3-1192гс16 Про визнання банкрутом - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ "ПриватБанк") про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року у справі № 904/4861/15 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпром" (далі - ТОВ "Поліпром") до товариства з обмеженою відповідальністю "Комекс" (далі - ТОВ "Комекс") про визнання банкрутом,

4 червня 2015 року ТОВ "Поліпром" звернулося до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Комекс" із підстави, передбаченої ч. 3 ст. 10 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон № 2343-XII (2343-12) ), посилаючись на наявність безспірних вимог ініціюючого кредитора до боржника, які підтверджені рішенням суду, становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати та не оплачені протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 червня 2015 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Комекс"; визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника на суму 540 161,40 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначено розпорядником майна арбітражного керуючого ОСОБА_1, здійснено інші дії у підготовчому засіданні, передбачені Законом № 2343-XII (2343-12) .

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 22 березня 2016 року, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17 червня 2015 року скасовано, справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року постанову апеляційного суду скасовано, ухвалу суду першої інстанції залишено в силі.

У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ), ПАТ "ПриватБанк" просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та залишити в силі постанову апеляційного суду, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року у справі № 908/2534/14 та від 28 травня 2015 року у справі № 902/1722/14, правовідносини в яких, на думку заявника, є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши наведені у заяві обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 11 листопада 2014 року рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/8164/14 стягнуто з ТОВ "Комекс" на користь ТОВ "Поліпром" заборгованість у розмірі 529 570,00 грн і судовий збір у розмірі 10 591,40 грн.

24 листопада 2014 року Господарським судом Дніпропетровської області видано наказ у справі № 904/8164/14 про стягнення з ТОВ "Комекс" на користь ТОВ "Поліпром" зазначених сум заборгованості та судового збору.

Постановою Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 2 березня 2015 року відкрито виконавче провадження № 46729306 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 904/8164/14, виданого 24 листопада 2014 року.

Під час перегляду апеляційним судом ухвали суду першої інстанції за апеляційною скаргою ПАТ "ПриватБанк" (який послався на те, що порушення справи про банкрутство ТОВ "Комекс" стосується його прав як конкурсного кредитора, який 16 січня 2016 року звернувся до боржника з грошовими вимогами на суму 157 426 098,84 грн заборгованості за кредитним договором), встановлено, що:

- згідно з інформацією із Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, 6 серпня 2015 року у виконавчому провадженні ВП № 46729306 було винесено постанову, якою накладено арешт на кошти, розміщені на рахунках боржника, - всього на 22 рахунках;

- за результатами інвентаризації від 3 листопада 2015 року складено акт, яким установлено наявність у боржника грошових коштів на банківських рахунках у сумі 71 091,70 грн;

- постановою державного виконавця від 28 серпня 2015 року виконавчий документ - наказ Господарського суду Дніпропетровської області № 904/8164/14, виданий 24 листопада 2014 року, - повернуто стягувачу за його заявою від 27 серпня 2015 року про повернення виконавчого документа без виконання.

Порушуючи провадження у справі про банкрутство, суд першої інстанції виходив із наявності у боржника безспірної заборгованості перед ініціюючим кредитором на суму 540 161,40 грн, яка підтверджена належними доказами - рішенням суду та постановою про відкриття виконавчого провадження, і не оплачена протягом трьох місяців із дати відкриття виконавчого провадження.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та передаючи справу на новий розгляд, апеляційний суд виходив із того, що невиконання боржником зобов'язань перед ініціюючим кредитором сталося не у зв'язку з його неплатоспроможністю, а внаслідок невжиття всіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішення суду, стягувачем за яким є ініціюючий кредитор. Суд першої інстанції не повною мірою встановив ознаки неплатоспроможності боржника, оскільки в ході виконавчого провадження було накладено арешт більше ніж на 20 рахунків боржника, проте у матеріалах справи немає доказів наявності чи відсутності на цих рахунках грошових коштів, даних про їх кількість і рух. Згідно з постановою державного виконавця виконавчий документ повернуто стягувачеві за його заявою, поданою після порушення справи про банкрутство.

Скасовуючи постанову апеляційного суду і залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що положеннями Закону № 2343-XII (2343-12) (в редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (4212-17) ) не передбачено обов'язку ініціюючого кредитора долучати до заяви про порушення щодо боржника справи про банкрутство даних органу державної виконавчої служби про стан здійснення виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду про стягнення з боржника грошових коштів за рішенням суду та перевіряти у підготовчому засіданні повноту дій виконавчої служби в ході виконавчого провадження. Належним і достатнім доказом на підтвердження вжиття заходів щодо примусового стягнення в порядку виконавчого провадження у цій справі є постанова про відкриття виконавчого провадження та факт невиконання боржником рішення суду протягом трьох місяців після встановленого для погашення строку.

У справі № 908/2534/14, копію постанови в якій надано для порівняння, суд касаційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції, залишену без змін апеляційним судом, якою порушено провадження у справі про банкрутство, та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на те, що примусове стягнення заборгованості у порядку виконавчого провадження не здійснювалося, оскільки постановами відділу державної виконавчої служби провадження виконавчих дій з примусового виконання за виконавчим листом було відкладено, потім зупинено, у подальшому постанову про зупинення виконавчого провадження скасовано; зведене виконавче провадження, в якому перебуває виконавче провадження за цим виконавчим листом, спочатку було зупинено на підставі судового рішення, а в подальшому зупинено постановою відділу державної виконавчої служби у зв'язку з прийняттям судом заяви про порушення провадження у справі про банкрутство боржника.

У справі № 902/1722/14 суд касаційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції, залишену без змін апеляційним судом, якою порушено провадження у справі про банкрутство, та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на те, що здійснюючи перегляд, апеляційний суд не перевірив доводів боржника про відсутність безспірності вимог ініціюючого кредитора та взяв до уваги лише доводи ініціюючого кредитора про те, що сума заборгованості боржника є непогашеною у виконавчому провадженні, незважаючи на те, що постановою відділу державної виконавчої служби це виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження.

Таким чином, з урахуванням принципу змагальності, відповідно до якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, у справі, що розглядається, та у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, суд встановив різні фактичні обставини, на підставі яких було прийнято відповідні рішення, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 111-26 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

З огляду на викладене заява ПАТ "ПриватБанк" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року у справі № 904/4861/15 задоволенню не підлягає.

Керуючись п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , ст.ст. 111-23, 111-24, 111-26 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України,

Відмовити у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року у справі № 904/4861/15.