ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.01.2004 Справа N 25/48
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши ДПІ у Солом'янському районі м. Києва
касаційну скаргу
на постанову від 24.09.2003 р. Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 25
господарського суду м. Києва
за позовом ДПІ у Солом'янському районі м. Києва
до 1. ПП Г-а Г.Д.
2.ТОВ "Підприємство "Р"
про стягнення в доход держави безпідставно
придбаного майна на суму 495282,70 грн.
за участю представників сторін
від позивача: присутні,
від відповідача 1: присутній,
від відповідача 2: у засідання не прибули
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 19.06.2003 р. господарського суду м. Києва частково
задоволено позов Державної податкової інспекції у Солом'янському
районі м. Києва до ТОВ "Р" та приватного підприємця Г-а Г.Д. про
стягнення у доход держави безпідставно придбаного майна на суму
495282,70 грн. відповідно припису ст. 470 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Задовольняючи позов в частині стягнення у доход держави
безпідставно придбаного майна у приватного підприємця Г-а Г.Д.,
суд першої інстанції встановив, що володіння спірним товаром, що
знаходився у автомобілі цього підприємця, здійснювалося без
належних підстав з вчиненням дій суперечних інтересам держави.
Надані приватним підприємцем Г-а Г.Д. договори на перевезення
товарів, укладені з громадянами, суд визнав неукладеними через
відсутність у договорах вартості перевезення та суперечність дат
їх укладання з його поясненнями щодо обставин виявлення у нього
цих товарів, тому позов було визнано відповідним приписам ст. 470
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Заперечення відповідача ПП Г-а Г.Д. щодо належності товару іншим
власникам суд відхилив, зазначивши безпідставність володіння ним
товаром та враховуючи право інших осіб довести своє право
власності та витребувати товар у особи, яка його одержала, в
позовному порядку.
За відсутністю доказів володіння товаром ТОВ "Р", яке здійснювало
збереження товару, у позові в цій частині відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, приватний
підприємець Г-а Г.Д. звернувся з апеляційною скаргою до суду
апеляційної інстанції.
Постановою від 24.09.2003 р. Київського апеляційного
господарського суду рішення суду першої інстанції було скасовано,
а у задоволені позову відмовлено.
23 жовтня 2003 р. Київським апеляційним господарським судом було
винесено ухвалу відповідно до припису ст. 89 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
за клопотанням ПП Г-а Г.Д. про роз'яснення постанови
суду апеляційної інстанції щодо відсутності законних підстав для
утримання майна, вилученого в ПП Г-а Г.Д., яке має бути повернене
йому.
Суд апеляційної інстанції, виходячи із доказів здійснення
перевезення товару за замовленням інших підприємців, яким це майно
належить, за наявністю укладених договорів, при відсутності
ліцензії на таку підприємницьку діяльність у ПП Г-а Г.Д., визнав
позов не відповідним припису ст. 470 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Висновок
суду першої інстанції про визнання договору неукладеним суд
апеляційної інстанції визнав не відповідним припису ст. 83 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ухвалою від 24.11.2003 р. Вищий господарський суд України за
касаційною скаргою ДПІ у Солом'янському районі м. Києва порушив
j`q`v3ime провадження у справі.
У касаційній скарзі заявлено вимогу про скасування постанови суду
апеляційної інстанції, як невідповідної обставинам у справі і
чинному законодавству, а також інтересам держави, та залишення без
змін рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника касатора, який
підтримав вимоги викладені у касаційній скарзі, та заперечення
представника ПП Г-а Г.Д. щодо законності постанови апеляційної
інстанції, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи
з наступного.
Відповідно до ст. 49 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
володіння вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено
судом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що на момент
затримання спірного товару, що знаходився на автомобілі ПП Г-а
Г.Д., у підприємця були відсутні будь-які документи, що
засвідчували його або інших суб'єктів право власності,
користування на цей товар, відсутність таких доказів було також
підтверджено самим ПП Г-а Г.Д. у протоколах складених по факту
виявлення у нього та затримання товару.
У матеріалах справи є довідка № 021175 від 26.11.2002 р., яка
свідчить про придбання товару ПП Г-а Г.Д. на МТК "КР" м. Чернівці,
та договори про перевезення товару ПП Г-а Г.Д. за замовленням
інших підприємців з м. Чернівці до м. Києва датовані 25-26
листопада 2002 р., а також пояснення самого підприємця.
Суд першої інстанції не визнав зазначені довідку і договори
доказами правомірності дій ПП Г-а Г.Д., як підприємця і
перевізника, оскільки довідка від 26.11.02 р. визнана експертизою
підробленою, а договори невідповідними приписам ст. 153 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
через відсутність суттєвих умов перевезення, якими
визнані вартість перевезення.
Суд апеляційної інстанції не надав оцінку усім доказам згідно
приписам ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, зокрема, суперечності
пояснень ПП Г-а Г.Д., довідки і договорів щодо належності товару
до об'єктів власності останнього або перевезення, відмовив у
задоволені позову заснованого на приписах ст. 470 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
.
З наведеним висновком суду апеляційної інстанції не можна
погодитися, оскільки обставини виявлення у ПП Г-а Г.Д. товару
27.11.2003 р. не свідчать про знаходження у нього зазначеного
товару на підставі чинного законодавства, що регулює
підприємницьку діяльність.
Суд апеляційної інстанції визнав, що знаходження товару у ПП Г-а
Г.Д. засновано на угоді по перевезенню, не враховуючи тієї
обставини, що договір перевезення, як підприємницька діяльність,
заснований на ліцензуванні такої діяльності і оплаті послуг
перевезення, а також сплаті податків, визначених податковим
законодавством.
Обставини безкоштовного перевезення спірного у справі товару, як
виду підприємницької діяльності, суперечать приписам ст. ст. 358,
360 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, а відсутність претензій до перевізника
власників вантажу спростовує доводи викладені у постанові.
Посилання на позови власників товару до податкових органів не
пов'язані з договором перевезення згідно приписів ст. ст. 364-366
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
і правомірним знаходженням товару у ПП Г-а
Г.Д.
Відповідно п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову
службу" ( 509-12 ) (509-12)
податкові органи подають до судів і арбітражних
судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про
визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів,
одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів,
одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення
заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за
рахунок їх майна.
Оскільки суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про
наявність у ПП Г-а Г.Д. спірного товару 27.11.2002 р. без підстав
передбачених Законом України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, ст. 358
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
або інших установлених законом підстав,
враховуючи обставини, які свідчать про відсутність наміру ПП Г-а
Г.Д. оформити належним чином здійснювану ним підприємницьку
діяльність на момент затримання вантажу, майно придбане ним
внаслідок дій суперечних встановленому державою порядку згідно
чинного законодавства, а тому суперечним інтересам держави без
наявності ознак злочину або адміністративного порушення, які
передбачають конфіскацію придбаного майна, держава в особі
податкового органу для здійснення охоронюваних законом інтересів
набуває права стягнення у доход держави неправомірно набутого
суб'єктом підприємницької діяльності згідно ст. 470 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про
невідповідність постанови та ухвали від 23.10.2003 р. суду
апеляційної інстанції обставинам у справі та нормам матеріального
і процесуального права, тому постанова і ухвала підлягають
скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без
змін.
Керуючись ст. ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва
задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
24.09.2003 р. і ухвалу від 23.10.2003 р. у справі № 25 скасувати,
а рішення господарського суду м. Києва від 19.06.2003 р. у справі
№ 25 залишити без змін.
3. Справу № 25 повернути до господарського суду м. Києва.