Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого  Барбари В.П.,

суддів:      Балюка М.І., Жайворонок Т.Є., Берднік І.С., 

             Колесника П.І., Гуля В.С., Потильчака О.І.,

             Ємця А.А., Шицького І.Б., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПАТ «ПГЗК») про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 квітня 2014 року в справі № 904/5778/13 за позовом відкритого акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ВАТ «ПГЗК») до державного підприємства «Придніпровська залізниця» (далі - ДП «ПЗ») про стягнення 83 439,48 грн,

У липні 2013 року ВАТ «ПГЗК»звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ДП «ПЗ»збитків у сумі 83 439,48 грн, які залізниця безпідставно списала як плату за користування вагонами у вересні -жовтні 2012 року із попередньої оплати позивача в розрахунковому підрозділі Придніпровської залізниці.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги задоволено і стягнуто з ДП «ПЗ» на користь ВАТ «ПГЗК»збитки в сумі 83 439,48 грн і судовий збір.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 квітня 2014 року касаційну скаргу ДП «ПЗ» задоволено. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року в справі № 904/5778/13 скасовано. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2013 року в справі № 904/5778/13 залишено в силі. Стягнуто з ВАТ «ПГЗК»на користь ДП «ПЗ» судовий збір у розмірі 913,50 грн.

У заяві про перегляд ПАТ «ПГЗК» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 23 квітня 2014 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами (далі -Правила), внаслідок чого, на його думку, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 26 лютого 2014 року в справі № 904/6165/13, від 26 лютого 2014 року в справі № 904/6445/13, від 18 березня 2014 року в справі № 904/5984/13, від 19 березня 2014 року в справі № 904/5776/13, від 26 березня 2014 року в справі № 904/5818/13, від 26 березня 2014 року в справі № 904/5821/13.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26 серпня 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України справу № 904/5778/13 для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 23 квітня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідачем дотримано порядок оформлення затримки вагонів, встановлений договором від 6 листопада 2008 року, Статутом залізниць України (457-98-п) (далі -Статут) і Правилами, зокрема шляхом складання актів загальної форми ГУ-23, хоча й не підписаних представником ПАТ «ПГЗК», видання представником залізниці наказів і складених на їх підставі відомостей плати за користування вагонами.

У наданих для порівняння постановах Вищий господарський суд України висловив позицію про відсутність підстав для стягнення плати за користування вагонами, оскільки складені на підтвердження затримки вагонів акти загальної форми ГУ-23, що стали підставою для нарахування плати за користування вагонами, усупереч п. 8 Правил підписані лише представником залізниці, а тому не можуть підтверджувати затримку вагонів з вини позивача.

Таким чином, із наведеного вище вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Усуваючи зазначені розбіжності, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

У справі, що розглядається, судом установлено, що 6 листопада 2008 року між ДП «ПЗ» і ПАТ «ПГЗК» укладено договір № ПР/М-08-2/11-2476аНЮдч про експлуатацію залізничної під'їзної колії, що примикає до станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці, яка належить ПАТ «ПГЗК».

Відповідно до п. 16 цього договору ПАТ «ПГЗК» сплачує ДП «ПЗ» плату, у тому числі: за користування вагонами згідно з Правилами перевезень вантажів; за зберігання вантажів у вагонах - у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання, яка сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї) - згідно з Правилами зберігання вантажів.

Згідно зі ст. 46 Статуту (457-98-п) одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Строки безоплатного зберігання вантажу і розмір плати за користування вагонами встановлено ст. 119 Статуту (457-98-п) .

За приписами п. 3 Правил обліку часу користування вагонами та нарахування відповідної плати провадиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, актів загальної форми ГУ-23.

Відповідно до п.п. 4, 6 Правил усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника. Відомості плати за користування вагонами складаються на вагони, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами.

Згідно з п. 8 Правил у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті зазначається час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

У серпні 2012 року на підходах до станції призначення Кривий Ріг було затримано вагони, які прибули на адресу позивача.

Тобто усупереч укладеному договору та ст.ст. 46, 47, 119 Статуту (457-98-п) ПАТ «ПГЗК» не виконало обов'язок щодо використання поданих залізницею вагонів. Про порушення умов договору та Статуту представником залізниці складено акти загальної форми ГУ-23, на їх підставі видано відповідні накази та направлено позивачеві відомості плати за користування вагонами. Не погоджуючись із розміром цієї плати, представник ПАТ «ПГЗК» зазначені відомості не підписав. За фактом відмови від підписання ДП «ПЗ» склало акти відповідно до п. 3 Правил складання актів.

Незважаючи на те, що спірні акти не були підписані представником позивача, ПАТ «ПГЗК» не заперечує, що використовувало вагони з порушенням строків, установлених договором і Статутом, а причини затримки вагонів, викладені у цих актах, відповідають дійсності.

Ураховуючи викладене, сам по собі факт відмови представника вантажовласника підписати складений представником станції акт про затримку вагонів на станції не є підставою для звільнення вантажовласника від плати за користування вагонами.

За таких обставин у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку, що ДП «ПЗ» діяло відповідно до укладеного між сторонами договору від 6 листопада 2008 року № ПР/М-08-2/11-2476аНЮдч, Статуту (457-98-п) та Правил.

На підставі викладеного у задоволенні заяви ПАТ «ПГЗК» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 квітня 2014 року слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 111-23, 111-24, 111-26ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111-16ГПК України.