Про стягнення неустойки - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2014 року у справі № 5004/1052/12(5004/2421/11) за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" про зобов'язання вчинити дії та стягнення неустойки та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - товариства з обмеженою відповідальністю "Пік Нерухомість", до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" про стягнення неустойки,

До Верховного Суду України звернулася ОСОБА_1 із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2014 року у справі № 5004/1052/12(5004/2421/11) з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах щодо підстав для стягнення неустойки.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявниця надала копії постанов Вищого господарського суду України від 11 березня 2014 року у справі № 916/2353/13, від 24 грудня 2013 року у справі № 5015/4879/12, від 02 червня 2011 року у справі № 35/555, в яких, на її думку, викладено правову позицію, що стягнення неустойки з орендаря залежить від виконання ним обов'язку з повернення приміщення, а не від фактичного користування приміщенням орендарем.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявницею обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Отже, неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, в різному тлумаченні судами змісту й сутності правових норм, що зумовило різні висновки про наявність чи відсутність прав та обов'язків учасників певних правовідносин.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України погодився з висновками суду першої інстанції (в частині, що стосується доводів заявниці) про відсутність підстав для стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати саме за користування річчю за час прострочення.

Водночас судом першої інстанції встановлено, що за договором від 10 травня 2009 року позивач передала в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 у строкове платне користування спірне приміщення офісу, що підтверджується актом приймання-передачі від 30 березня 2010 року. Також судами встановлено, що всі права наймодавця з 21 грудня 2009 року перейшли до нового власника приміщення - ТОВ "Пік Нерухомість".

Виходячи з того, що господарськими судами встановлено той факт, що відповідач не користувався спірним приміщенням і звільнив його 21 січня 2009 року, надіславши позивачеві для підписання акт приймання-передачі приміщення, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача неустойки.

Допускаючи до провадження Верховного Суду України справу № 5004/1052/12(5004/2421/11), Вищий господарський суд України, розглянувши доводи ОСОБА_1, дійшов висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 785 ЦК України.

Однак поза увагою Вищого господарського суду України залишилася та обставина, що у справах № 916/2353/13, № 35/555, на постанови в яких послалася заявниця, господарськими судами було встановлено факт порушення відповідачем свого зобов'язання з повернення орендованого приміщення за актом приймання-передачі у строк, передбачений договором оренди, що обмежує права власника майна на подальше його використання.

Натомість у справі, про перегляд якої просить заявниця, судом встановлено, що після припинення договору оренди спірне приміщення перебувало у володінні ОСОБА_1, яка розпоряджалася ним на власний розсуд, передавши приміщення в оренду іншій особі, а згодом - і до статутного капіталу ТОВ "Пік Нерухомість". Відтак, фактичні обставини у справах, на які посилається заявник, різняться.

Водночас постанова суду касаційної інстанції від 24 грудня 2013 року не може бути прикладом судового рішення, в якому по-іншому застосовано норми матеріального права, оскільки постановою Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 5015/4879/12 її було скасовано в частині вимог позивача про стягнення орендної плати і направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

При цьому слід зазначити, що Верховний Суд України позбавлений процесуального права щодо перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішеннях або постановах господарських судів.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень у яких надано заявником, то у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Згідно з частиною першою статті 111-26 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 111-23, 111-24, 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.