Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого                    Барбари В.П.,

суддів:                        Берднік І.С., Гуля В.С.,

                               Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

                               Потильчака О.І., Шицького І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - ТДВ "СК "Альфа-Гарант") про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 910/177/14 за позовом товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" (далі - ТДВ "СК "Провіта") до ТДВ "СК "Альфа-Гарант" про відшкодування шкоди у порядку регресу в розмірі 10 726,89 грн,

30 грудня 2013 року ТДВ "СК "Провіта" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТДВ "СК "Альфа-Гарант" про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 10 726,89 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що виплативши страхувальнику страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування автотранспорту (КАСКО) від 27 жовтня 2010 року № 57002-2011530 (далі - Договір), він набув права зворотної вимоги до відповідача у порядку регресу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 лютого 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Господарський суд визнав, що право регресної вимоги до відповідача не підлягає задоволенню з підстав пропуску загального строку позовної давності, передбаченого статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), перебіг якого розпочався з дня виникнення страхового випадку 3 грудня 2010 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 вересня 2014 року рішення господарського суду міста Києва від 10 лютого 2014 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

Стягнуто з ТДВ "СК "Альфа-Гарант" на користь ТДВ "СК "Провіта" відшкодування шкоди у порядку регресу в розмірі 10 726,89 грн і витрати на сплату судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 вересня 2014 року залишено без змін.

Обґрунтовуючи постанову, Вищий господарський суд України погодився із висновком суду апеляційної інстанції, що право страховика за договором страхування на подання до суду позову про стягнення з винної особи у порядку регресу коштів, виплачених страховиком як страхове відшкодування, виникає з моменту сплати такого відшкодування, а не з моменту виникнення страхового випадку, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позову.

ТДВ "СК "Альфа-Гарант" подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 910/177/14 з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень частини шостої статті 261, статті 1191 ЦК України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 5 червня 2014 року у справі № 905/9017/13, від 6 жовтня 2014 року у справі № 922/1265/13, від 17 грудня 2014 року у справі № 910/1181/14, в яких суд касаційної інстанції, відмовивши у задоволенні позовів про стягнення витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування в порядку регресу, зазначив, що строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 27 жовтня 2010 року ТДВ "СК "Провіта" (страховик) і ОСОБА_1 (страхувальник) уклали Договір, за умовами якого страховик зобов'язався у випадку пошкодження об'єкта Договору - автомобіля ЗАЗ ТF698Р, державний номерний знак НОМЕР_1, виплатити страхове відшкодування страхувальнику у розмірі фактичної матеріальної шкоди.

3 грудня 2010 року в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля HONDA CR-V, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля ЗАЗ TF698P, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1, внаслідок чого транспортному засобу ЗАЗ TF698P було завдано технічних пошкоджень, що підтверджується довідкою ВДАІ Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві № 8734758.

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2010 року у справі № 3-5990/10 водія автомобіля HONDA CR-V, державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні ДТП внаслідок порушення пункту 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (1306-2001-п) , та притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Страховим актом від 25 січня 2011 року № 02-7908-10 та платіжним дорученням від 1 лютого 2011 року № 32912 підтверджується перерахування ТДВ "СК "Провіта" на користь страхувальника страхового відшкодування за наслідками зазначеної ДТП у розмірі 10 726,89 грн.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Таким чином, після виплати страхового відшкодування у позивача виникло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля HONDA CR-V, державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_2 застрахована у ТДВ "СК "Альфа-Гарант" за полісом № ВЕ/3442092, тому саме відповідач є особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

28 травня 2013 року позивач надіслав на адресу ТДВ "СК "Альфа-Гарант" претензію про виплату (страхового) відшкодування в порядку регресу № 546/11-1581, яку відповідач залишив без задоволення, у зв'язку з чим ТДВ "СК "Провіта" звернулося до суду за захистом свого права.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною шостою статті 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції, що за регресними зобов'язаннями перебіг строку позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, а саме з дня виплати страхового відшкодування, є обґрунтованим і законним.

Згідно з частиною першою статті 111-26 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 111-23, 111-24, 111-26, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 910/177/14 відмовити.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 4 вересня 2014 року у справі № 910/177/14.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.