Судова палата у господарських справах Верховного Суду України 

у складі:

головуючого                        Барбари В.П.,

суддів:                            Балюка М.І., Жайворонок Т.Є.,

                                   Берднік І.С., Шицького І.Б., -

                                   Ґуля В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Черкаській області (далі - Фонд) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 лютого 2014 року в справі № 925/1302/13 (rs37161328) за позовом Фонду до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіально відокремленого безбалансового відділення № 10023/034 філії Черкаського обласного управління (далі - Банк) про стягнення 94 грн 05 коп.,

У червні 2014 року до Верховного Суду України звернувся Фонд із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13 лютого 2014 року в справі № 925/1302/13 (rs37161328) із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. - 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), у якій просить скасувати зазначену постанову та ухвалити нове рішення, яким позов Фонду задовольнити.

Підставою для перегляду постанови заявник вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 1071 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Заяву мотивовано тим, що суд касаційної інстанції у цій справі, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2013 року та рішення господарського суду Черкаської області від 1 жовтня 2013 року, застосувавши до спірних правовідносин, зокрема, положення ст. 1071 ЦК України, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення з Банку сум щомісячних страхових виплат, помилково перерахованих Фондом на рахунок фізичної особи - одержувача цих коштів, після її смерті.

В обґрунтування заяви Фондом надано копію постанови Вищого господарського суду України від 21 квітня 2009 року у справі № 38/228пн (rs3502443) , у якій суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення ст. ст. 1071, 1219 ЦК України, дійшов протилежного висновку про обов'язок Банку за рішенням суду повернути Фонду суми щомісячних страхових виплат, помилково перерахованих на особовий рахунок застрахованої особи після її смерті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Частиною 1 ст. 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Судом установлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі угоди № 44 про зарахування на особові рахунки та виплату страхових виплат застрахованим, укладеної 13 грудня 2000 року між відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" і Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - угода № 44).

Умовами угоди № 44 передбачено, що Фонд доручає, а Банк бере на себе зобов'язання здійснювати зарахування на поточні (вкладні) рахунки застрахованих осіб (громадян), відкриті в його установах, та виплату страхових виплат застрахованим особам на платній основі через установи Банку.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) та постанови Фонду потерпілому ОСОБА_1 на відшкодування втраченого заробітку внаслідок нещасного випадку на виробництві призначено щомісячні страхові виплати довічно.

На виконання угоди № 44 з 1 квітня 2001 року Фонд продовжив виплати відшкодування втраченого заробітку внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_1 на особовий рахунок останнього НОМЕР_1 у Банку.

Платіжним дорученням від 3 червня 2013 року НОМЕР_2 на зазначений рахунок ОСОБА_1 було здійснено виплату за травень 2013 року в розмірі 171 грн 50 коп., з яких, згідно з розрахунком позивача, переплата страхових виплат становить 94 грн 05 коп.

Оскільки страхові виплати було призначено безстроково, щомісячні перерахування проводилися автоматично.

У подальшому Фонду стало відомо, що 15 травня 2013 року ОСОБА_1 помер, у зв'язку із чим позивач 15 травня 2013 року прийняв постанову про припинення щомісячних страхових виплат потерпілому.

Листом від 2 липня 2013 року № 467/03-15 Фонд звернувся до Банку з проханням повернути надлишково перераховані кошті (у зв'язку зі смертю одержувача ОСОБА_1) у сумі 94 грн 05 коп.

Банк листом від 9 липня 2013 року № 13/813 повідомив Фонд, що чинним законодавством та угодою № 44 не передбачено обов'язок Банку повернути Фонду вже зараховані грошові суми на рахунок клієнта після його смерті.

Зазначене стало підставою для звернення Фонду до суду з відповідним позовом.

За змістом ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" страховими виплатами є грошові суми, які згідно із ст. 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до ст. 40 зазначеного Закону страхові виплати провадяться щомісячно, і за бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.

Пунктами 1.8, 1.9 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 квітня 2007 року № 24 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 червня 2007 року за № 715/13982 (z0715-07) , також передбачено спосіб одержання потерпілими та особами, які мають на це право, сум страхових виплат шляхом їх перерахування на особові рахунки в банку.

Повернення зайво виплачених сум проводиться на підставі постанови робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, якщо потерпілі або особи, які мають на це право, не заперечують підстав і розміру відрахування.

Відносини між банком і клієнтом (володільцем банківського рахунка) щодо укладення договору банківського рахунка та здійснення операцій за рахунком клієнта урегульовано положеннями глави 72 ЦК України (435-15) .

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (ч. 2 ст. 1068 ЦК України).

Згідно з п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" дата валютування - зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача.

Отже, кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк в свою чергу у межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (забезпечує зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів.

Відповідно до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Пунктом 1.39 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що списання примусове -це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Тобто примусове списання коштів із рахунка клієнта на підставі рішення суду та виконавчих документів визначає обов'язок банку виконати судове рішення, прийняте за наслідком захисту прав стягувача стосовно особи - володільця рахунка, незалежно від його волевиявлення.

Оскільки відповідач у межах угоди № 44, укладеної між Банком і Фондом, свої зобов'язання виконав у повному обсязі; умовами зазначеної угоди не передбачено обов'язок Банку щодо списання коштів із рахунка клієнта на вимогу Фонду; Банк не є набувачем спірних коштів і не має повноважень з розпорядження особистими коштами клієнта, що є власністю останнього, поза межами договору між Банком і клієнтом; будь-яке рішення, прийняте судом стосовно володільця рахунка або його спадкоємців, яке б зобов'язувало Банк здійснити списання коштів з особового рахунка, відсутнє, то суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Фонду.

Згідно з ч. 1 ст. 111-26 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви Фонду слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 111-23, 111-24, 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Черкаській області відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України.