих пільгових
пенсій по ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”
( 1788-12 ) (1788-12)
.
Згідно підпункту 4.1.4 пункту 4.1 ст. 4 Закону № 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
податкові декларації подаються за базовий податковий
період, що дорівнює календарному кварталу – протягом 40
календарних днів, наступних за останнім календарним днем
звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Пунктом 16.1 статті 16 та підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті
17 Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
відповідальність платника податків
у вигляді пені і штрафу встановлена для тих випадків, коли
платник податків не сплачує узгоджену суму податкового
зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим
Законом.
Судом першої інстанції було з’ясовано, що Пенсійний фонд
визначив позивачу суму боргу станом на 31.12.2001 за 2001 рік,
тоді як строк подання звіту за 4 квартал 2001 року настав лише
09.02.2002.Таким чином, судом правильно визначено, що
застосування до позивача санкцій за 2001 рік здійснено
безпідставно.
При нарахуванні штрафу за 2002 рік Пенсійним фондом застосована
Інструкція “Про порядок обчислення і сплати підприємствами збору
на обов’язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а
також обліку їх надходження до Пенсійного фонду”, затверджена
постановою Правління ПФУ від 19.10.2001 № 16-б.
Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування” ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
не встановлює, що органи Пенсійного
фонду є відповідальними за нарахування збору на покриття
фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених
відповідно до пунктів “б-з” ст. 13 Закону України “Про пенсійне
забезпечення” ( 1788-12 ) (1788-12)
до досягнення працівниками пенсійного
віку, а тому визначення в Інструкції, що Пенсійний фонд є
відповідальним за нарахування цих виплат і направлення позивачу
повідомлень, в яких визначені суми відшкодування пільгових
пенсій, не відповідають порядку визначення податкових
зобов’язань контролюючими органами, встановленому п.п. 4.2.2
ст. 4 Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України вважає, що
судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовано до
спірних взаємовідносин норми Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
№ 2181-ІІІ від
21.12.2000 зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України
у 2002, 2003 роках, і рішення № 245 від 13.12.2002 Управління
Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова
правомўрно визнано недійсним.
Доповнення до касаційної скарги УПФ в Комінтернівському районі
м. Харкова розглянуто разом з касаційною скаргою і матеріалами
справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в
Комінтернівському районі м. Харкова на постанову від 03.09.2003
Харківського апеляційного господарського суду та рішення від
28.07.2003 господарського суду Харківської області у справі
№ А-03/256-03 залишити без задоволення.
Постанову від 03.09.2003 Харківського апеляційного
господарського суду та рішення від 28.07.2003 господарського
суду Харківської області у справі № А-03/256-03 залишити без
змін.