3-64гс16 Про стягнення безпідставно одержаної орендної плати та зустрічного позову про тлумачення умов договору оренди - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Сплав МВ" (далі - ТОВ "Сплав МВ") про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 30 червня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 2 листопада 2015 року у справі № 911/677/15 за позовом ТОВ "Сплав МВ" до товариства з обмеженою відповідальністю "Далмах Нуцу" (далі - ТОВ "Далмах Нуцу") про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення коштів,

У лютому 2015 року ТОВ "Сплав МВ" звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним як орендодавцем і ТОВ "Далмах Нуцу" як орендарем укладено договір оренди нерухомого індивідуально визначеного майна. Після дострокового припинення договору 5 серпня 2013 року відповідач об'єкт оренди не повернув, продовжує ним користуватися, від підписання акта повернення об'єкта оренди ухиляється. ТОВ "Сплав МВ" просило усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом зобов'язання ТОВ "Далмах Нуцу" негайно звільнити об'єкт оренди, передати його позивачеві за актом повернення; стягнути з ТОВ "Далмах Нуцу" на користь позивача заборгованість з орендної плати за договором оренди у розмірі 111 193,00 грн за період із 8 вересня 2013 року до 30 листопада 2014 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 2 червня 2015 року позов задоволено: зобов'язано ТОВ "Далмах Нуцу" усунути перешкоди у користуванні ТОВ "Сплав МВ" нерухомим майном шляхом зобов'язання відповідача негайно звільнити об'єкт оренди та передати його позивачеві за актом повернення об'єкта оренди згідно з договором оренди; стягнуто з ТОВ "Далмах Нуцу" на користь ТОВ "Сплав МВ" заборгованість зі сплати орендних платежів у сумі 111 193,00 грн та 3 441,86 грн витрат зі сплати судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 червня 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 2 листопада 2015 року, рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У заяві про перегляд судових рішень із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ), ТОВ "Сплав МВ" просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 19 липня 2012 року у справі № 36/12, від 30 жовтня 2014 року у справі № 5011-32/11635-2012, від 25 грудня 2012 року у справі № 12/75-2167-33/75-4/180, від 23 квітня 2014 року у справі № 910/23991/13, від 27 квітня 2010 року у справі № 2-2/1650-2009, від 18 січня 2011 року у справі № 53/118, правовідносини в яких, на думку заявника, подібні до правовідносин у справі, що розглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені суб'єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 111-14 ГПК Верховний Суд переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у господарських справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовим рішенням у подібних правовідносинах слід розуміти рішення у справі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справі, що розглядається, судом установлено, що 31 серпня 2011 року між ТОВ "Сплав МВ" і ТОВ "Далмах Нуцу" укладено договір № 410 оренди нерухомого індивідуально визначеного майна (далі - договір оренди), відповідно до якого орендодавець зобов'язався передати орендареві, а орендар зобов'язався прийняти в строкове платне користування майно: опалюване приміщення площею 15,5 кв. м, розташоване на мансардному поверсі адмінбудівлі літ. "А"; металеву споруду № 1 розрахунковою площею 181,1 кв. м згідно з планом реєстр. літ. № 13; навіс розрахунковою площею 95,8 кв. м згідно з планом реєстр. літ. "Ч"; навіс розрахунковою площею 124,8 кв. м згідно з планом реєстр. літ. "Ш" (далі - об'єкт оренди), з метою його використання у своїй господарській діяльності та зобов'язався своєчасно сплачувати за нього орендодавцеві орендну плату (п.п. 1.1, 1.2 договору); (т. 1, а.с. 12-18).

Строк дії договору оренди встановлено з моменту підписання акта № 1 до 30 вересня 2012 року (п. 8.1).

13 вересня 2012 року сторони підписали додаткову угоду до договору оренди, відповідно до якої п. 8.1 договору викладено у новій редакції - визначено термін дії договору та строк оренди за ним з моменту підписання акта № 1 до 30 листопада 2013 року (т. 1, а.с. 20).

У травні 2013 року сталася пожежа, внаслідок якої було знищено належне ТОВ "Далмах Нуцу" майно, розташоване на об'єкті оренди.

Судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що причиною виникнення пожежі стало недотримання орендодавцем правил пожежної безпеки; за висновком товарознавчої експертизи після пожежі використання майна орендаря є неможливим; із ТОВ "Сплав МВ" на користь ТОВ "Далмах Нуцу" стягнуто завдані збитки (постанова Вищого господарського суду України від 13 травня 2015 року в справі № 911/2786/13).

У листі від 7 червня 2013 року № 49 ТОВ "Сплав МВ" повідомило ТОВ "Далмах Нуцу" про дострокове розірвання договору оренди через 60 календарних днів від дати вручення цього повідомлення на підставі пп. "в" п. 4.2.8 договору оренди (т. 1, а.с. 86).

Таким чином, після пожежі спірний договір оренди майна було припинено з 8 серпня 2013 року з ініціативи орендодавця шляхом укладення додаткової угоди від 5 серпня 2013 року (т. 1, а.с. 58).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач всупереч умовам договору оренди не повернув об'єкт оренди позивачеві, користується ним без відповідної правової підстави, чим створює власникові перешкоди у користуванні належним йому майном, про що свідчить відсутність підписаного сторонами акта повернення об'єкта оренди та ухиляння відповідача від його підписання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що укладений сторонами договір оренди припинив свою дію внаслідок його розірвання з ініціативи орендодавця з 8 серпня 2013 року, відтак зобов'язання між сторонами припинено, а тому відсутні підстави для нарахування орендної плати згідно з умовами договору. Заявлений позивачем спосіб захисту на підставі ст. 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки усунення перешкод у здійсненні власником своїх справ щодо користування та розпорядження майном на підставі цієї норми застосовується до позадоговірних правовідносин.

У наданих для порівняння справах № 2-2/1650-2009 та № 53/118 за позовом орендодавця до орендаря про стягнення боргу з орендної плати та пені/штрафних санкцій суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що орендна плата може нараховуватися орендодавцем, сплачуватися орендарем чи стягуватися з нього в судовому порядку лише за період дії договору оренди аж до моменту його припинення, тобто в межах чинного договору оренди. З моменту припинення договору оренди припиненими слід вважати зобов'язання орендаря зі сплати орендної плати на майбутнє, а саме за час фактичного безпідставного користування майном до його повернення орендодавцеві. Умовами договору оренди не передбачено обов'язку орендаря сплачувати орендну плату після припинення договору. У справі № 2-2/1650-2009 суд касаційної інстанції також зазначив, що законодавством передбачено іншу відповідальність наймача за неповернення речі, ніж стягнення орендної плати (ч. 2 ст. 785 ЦК).

У справі № 910/23991/13 за позовом орендодавця до орендаря про стягнення коштів за фактичне користування майном суд касаційної інстанції погодився із висновками суду апеляційної інстанції про те, що договором не передбачено обов'язку відповідача сплачувати орендну плату після закінчення строку дії договору; договором та законом (ст. 785 ЦК) передбачено інші правові наслідки несвоєчасного повернення орендованого майна (стягнення неустойки).

Тобто у справі, що розглядається, та справах, копії рішень у яких надано для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов однакових правових висновків щодо обов'язку орендаря сплачувати орендну плату протягом дії договору оренди.

Ураховуючи викладене, наведені заявником судові рішення не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

У справах № 36/12 та № 12/75-2167-33/75-4/180 за позовом орендодавця до орендаря про стягнення орендної плати за фактичне користування приміщенням та неустойки суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову з огляду на те, що згідно з умовами договору оренди після його дострокового припинення нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщення позивачеві.

У справі № 5011-32/11635-2012 за позовом орендодавця до орендаря про стягнення збитків (недоотриманої орендної плати, витрат на ремонт та комунальні послуги) суд касаційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення упущеної вигоди за час незаконного використання орендарем майном після закінчення договору оренди. Такого висновку суд дійшов на підставі доказів, встановлених судом першої інстанції, за умов фактичного неповернення відповідачем орендованого майна незважаючи на підписаний сторонами акт про його повернення. Факт неправомірного утримання майна підтверджено договорами, актами та угодами щодо обслуговування цього майна, укладеними між відповідачем та іншими організаціями після закінчення терміну дії договору оренди, листом відповідача до позивача про неможливість допуску останнього до спірного приміщення з огляду на перебування його під охороною.

Порівняння зазначених вище судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, дає підстави для висновку, що наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме ст.ст. 188, 283 Господарського кодексу України, ст.ст. 627, 653, 759, 762, 763, 782, 785 ЦК.

Отже, рішення у зазначених справах прийнято залежно від установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин кожної справи, які відрізняються від обставин у справі, що розглядається, а тому зазначені постанови не є підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у розумінні ст. 111-16 ГПК.

Згідно з ч. 1 ст. 111-26 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

З огляду на викладене заява ТОВ "Сплав МВ" про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 30 червня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 2 листопада 2015 року у справі № 911/677/15 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 111-23, 111-24, 111-26 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Відмовити у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Сплав МВ" про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 30 червня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 2 листопада 2015 року у справі № 911/677/15.