Судова палата у господарських справах Верховного Суду України 

у складі:

головуючого                 Барбари В.П.,

суддів:                     Берднік І.С., Гуля В.С., 

                            Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., 

                            Потильчака О.І., Шицького І.Б., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота" (далі - ВГБФ "Батьківська турбота") про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 року у справі № 48/340 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я України до приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця"), ВГБФ "Батьківська турбота", благодійної організації "Центр реабілітації соціальнодезадаптованих дітей, підлітків та молоді "Ковчег" (далі - БО "Ковчег"), треті особи: Федерація професійних спілок України, дочірнє підприємство "Санаторій імені Першого Травня", Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, про визнання права власності, визнання недійсним договору та повернення майна,

У жовтні 2014 року до Верховного Суду України звернувся ВГБФ "Батьківська турбота" із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 року у справі № 48/340 із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України, у якій просив скасувати постанову суду касаційної інстанції та залишити в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 квітня 2014 року.

Підставою для перегляду постанови заявник вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 330, 388 Цивільного кодексу України.

Заяву мотивовано тим, що суд касаційної інстанції у цій справі, залишаючи в силі рішення господарського суду м. Києва від 19 вересня 2011 року, яким позов заступника прокурора міста Києва задоволено, виходив із того, що спірне майно, яке перебувало у віданні Української республіканської Ради профспілок та в подальшому було передано до статутного фонду акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця", є державною власністю, і повноваження щодо управління майном державної власності, у тому числі й спірним майном, з урахуванням приписів статті 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України (2558-12) , затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, було покладено саме на Фонд державного майна України.

Оскільки спірні об'єкти нерухомості є державною власністю, то таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України, тому суд касаційної інстанції, визнавши позов обґрунтованим, дійшов висновку про наявність правових підстав для його задоволення.

В обґрунтування заяви ВГБФ "Батьківська турбота" надано копії постанов Вищого господарського суду України від 30 липня 2014 року у справі № 52/250-45/540-2012, від 23 червня 2014 року у справі № 901/2493/13, від 20 серпня 2014 року у справі № 122/14б-06/11.

Так, зокрема у справі № 901/2493/13 суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про визнання права власності, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов висновку, що Федерація незалежних профспілок України, яка передала майно санаторно-курортних закладів у власність акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", ніколи не була організацією союзного підпорядкування в розумінні Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) , а її майно ніколи не перебувало у державній власності; на спірне нерухоме майно не поширюється мораторій, введений Постановою Верховної Ради України від 29 листопада 1990 року № 506 (506-12) "Про захист суверенних прав власності Української РСР", оскільки це майно не було об'єктом державної власності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При вирішенні справи судом установлено, що 27 червня 2000 року Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації на підставі наказу "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" від 12 червня 2000 року № 302-В видано свідоцтво серії МК № 010002992 про право колективної власності закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якого є ПрАТ "Укрпрофоздоровниця") на майновий комплекс площею 3 988,200 кв. м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40.

30 серпня 2002 року між ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" (продавець), ВГБФ "Батьківська турбота" і БО "Ковчег" (покупець) укладено договір купівлі-продажу будівель (споруд, приміщень) шляхом викупу № 8000109/2002-24, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нерухоме майно загальною площею 2 725,7 кв. м за адресою: м. Київ, Пуща-Водиця, вул. Гамарника, 40, на земельній ділянці площею 3,8741 га.

На виконання цього договору між його сторонами 4 вересня 2002 року складено акт приймання-передачі зазначеного нерухомого майна, а саме: основних фондів 2-го відділення дочірнього підприємства "Санаторій імені Першого Травня" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" (м. Київ, Пуща-Водиця, вул. Гамарника, 40).

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким позов заступника прокурора міста Києва задоволено, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що спірне майно, яке перебувало у віданні Української республіканської ради профспілок і в подальшому було передано до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", є державною власністю; повноваження щодо управління майном державної власності, в тому числі й спірним майном, покладено на Фонд державного майна України, а ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" не могло набути права власності на спірне майно від Федерації незалежних профспілок України, оскільки остання не мала права власності на спірні об'єкти нерухомості та законних підстав розпоряджатися ними.

Такий висновок суду касаційної інстанції є обґрунтованим, виходячи із нижченаведеного.

На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 року № 606 (606-60-п) "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" (далі - постанова № 606) усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я УРСР зобов'язане було передати у строк до 1 травня 1960 року Українській республіканській Раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 постанови № 606 (606-60-п) майно передавалося профспілковим органам у відання.

Згідно з додатком до постанови № 606 у переліку санаторіїв, що передавалися Українській республіканській Раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР, зазначено і санаторій імені Першого травня.

Указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року № 1452-XII (1452-12) "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506-ХІІ (506-12) введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23 грудня 1991 року № 971 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації професійних спілок України, переданого у статутний фонд ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", становить 92,92 % розміру статутного фонду.

У той же час профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.

Отже, спірний об'єкт був майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України.

За таких обставин на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника. Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" (2268-12) передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, передані тимчасово Фонду державного майна України.

За змістом постанови Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" (3943-12) тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Питання щодо суб'єктів права власності зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні.

Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви ВГБФ "Батьківська турбота" слід відмовити.

Керуючись статтями 111-23, 111-24, 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота" відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.