ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.01.2004 Справа N 7/303
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні м. Миколаєві
касаційну скаргу
на постанову від 04.11.2003 року Одеського
апеляційного господарського суду
у справі № 73
господарського суду Миколаївської області
за позовом ТОВ "Т", м. Миколаїв
до Державної податкової інспекції у
м. Миколаєві
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення від 15.04.2003
р.
№ 000522303/0 в частині
застосування штрафних санкцій у
сумі 4417,59 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 21.08.2003
року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 04.11.2003 р., у справі № 73 у позов
задоволене; визнане недійсним податкове повідомленнярішення від
15.04.03 р. № 000522303/0 в частині застосування штрафних санкцій
у сумі 4417,59 грн., стягнуте з відповідача на користь позивача
судові витрати в сумі 118 грн. і 85 грн.
В касаційній скарзі Державної податкової інспекції у м. Миколаєві
просить постановлені по справі судові акти скасувати та прийняти
нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись
на порушення господарським судом норм матеріального права, а саме
ст. ст. 1, 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, положення Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі
Закон-2181), отже, ДПІ у м. Миколаєві при винесенні та направленні
спірного податкового повідомлення-рішення правомірно керувалася
нормами Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
та положеннями нормативно-
правових актів, розроблених на його виконання..
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені
в ній доводи.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в
судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача,
перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
враховуючи наступне.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що на підставі акту
перевірки від 19.09.02 р. відповідач прийняв оскаржуване
повідомлення-рішення від 15.04.03 р. № 000522303/0, яким
застосував до позивача штрафні санкції в сумі 4512,59 грн. за
порушення позивачем Порядку ведення касових операцій в
національній валюті в Україні, відповідальність за порушення і
розмір штрафних санкцій визначив згідно п. 1 Указу Президента
України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
(далі Указ).
Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, самостійно
розрахував розмір штрафної санкції відповідно до редакції Указу
( 436/95 ) (436/95)
, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин,
зазначивши, що позивачем неприбутковано лише 19 грн. і відповідач
мав право застосувати штрафні санкції лише в сумі 95 грн. (19х5).
Однак, в порушення п. 3 ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
місцевий
суд взагалі не вказав обставин справи (обставин, встановлених
актом перевірки, обставин, встановлених судом), не зазначив
докази, на підставі яких прийнято рішення, зазначивши лише, що в
судове засідання для огляду були надані договори, прибуткові і
видаткові касові ордери, якими підтверджено отримання комісійної
винагороди в сумі 831 грн. і оприбуткування в сумі 812 грн., а
також не навів законодавство, яким він керувався, приймаючи
рішення.
Апеляційний суд, залишаючи рішення без змін, мотивував свою
позицію тим, що штрафна санкція, застосована відповідачем на
підставі ст. 1 Указу ( 436/95 ) (436/95)
, не є податковим зобов'язанням,
отже, форма спірного податкового повідомлення-рішення може
застосовуватися лише щодо сплати податків, зборів (обов'язкових
платежів), вичерпний перелік яких зазначений в ст. ст. 14, 15
Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, а тому
воно є прийнятим неправомірно.
Проте такий висновок зроблено без належного правового аналізу
положень Указу, відповідно до п. 2 якого штрафні санкції
передбачені цим Указом, застосовуються до осіб органами державної
податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок
і подань державної контрольно-ревізійної служби, фінансових
органів та органів Міністерства внутрішніх справ у встановленому
законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення
перевірок або одержання органами державної податкової служби
зазначених подань; положень п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
відповідно до
якого на органи державної податкової служби покладені функції, до
яких, зокрема, відноситься здійснення контролю за додержанням
лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за
товари; положень п. п. 7, 8 вищезазначеного Закону ( 509-12 ) (509-12)
,
відповідно до якого органам державної податкової служби надані
права застосовувати до підприємств, установ, організацій і
громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених
законом; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми
недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку, передбаченому
законом.
Отже, суд апеляційної інстанції встановивши, що податкові органи
не мають право визначати штрафні санкції за порушення норм Указу
( 436/95 ) (436/95)
як податкове зобов'язання, не звернув уваги на те, що
вказана обставина не є підставою для визнання недійсним
оспорюваного рішення в цілому, оскільки апеляційним судом не було
з'ясовано чи мало місця порушення ст. 1 Указу, а саме перевищення
встановлених строків використання виданої під звіт готівки, видача
готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше
виданих коштів та неоприбуткування готівки у касі та чи правомірно
ДПІ в м. Миколаєві прийняла рішення про стягнення з позивача
штрафних санкцій за порушення норм Указу ( 436/95 ) (436/95)
.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При новому
розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити
обставини по справі, проаналізувати їх та інші докази, що
містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів
доказування у даній справі і прийняти рішення у відповідності до
вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Миколаєві від
02.12.2003 р. № 14270/9/10-016 на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 04.11.2003 року по справі № 73
задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.08.2003
року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
04.11.2003 року по справі № 73 - скасувати.
Справу № 73 направити до Господарського суду Миколаївської області
на новий розгляд.