3-774гс16 Про банкрутство ТОВ промислово-фінансової групи "Спарта" - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ліквідатора ТОВ промислово-фінансової групи "Спарта" ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року у справі № Б29/162-10 про банкрутство ТОВ промислово-фінансової групи "Спарта",

До Верховного Суду України звернувся ліквідатор ТОВ промислово-фінансової групи "Спарта" ОСОБА_1 із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року у справі № Б29/162-10 із підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 3 частини першої статті 111-16 ГПК України.

На підтвердження зазначених вище підстав заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 9 грудня 2009 року у справі № 6/8-09, від 18 липня 2006 року у справі № 10/52-05, від 12 травня 2016 року у справі № 910/28480/15, від 15 квітня 2014 року у справі № 5020-1201/2011, від 13 червня 2016 року у справі № 911/4465/13, ухвал Вищого господарського суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 914/159/13, від 11 лютого 2016 року у справі № 905/8839/13, від 11 лютого 2016 року у справі № 904/3860/14, від 15 лютого 2016 року у справі № 910/10294/15, від 16 травня 2016 року у справі № 908/2782/14, від 17 лютого 2016 року у справі № 910/17448/13 та копію постанови Верховного Суду України від 5 грудня 2011 року у справі №16/164(2010).

Ухвалою Верховного Суду України від 24 червня 2016 року вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року у справі № Б29/162-10.

У заяві ліквідатор ТОВ промислово-фінансової групи "Спарта" ОСОБА_1 просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року у справі № Б29/162-10 та залишити в силі постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2011 року і постанову господарського суду Дніпропетровської області від 10 березня 2011 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 2 липня 2010 року порушено справу № Б29/162-10 про банкрутство ТОВ промислово-фінансової групи "Спарта" (далі - боржник, ТОВ ПФГ "Спарта") за його заявою в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою від 12 липня 2010 року за результатами підготовчого засідання введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядника майна та інше. Суд першої інстанції встановив загальний обсяг грошових зобов'язань боржника в сумі 668 703 000 грн.

Ухвалою від 27 жовтня 2010 року за результатами попереднього засідання затверджено реєстр грошових вимог кредиторів боржника, до якого, зокрема включено грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" (далі - Кредитор) на загальну суму 319 083 492 грн.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 10 березня 2011 року визнано боржника банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_1, зобов'язано його вчинити певні дії.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2011 року постанову господарського суду Дніпропетровської області від 10 березня 2011 року залишено без змін.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2011 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 травня 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 27 липня 2011 року, затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, ліквідовано ТОВ ПФГ "Спарта" та припинено провадження у справі.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року постанову господарського суду Дніпропетровської області від 10 березня 2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2011 року скасовано, а справу № Б29/162-10 передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області на стадію підсумкового судового засідання в процедурі розпорядження майном в іншому складі суду.

Так, Вищий господарський суд України вказав, що рішення третейського суду не може бути доказом безспірності грошових вимог до боржника та, відповідно, підставою для порушення провадження у справі про банкрутство. У даному випадку до заяви боржника не додані документи в підтвердження загрози його неплатоспроможності, як цього вимагає частина третя статті 7 Закону про банкрутство, які повинні бути подані на момент звернення із такою заявою та які не можуть бути витребувані судом після порушення провадження у справі. У даному випадку всі вищевказані обставини щодо ініційованої самим боржником процедури банкрутства не були досліджені судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень у підсумковому засіданні в процедурі розпорядження майном. У той же час такі обставини можуть свідчити про наявність безумовних перешкод для подальшого руху справи про банкрутство та, відповідно, існування правових підстав для її припинення.

Разом із тим, у наданих для порівняння судових рішеннях вказано про таке.

У постанові Вищого господарського суду України від 9 грудня 2009 року у справі № 6/8-09 зроблено висновок про достатність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за наявності рішення третейського суду та постанов державного виконавця.

У постановах від 12 травня 2016 року у справі № 910/28480/15, від 15 квітня 2014 року у справі № 5020-1201/2011 та в ухвалах від 27 квітня 2016 року у справі № 914/159/13, від 17 лютого 2016 року у справі № 910/17448/13, від 16 травня 2016 року у справі № 908/2782/14 Вищий господарський суд України висловився щодо належного виконання вимог статей 125, 126 ГПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відносно способу повідомлення нерезидента про розгляд справи у суді.

У постанові від 13 червня 2016 року у справі № 911/4465/13 та в ухвалах від 11 лютого 2016 року у справі № 905/8839/13, від 11 лютого 2016 року у справі № 904/3860/14, від 15 лютого 2016 року у справі № 910/10294/15 суд касаційної інстанції зазначив про необхідність мотивування визнання поважними причин пропущення строку на касаційне оскарження судових рішень.

Верховний Суд України в постанові від 5 грудня 2011 року у справі № 16/164(2010) дійшов висновку, що частина п'ята статті 11 ЦК України прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Стаття 124 Основного Закону визначає, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Матеріали справи свідчать, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2011 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 травня 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 27 липня 2011 року, затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, ліквідовано ТОВ ПФГ "Спарта" та припинено провадження у справі. Зазначені вище судові рішення не були скасовані.

Вищий господарський суд України у пункті 4.2 постанови Пленуму від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" роз'яснив, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

За таких обставин у Вищого господарського суду України були відсутні правові підстави для відкриття касаційного провадження та розгляду касаційної скарги ПАТ "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" ОСОБА_2 на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 10 березня 2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2011 року.

Проте, Вищий господарський суд України на ці обставини уваги не звернув та майже через п'ять років після припинення провадження у справі про банкрутство в ухвалі від 29 березня 2016 року поновив ПАТ "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" ОСОБА_2 процесуальний строк для подання касаційної скарги на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 10 березня 2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2011 року у цій справі та прийняв цю касаційну скаргу до провадження всупереч існуванню нескасованих судових рішень про припинення провадження у справі та незважаючи на вимоги статей 50 ч. 1, 53 ч. 1, 110 ч. 1 ГПК України.

Так, частиною першою статті 50 ГПК України встановлено, що процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до положень частини першої статті 110 ГПК України касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

При цьому частиною першою статті 53 ГПК України визначено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України (1798-12) .

Однак, ані в ухвалі від 29 березня 2016 року, ані в оскарженій до Верховного Суду України постанові суд касаційної інстанції не навів мотивів, за якими визнав поважними причини пропуску процесуального строку для подання касаційної скарги. Саме про це наголошено і в науковому висновку по цій справі, підготовленому доктором юридичних наук, професором, членом науково-консультативної ради при Верховному Суді України ОСОБА_3.

Водночас, статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

За цих підстав Високий Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

Аналогічна правова ситуація має місце і в даній справі.

Таким чином, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що у справі, яка перглядається, з огляду на встановлені судами обставини та застосовані судом касаційної інстанції правові норми, вбачається порушення Вищим господарським судом України принципу правової визначеності та порушення права ТОВ ПФГ "Спарта" на справедливий судовий розгляд за пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак постанова Вищого господарського суду від 18 травня 2016 року в справі, що розглядається, підлягає скасуванню із залишенням у силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни чи ухвалення нового рішення Верховний Суд України відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 49, 111-14, 111-23-111-25 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Заяву ліквідатора ТОВ промислово-фінансової групи "Спарта" ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року у справі № Б29/162-10 задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 18 травня 2016 року у справі № Б29/162-10 скасувати, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2011 року і постанову господарського суду Дніпропетровської області від 10 березня 2011 року залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" (02100, м. Київ, бульв. Верховної Ради, 7, код 21574573) на користь ліквідатора ТОВ промислово-фінансової групи "Спарта" ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ІНФОРМАЦІЯ_1) 17 914 грн. 00 коп. судового збору за подачу заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України.