Про визнання незаконними розпоряджень, визнання недійсними договорів і державного акта на право власності на землю та повернення земельної ділянки - Текст документа

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 7 квітня 2014 року у справі № 915/1226/13 (rs38183047) за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації, виробничого кооперативу "Морський прибій", третя особа - державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство", про визнання незаконними розпоряджень, визнання недійсними договорів і державного акта на право власності на землю та повернення земельної ділянки,

У липні 2013 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації (далі - Березанська РДА) від 28 вересня 2007 року № 1052;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,99 га, розташованої в зоні відпочинку "Рибаківка", квартал п'ятий, 27 (кадастровий номер: 4820983900:09:000:0343), укладений строком на 49 років між Березанською РДА та виробничим кооперативом "Морський прибій" (далі - ВК "Морський прибій") 1 жовтня 2007 року;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської РДА від 26 січня 2009 року № 71;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, укладений між Березанською РДА та ВК "Морський прибій" 26 січня 2009 року;

- визнати недійсним державний акт серії ЯЗ № 140839 на право власності ВК "Морський прибій" на зазначену земельну ділянку;

- повернути цю земельну ділянку у державну власність - у постійне користування державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" (далі - ДП "Очаківське ЛМГ").

Позовні вимоги мотивовано порушенням норм земельного законодавства при прийнятті спірних рішень та, відповідно, укладенні оспорюваних договорів.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 30 вересня 2013 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 січня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано недійсними розпорядження Березанської РДА від 28 вересня 2007 року № 1052 та договір оренди земельної ділянки площею 0,99 га, укладений між Березанською РДА та ВК "Морський прибій"1 жовтня 2007 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто в солідарному порядку з Березанської РДА та ВК"Морськийприбій"судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Вищий господарський суд України постановою від 7 квітня 2014 року залишив без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16 січня 2014 року.

При цьому суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про часткову обґрунтованість позову і про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання незаконним розпорядження Березанської РДА від 26 січня 2009 року № 71 та недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 січня 2009 року, виходячи з того, що відповідно до приписів статей 58, 60 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) тільки проект землеустрою може підтверджувати той факт, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги та належить до земель водного фонду, передача яких у власність не передбачена.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 7 квітня 2014 року з підстав, передбачених пунктом першим статті - 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України), заступник Генерального прокурора України, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень статей 58, 60 ЗК України при вирішенні аналогічних судових справ, просить скасувати цю постанову, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16 січня 2014 року та рішення господарського суду Миколаївської області від 30 вересня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог і прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування неоднаковості застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права заступник Генерального прокурора України долучив до поданої заяви копії постанови Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року у справі № 901/528/13-г, ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року у справі № 6-18136св13 та від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-18142св13.

У зазначених судових рішеннях у справах № 901/528/13-г, № 6-18136св13, № 6-18142св13, на які посилається заявник, суди касаційної інстанції, вирішуючи спір за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог і встановлених судом обставин справи, дійшли протилежного правового висновку про те, що передача у власність земель, які належать до земель водного фонду, суперечить вимогам законодавства, а за відсутності проекту землеустрою про встановлення водоохоронної зони та прибережної захисної смуги слід керуватися вимогами статей 58, 60 ЗК України з урахуванням норм статті 88 Водного кодексу України (далі - ВК України).

Викладене свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень статей 58, 60 ЗК України, статті 88 ВК України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,99 га, розташована в зоні відпочинку "Рибаківка", квартал п'ятий, 27 (кадастровий номер: 4820983900:09:000:0343), станом на вересень 2007 року перебувала в постійному користуванні ДП "Очаківське ЛМГ".

28 вересня 2007 року Березанською РДА було прийнято розпорядження № 1052 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки в оренду", пунктами 1 та 2 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення ВК "Морський прибій" земельної ділянки загальною площею 0,99 га відкритих заболочених земель, у тому числі 0,99 га боліт низинних, із земель ДП "Очаківське ЛМГ", в оренду строком на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області та надано зазначену земельну ділянку ВК "Морський прибій" в оренду.

На підставі зазначеного вище розпорядження 1 жовтня 2007 року між Березанською РДА та ВК "Морський прибій" було укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю.

26 січня 2009 року Березанською РДА було прийнято розпорядження № 71 про продаж ВК "Морський прибій" спірної земельної ділянки для комерційного використання під розміщення туристичного готелю.

На підставі цього розпорядження 26 січня 2009 року між Березанською РДА (продавець) і ВК "Морський прибій" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким продавець продав, а покупець купив зазначену земельну ділянку, на якій розташовано нерухоме майно - будинок, що належить покупцеві на підставі рішення господарського суду Миколаївської області від 18 серпня 2008 року у справі № 17/499/08, з цільовим призначенням - для комерційного використання під розміщення та обслуговування туристичного готелю.

13 лютого 2009 року ВК "Морський прибій" відділом Держкомзему у Березанському районі Миколаївської області було видано державний акт серії ЯЗ № 140839 на право власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до статті 4 ВК України та частини 1 статті 58 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина 2 статті 58 ЗК України).

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1, 88, 90 ВК України, статті 60, 62 ЗК України).

З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 84 ЗК України заборонено передавати їх у приватну власність.

Таким чином, наведені приписи зазначений норм закону свідчать про те, що прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню.

Ширина прибережних захисних смуг визначена частиною 5 статті 88 ВК України та має становити уздовж морів та навколо морських заток і лиманів не менше двох кілометрів від урізу води.

Частиною 4 статті 88 ВК України, частиною 3 статті 60 ЗК України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно зі статтями 1, 20 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (486-96-п) , передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з відповідними органами, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 (z1470-04) , у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (486-96-п) "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній двохкілометровій зоні від урізу води.

Проте, Вищий господарський суд України всупереч наведеним приписам законодавства, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, виходив виключно з відсутності проекту землеустрою щодо встановлення розмірів і меж прибережної захисної смуги в межах спірної земельної ділянки.

Такий висновок Вищого господарського суду України ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та суперечить висновкам судів касаційної інстанції у подібних правовідносинах у справах № 901/528/13-г, № 6-18136св13, № 6-18142св13.

З огляду на викладене вище, подана заступником Генерального прокурора України заява підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 7 квітня 2014 року - скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.