3-563гс16 Про знесення самовільного будівництва - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 918/788/15 (rs55770140) за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення суми,

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 918/788/15 (rs55770140) з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ), просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 15 вересня 2015 року, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року і направити справу № 918/788/15 (rs55770140) на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.

Підставою для перегляду ПАТ "НАК "Нафтогаз України" вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 266 Цивільного кодексу України (далі - ЦК (435-15) ), внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 07 грудня 2010 року у справі № 49/226-48/71, в якій, на думку заявника, суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми права, дійшов протилежного висновку щодо стягнення інфляційних втрат і 3% річних за прострочення грошового зобов'язання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені суб'єктом права на звернення до Верховного Суду України обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року зазначене судове рішення залишено без змін.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України погодився із судами нижчих інстанцій, виходячи із того, що вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних є додатковими, оскільки вони є похідними від основної вимоги, та водночас наголосив, що як установлено судами попередніх інстанцій, позовна давність стосовно основної вимоги спливла у січні 2014 року, а позов про стягнення було подано у липні 2015 року. Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до положень статті 266 ЦК (435-15) , наведені вимоги заявлено із пропуском позовної давності.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 111-16 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносин.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Так, у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних є додатковими, оскільки вони є похідними від основної вимоги, суди встановили, що позовна давність стосовно основної вимоги спливла у січні 2014 року, а позов про стягнення інфляційних втрат та 3% річних було подано у липні 2015 року. Відтак, з огляду на приписи статті 266 ЦК (435-15) суди дійшли висновку, що згадані вимоги було заявлено із пропуском позовної давності.

Водночас у постанові Вищого господарського суду України від 07 грудня 2010 року у справі № 49/226-48/71, на яку заявник посилається як на доказ неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку щодо стягнення інфляційних втрат і 3% річних за прострочення грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням суду, виходячи із приписів частини другої статті 625 ЦК (435-15) .

Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав для висновку про різне застосування положень статті 266 ЦК (435-15) , оскільки ці рішення ухвалено з урахуванням різного правового обґрунтування.

Відповідно до частини першої статті 111-26 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Зважаючи на те, що факт неоднакового застосування положень матеріального права не підтвердився, заява ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню.