3-788гс17 Про стягнення основної заборгованості за договором оренди обладнання - Текст документа

розглянувши заяву фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_4 про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22 березня 2017 року у справі № 915/1056/16 за позовом ФОП ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_5 про стягнення суми,

У вересні 2016 року ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом до ФОП ОСОБА_5 про стягнення 103 674,00 грн основної заборгованості за договором оренди обладнання від 01 листопада 2011 року № б/н, 86 707,76 грн неустойки, 45 587,81 грн інфляційних втрат і 21 628,90 грн - 3 % річних; 128 000,00 грн основної заборгованості за договором оренди обладнання від 01 листопада 2011 року № 1, 99 181,34 грн неустойки, 53 116,00 грн інфляційних втрат, 21 748,80 грн - 3 % річних.

Відповідно до зазначених договорів ФОП ОСОБА_4 передав у строкове платне користування овочеві контейнери вагою 97 та 64 кг. Строк оренди становив 5 місяців - з 01 листопада 2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що станом на 01 вересня 2016 року зобов'язання за договором оренди обладнання від 01 листопада 2011 року № б/н, що стосується внесення орендної плати в розмірі, порядку та на умовах узгоджених сторонами не виконано, зобов'язання за договором оренди обладнання від 01 листопада 2011 року № 1 виконано частково.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31 жовтня 2016 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року, провадження у справі № 915/1056/16 припинено на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК.

Постановою Вищого господарського суду України від 22 березня 2017 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року залишено без змін. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22 березня 2017 року у справі № 915/1056/16 з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ), ФОП ОСОБА_4, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 22 березня 2017 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 31 жовтня 2016 року та направити справу № 915/1056/16 до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Як доказ неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ, до заяви додано копію постанови Верховного Суду України від 07 листопада 2006 року у справі № 3-3947к06, в якій, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права щодо особливостей підстав припинення господарських зобов'язань для ФОП, що втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 20 жовтня 2016 року відповідачем до суду першої інстанції подано клопотання про припинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК, мотивоване тим, що підприємницьку діяльність

ФОП ОСОБА_5 було припинено 18 жовтня 2016 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності відповідача.

Суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалюючи рішення про припинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК, виходив із того, що судом здійснено запит до веб-сайту Міністерства юстиції України та з'ясовано, що станом на 26 жовтня 2016 року у Реєстрі містилася інформація про припинення 18 жовтня 2016 року державної реєстрації ФОП ОСОБА_5 за його рішенням, що є підставою для припинення провадження у справі.

У справі № 3-3947к06, копію постанови Верховного Суду України від 07 листопада 2006 року в якій стосовно невиконання суб'єктом підприємницької діяльності договору оренди щодо сплати орендної плати надано для порівняння, зазначено, що навіть у разі втрати фізичною особою статусу суб'єкта підприємницької діяльності на підставі статті 52 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлено цивільно-правову відповідальність ФОП, згідно з якою така фізична особа відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм процесуального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

Оскаржувана постанова Вищого господарського суду України, як і рішення першої та апеляційної інстанцій, ґрунтується на висновках про те, що провадження у справі підлягає припиненню у зв'язку з припиненням реєстрації підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_5

Підставою звернення з позовом до суду, на думку позивача, є невиконання суб'єктом підприємницької діяльності зобов'язання за договорами оренди обладнання. Тобто між сторонами виник спір, пов'язаний з виконанням умов господарського договору, який згідно зі статтею 12 ГПК підвідомчий господарським судам.

Відповідно до статті 1 ГПК громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх прав.

Згідно зі статтею 609 ЦК зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною третьою статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Відповідно до статті 52 ЦК ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

ФОП, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Зокрема, відповідно до статей 51, 52, 598-609 ЦК (435-15) , (435-15) статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Зі змісту наведених норм убачається, що основне зобов'язання за договорами оренди обладнання не припинилося, тому немає підстав для припинення провадження у справі.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що позовну заяву було направлено до суду 29 вересня 2016 року, 03 жовтня 2016 року справу було порушено, про що суд виніс ухвалу. Отже, на час вирішення питання про порушення справи стосовно ФОП ОСОБА_5 судом встановлено, що він належним чином зареєстрований в Реєстрі. Відповідно до витягу із Реєстру державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності відповідача було здійснено 18 жовтня 2016 року.

У разі коли відповідна зміна статусу відбулася після порушення провадження у справі, вона не тягне за собою наслідків у виді зміни підвідомчості такої справи і, відповідно, - припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду.

З огляду на викладене суд першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний і касаційний суди, дійшов помилкового висновку про те, що у цій справі втрата фізичною особою статусу суб'єкта господарювання відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК (1798-12) є правовою підставою для припинення провадження у справі.

Згідно з підпунктом "б" пункту 2 частини другої статті 111-25 ГПК Верховний Суд України за наявності підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 111-16 цього Кодексу (1798-12) , має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 22 березня 2017 року, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року та ухвала Господарського суду Миколаївської області від 31 жовтня 2016 року у справі № 915/1056/16 підлягають скасуванню, а справа - направленню для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , 111-16, 111-23, 111-24, 111-25 ГПК (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 22 березня 2017 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 31 жовтня 2016 року у справі № 915/1056/16 скасувати, а справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 111-16 ГПК.

Правова позиція у справі № 3-788гс17

Відповідно до статей 51, 52, 598-609 ЦК (435-15) , статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.