3-4гс16 Про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройенерго" (далі - ТОВ "Спецстройенерго") про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 910/6098/14 за позовом ТОВ "Спецстройенерго" до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк"), товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Солар" (далі - ТОВ "Альфа Солар") про визнання договору недійсним,

У квітні 2014 року ТОВ "Спецстройенерго" звернулося до суду з позовом про визнання недійсним укладеного між ПАТ "ВТБ Банк" і ТОВ "Альфа Солар" договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 22 липня 2011 року № 976 (далі - Договір про відступлення).

Позовні вимоги обґрунтовано відсутністю згоди іпотекодавця (боржника) на укладення оспорюваного договору, який порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки унеможливлює задоволення його кредиторських вимог у процедурі банкрутства боржника - товариства з обмеженою відповідальністю "Сілікон" (далі - ТОВ "Сілікон").

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 5 червня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2014 року, якими у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року постанову Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 27 травня 2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2014 року та рішення Господарського суду міста Києва від 5 червня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд в іншому складі суду до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31 липня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2015 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним з моменту укладення договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладений 22 липня 2011 року між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Альфа Солар", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Н.О. і зареєстрований за № 976.

Залишаючи без змін рішення Господарського суду міста Києва, суд апеляційної інстанції зазначив, що Договір про відступлення порушує права позивача на пропорційне задоволення вимог конкурсного кредитора у процедурі банкрутства боржника - ТОВ "Сілікон", а відсутність письмової згоди іпотекодавця на укладення цього договору є підставою для визнання його недійсним.

Постановою Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2015 року і рішення Господарського суду міста Києва від 31 липня 2015 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Обґрунтовуючи постанову, суд касаційної інстанції зазначив про відсутність підстав для визнання Договору про відступлення недійсним, оскільки заміна особи кредитора, вимоги якого забезпечені іпотекою, не має наслідком зміну черговості задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства, а укладення відповідачами цього договору не порушує права та охоронювані законом інтереси іншого кредитора - ТОВ "Спецстройенерго".

ТОВ "Спецстройенерго" подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 910/6098/14 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень статей 203, 215, 216, 516 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), частини четвертої статті 42 і частини дев'ятої статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції наведених норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2014 року у справі № 912/856/13 і копію постанови Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 3-43гс15.

Так, у постанові від 22 квітня 2014 року у справі № 912/856/13 суд касаційної інстанції за подібних правовідносин зазначив, що визнання недійсним договору відступлення права вимоги за зобов'язанням боржника-банкрута безпосередньо впливає на право іншого його кредитора щодо участі у вирішенні питань, віднесених до компетенції загальних зборів кредиторів, оскільки є підставою для виключення з реєстру відповідних недійсних вимог і зумовлює проведення перерозподілу кількості голосів кредиторів.

У постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 3-43гс15 викладено висновок про те, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачена договором, є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

Таким чином, має місце неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права судом касаційної інстанції та невідповідність його рішення висновку Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарськими судами встановлено, що 30 жовтня 2007 року відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (правонаступником якого є ПАТ "ВТБ Банк"; іпотекодержатель) і ТОВ "Сілікон" (іпотекодавець) укладено договір іпотеки (далі - Договір іпотеки), відповідно до умов якого на забезпечення виконання кредитного договору від 26 жовтня 2007 року № 55 ВД іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно - єдиний майновий комплекс ТОВ "Сілікон" за адресою: Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Заводська, 3-а (пункт 2.1 Договору іпотеки).

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 6 листопада 2009 року порушено провадження у справі № 11/84 про банкрутство ТОВ "Сілікон".

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 22 квітня 2010 року у справі № 11/84 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, до якого, зокрема, включено вимоги ПАТ "ВТБ Банк" у сумі 21 400 000,00 дол. США, забезпечені іпотекою. Грошові вимоги ТОВ "Спецстройенерго" у розмірі 10 151 124,97 грн зазначеною ухвалою віднесено до четвертої черги.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 6 липня 2012 року у справі № 11/84 строк процедури санації продовжено та затверджено план санації боржника.

22 липня 2011 року ПАТ "ВТБ Банк" і ТОВ "Альфа Солар" уклали Договір про відступлення, відповідно до умов якого первісний кредитор передає, а новий кредитор одержує належні йому права іпотекодержателя у зобов'язанні за Договором іпотеки. Із моменту укладення цього договору новий кредитор набуває у ньому статусу іпотекодержателя.

25 січня 2012 року ТОВ "Альфа Солар" звернулося до керуючого санацією боржника (ТОВ "Сілікон") із заявою про внесення змін до реєстру вимог кредиторів на підставі Договору про відступлення.

Частиною першою статті 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За змістом частин першої, другої та дев'ятої статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею; вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, установлених цим Законом; погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Отже, ТОВ "Спецстройенерго" має право на звернення із позовом у цій справі, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав конкурсного кредитора не суперечить вимогам чинного законодавства. Тому висновок суду касаційної інстанції про те, що позивач не довів в установленому законом порядку факту порушення його прав і законних інтересів укладенням оспорюваного договору, не відповідає фактичним обставинам справи, які об'єктивно встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, і суперечить вимогам матеріального закону.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК).

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 512 ЦК визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 516 ЦК заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 4.2.12 Договору іпотеки іпотекодержатель має право відступити права за цим договором за письмовою згодою іпотекодавця за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за договором кредиту, повідомивши про це іпотекодавця письмово у п'ятиденний строк.

У матеріалах справи відсутні докази належного узгодження з іпотекодавцем відступлення права вимоги, обов'язковість якого передбачено Договором іпотеки.

Таким чином, Договір про відступлення укладено з порушенням вимог пункту 4.2.12 Договору іпотеки та частини першої статті 516 ЦК, тому є підстави для визнання його недійсним.

Встановивши наявність підстав недійсності правочину і наявність у позивача законного цивільного інтересу до предмета спору, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували положення частин першої та третьої статті 215 ЦК.

За таких обставин заява ТОВ "Спецстройенерго" підлягає задоволенню, постанову Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року слід скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2015 року залишити в силі як законну та обґрунтовану.

Відповідно до частини шостої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат, тому обов'язок зі сплати судового збору покладається на позивача.

Керуючись статтями 49, 111-16, 111-23, 111-24, 111-25, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройенерго" задовольнити.

Скасувати постанову Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 910/6098/14.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2015 року у справі № 910/6098/14 залишити в силі.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (код 14359319) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройенерго" (код 24148782) 791,70 грн (сімсот дев'яносто одну гривню сімдесят копійок) витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Солар" (код 37171642) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройенерго" (код 24148782) 791,70 грн (сімсот дев'яносто одну гривню сімдесят копійок) витрат зі сплати судового збору.

Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.