ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.01.2004 Справа N 5/74
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну ТОВ “ДП”
скаргу і додані до неї
матеріали
на постанову від 06.10.2003 р.
Дніпропетровського господарського суду
апеляційного
у справі № 5/74
господарського суду Кіровоградської області
за позовом ТОВ “Ф”
до ЗАТ “П”,
ТОВ “ДП”
третя особа, що не заявляє ЗАТ “ТД “У”
самостійних вимог
про визнання права власності на майно та витребування майна
в сумі 192628,80 грн.
В С Т А Н О В И В:
У березні 2003 року ТОВ “Ф” звернулося до господарського суду
Кіровоградської області з позовом до ЗАТ “П” про визнання права
власності на майно та витребування майна на суму 192628,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач 1 безпідставно
утримує у себе 122,85 тонни дизельного палива, яке належить
позивачу, та відмовляється передати зазначене майно позивачу як
належному власнику цього майна. Ухвалою господарського суду
Кіровоградської області від 10.04.2003 року до участі у справі
було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на
предмет спору, а ухвалою суду від 26.05.2003 року до участі у
справі залучено відповідача 2 - ТОВ “ДП”.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
02.07.2003 року у задоволені позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 06.10.2003 року зазначене рішення суду першої інстанції
скасовано, позовні вимоги позивача задоволено у повному обсязі.
У касаційній скарзі ТОВ “ДП” вважає, що Дніпропетровським
апеляційним господарським судом під час розгляду справи не було
досліджено певних обставин справи та доказів, що призвело до
порушення норм процесуального права, а також порушено норми
матеріального права, і тому, просить прийняту постанову від
06.10.2003 р. скасувати, а рішення суду першої інстанції
залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу, позивач просить постанову суду
апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона
відповідає вимогам закону, а касаційну скаргу відповідача 2
залишити без задоволення.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Дніпропетровським
апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.02.2003 року між
позивачем та ТОВ “СЗ” було укладено договір № 23/02. За умовами
зазначеного договору позивач зобов’язався поставити для ТОВ “СЗ”
120 тонн дизельного палива. Оскільки між відповідачем 1 та ТОВ
“СЗ” заздалегідь було укладено договір на зберігання
нафтопродуктів, позивачем та ТОВ “СЗ” у п. 4.1 договору № 23/02
було передбачено, що одержувачем дизельного палива за
залізничними накладними буде відповідач 1.
З метою виконання зобов’язання перед ТОВ “СЗ”, позивач на
підставі укладеного 03.01.2003 року з ТОВ “Н” договору № 0077
надіслав останньому 10.02.2003р. рознарядку № 33 на
відвантаження для позивача на гілку відповідача 1, зокрема, 120
тонн дизельного палива.
14.02.2003 року ТОВ “Н”, виконуючи своє зобов’язання перед
позивачем за договором від 03.01.2003 року № 0077, отримало для
позивача на умові FCA (“І” 1990 року) від ТОВ “Т” 122,85 тонн
дизельного палива у залізничних цистернах № 74925868, № 73947616
на суму 192628,80 грн. Факт отримання ТОВ “Н” дизельного палива
у ТОВ “Т” на суму 192628,80 грн. саме для позивача
підтверджується актом приймання передачі від 14.02.2003 року №
ТЭ-ТДО2995 та видатковою накладною від 14.02.2003 року № г1351.
Дизельне паливо у кількості 122,85 тонни, яке призначалося
позивачу у відповідності до умов договору від 03.01.2003р. №
0077 за рознарядкою від 10.02.2003 року № 33, було прийнято до
перевезення ЗАТ “Торговий дім “У” 14.02.2003 року, що
підтверджується штемпелем Кагамлицької південної залізниці у
графі “прийом вантажу до перевезення” залізничних накладних №
43772823, № 43772822.
За поставлені ТОВ “Н” на гілку відповідача-1 122,85 тонни
дизельного палива розрахувався позивач; платіжними дорученнями
від 25.02.2003 року № 326 і від 07.03.2003 року № 335 позивач
сплатив на користь ТОВ “Н” 42628,80 грн. та 150000,00 грн.
відповідно.
Стаття 128 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, який втратив
чинність з 01.04.2004 року, але був дійсний на момент виникнення
спірних правовідносин, (надалі – ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
)
передбачає загальні правила переходу права власності, а саме, що
право власності у набувача майна за договором виникає з моменту
передачі цього майна, а передачею, зокрема, визначено факт здачі
майна транспортній організації для відправки набувачу.
З урахуванням наведеного вбачається, що суд апеляційної
інстанції в оскаржуваній постанові повно встановив та дав
належну юридичну оцінку обставинам справи стосовно виникнення у
позивача права власності на 122,85 тонни дизельного палива,
отриманого від ТОВ “Н” на гілку відповідача 1, саме 14.02.2003
року, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального
права.
Станом на 16.02.2003 року (день оформлення Кіровоградською
залізницею видачі спірного майна відповідачу 1) відповідач 1 не
був заздалегідь попереджений належним чином про відправлення на
його адресу 122,85 тонни дизельного палива за залізничними
накладними № 43772823, № 43772822. Відповідач 1 не укладав
договорів на поставку йому спірного майна, а оскільки у
вищезазначених залізничних накладних його було визначено як
вантажоодержувача, він прийняв дизельне паливо на свій термінал.
Відповідно до п. 33 Правил видачі вантажів, затверджених Наказом
Мўнўстерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, у
разі прибуття на адресу одержувача вантажу, поставка якого йому
не передбачена планом (договором, контрактом, замовленням,
нарядом тощо), останній зобов'язаний прийняти такий вантаж від
станції на відповідальне зберігання й очікувати розпорядження
відправника щодо цього вантажу.
Із копій залізничних накладних № 43772823, № 43772822
вбачається, що відправником спірного майна на адресу відповідача
1 є ЗАТ “Торговий дім “У”.
Листом від 06.03.2003 року ЗАТ “Торговий дім “У”, як відправник
вантажу, повідомило відповідача 1, що в графі 4 “особливі
відмітки” залізничних накладних № 43772823, № 43772822 вказано
помилкову інформацію щодо видачі вантажу відповідачу 2, а
фактично дизельне паливо належить позивачу. Зазначеним листом
ЗАТ “Торговий дім “У” надало відповідачу 1 вичерпну інформацію
щодо отриманого останнім спірного майна, а саме, розпорядилося
видати вантаж позивачу.
Але відповідач 1 до отримання належної вказівки відправника
оприбуткував належне позивачу дизельне паливо шляхом підписання
з відповідачем 2 акта його приймання на відповідальне
зберігання.
Враховуючи ст. 4 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
,
ст. 86 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, приймаючи до уваги, що належним
власником спірного майна є позивач, а не відповідач 2, суд
апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо
необхідності передачі дизельного палива у кількості 122,85 тонни
від відповідача 1 на користь позивача.
Доводи відповідача 2 стосовно того, що Дніпропетровським
апеляційним господарським судом не було належним чином
перевірено обставини, які заперечують одна одну, є
безпідставними, оскільки вони спростовуються матеріалами і
обставинами справи.
У касаційній скарзі відповідач 2 зазначає, що він не мав нагоди
надати для огляду суду першої інстанції під час розгляду справи
по суті оригінал договору від 13.02.2003 року № 24/02 та
оригінал акта від 17.03.2003 року № РН-000067, оскільки
оригінали цих документів належать МП ТОВ “К”, яке не є стороною
по справі. Однак наявні у справі матеріали свідчать, що на боці
відповідача 2 участь у справі згідно з належним чином оформленою
відповідачем 2 довіреністю приймав представник МП ТОВ “К”, який
під час розгляду справи по суті надав суду свої міркування та
письмові пояснення по справі та зазначив, що у МП ТОВ “К”
відсутні оригінали вищезгаданих документів.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час
розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським
судом фактичні обставини справи встановлено на основі
всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів,
висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана правильна
юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ТОВ “ДП” на постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 06.10.2003 р. у справі №
5/74 залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 06.10.2003 р. у справі № 5/74 залишити без змін.