Про визнання недійсним пункту 1 рішення двадцять дев’ятої сесії шостого скликання Комсомольської міської ради Полтавської області від 22 січня 2013 року - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року у справі № 917/1473/13 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Комсомольської міської ради Полтавської області (далі – Рада), третя особа – відділ Державного агентства земельних ресурсів України в м. Комсомольськ Полтавської області, про визнання недійсним пункту 1 рішення двадцять дев’ятої сесії шостого скликання Комсомольської міської ради Полтавської області від 22 січня 2013 року,

У серпні 2014 року до Верховного Суду України звернулася ФОП ОСОБА_1 із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року у справі № 917/1473/13 на підставі неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 201 Земельного кодексу України, статті 18 Закону України "Про оцінку земель", розділу 3 Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Української академії аграрних наук від 27 січня 2006 року № 18/15/21/11 (далі – Порядок), внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ФОП ОСОБА_1 надано копію постанови Вищого господарського суду України від 27 лютого 2014 року у справі № 917/1474/13.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 5 грудня 2013 року та рішення господарського суду Полтавської області від 4 жовтня 2013 року про відмову у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 у справі № 917/1473/13, яка розглядається, Вищий господарський суд України виходив із того, що розмір орендної плати, який визначається сторонами при укладенні договору оренди землі, залежить від умов цього договору, зокрема від функціонального призначення земельної ділянки.

Оскільки земельну ділянку надано в оренду позивачці для розташування кафе з громадським туалетом, цільове призначення цієї ділянки згідно з класифікатором цільового використання землі – здійснення комерційної діяльності, а не будівництва, тому судові інстанції дійшли висновку про безпідставність твердження позивачки щодо необхідності застосування коефіцієнта, встановленого для земель, зайнятих поточним та відведених під майбутнє будівництво, при визначенні розміру орендної плати. При цьому суд зазначив, що оскаржуваний пункт рішення Ради не встановлює та не змінює нормативну грошову оцінку землі, а отже, відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

За правилами пункту 1 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин із метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Допускаючи до провадження Верховного Суду України справу № 917/1473/13, Вищий господарський суд України, розглянувши доводи ФОП ОСОБА_1, дійшов висновку про наявність факту неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 201 Земельного кодексу України, статті 18 Закону України "Про оцінку земель", розділу 3 Порядку, внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки обставини справи, що розглядається, відрізняються від обставин справи, на рішення у якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року.

Так, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову про визнання частково недійсним рішення Ради щодо визначення розміру орендної плати без застосування понижуючого коефіцієнта на період будівництва у справі № 917/1474/13, суд касаційної інстанції на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи дійшов висновку про те, що оскільки одним із пунктів зазначеного рішення Ради позивача зобов’язано виконати організацію будівельного майданчика, у додаткових угодах до договору оренди землі позивачеві неодноразово визначалася орендна плата з урахуванням понижуючого коефіцієнта на період будівництва, будівництво об’єкта на цій земельній ділянці не завершено, то ці обставини свідчать про використання земельної ділянки для будівництва, а відтак – і про необхідність застосування відповідного коефіцієнта для обчислення орендної плати.

Отже, наведене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 111-26 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію рішення у якій надано заявником, то у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 слід відмовити.