Про стягнення 223 грн 98 коп - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси (далі-Фонд) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16 квітня 2014 року у справі № 925/2112/13 за позовом Фонду до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10023/034 філії Черкаського обласного управління (далі - Банк) про стягнення 223 грн 98 коп., -

26 грудня 2013 року Фонд звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до Банку про стягнення 223 грн 98 коп. надлишково перерахованих страхових коштів за період із 15 по 31 жовтня 2013 року та відшкодування судових витрат.

Вимоги мотивовано тим, що рішенням Фонду від 04 вересня 2001 року було вирішено продовжувати виплату ОСОБА_1 раніше призначеної виплати внаслідок нещасного випадку на виробництві, яка зараховувалася на особовий рахунок № 1000292325 МФО 354745 Ощадбанк № 220.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 14 січня 2014 року у справі № 925/2112/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 лютого 2014 року, у задоволенні позову Фонду - відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 квітня 2014 року у зазначеній справі рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою Вищого господарського суду України від 16 квітня 2014 року у справі № 925/2112/13, Фонд звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 1071 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 21 квітня 2009 року у справі № 38/228пн (rs3502443) , у якій суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 1071, 1219 ЦК України, дійшов протилежного висновку про обов'язок Банку за рішенням суду повернути Фонду суми щомісячних страхових виплат, помилково перерахованих на особовий рахунок застрахованої особи після її смерті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не можу бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Судом установлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі угоди № 44 на зарахування на особові рахунки та виплату страхових виплат застрахованим, укладеної 13 грудня 2000 року між відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Умовами угоди передбачено, що Фонд доручає, а Банк бере на себе зобов'язання здійснювати зарахування на поточні (вкладні) рахунки застрахованих осіб (громадян), відкриті в його установах, та виплату страхових виплат застрахованим особам на платній основі через установи Банку.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) та постанови Фонду потерпілому ОСОБА_1 у зв'язку з професійним захворюванням, яке спричинило втрату працездатності, призначено щомісячні страхові виплати безстроково.

На виконання зазначеної угоди Банком у територіально відокремленому безбалансовому відділенні № 10023/034 філії Черкаського обласного управління на ім'я ОСОБА_1 було відкрито особовий рахунок № 1000292325 МФО 354745, на який Фонд перерахував, а Банк зарахував 223 грн 98 коп. щомісячної страхової виплати за період із 15 жовтня 2013 по 31 жовтня 2013 року.

У подальшому Фонду стало відомо, що 15 жовтня 2013 року ОСОБА_1 помер, у зв'язку з чим позивачем 22 листопада 2013 року прийнято постанову № 2301/10572/10572/2354 про припинення щомісячної страхової виплати потерпілому.

Листом від 25 листопада 2013 року № 3395/06-03 Фонд звернувся до Банку з проханням повернути надлишково перераховані кошті за період із 15 по 31 жовтня 2013 року у сумі 223 грн 98 коп.

Банк листом від 02 грудня 2013 року № 13/1543 повідомив Фонд, що чинним законодавством та угодою від 13 грудня 2000 року № 44 не передбачено обов'язок Банку повернути Фонду вже зараховані грошові суми на рахунок клієнта після його смерті.

Зазначене стало підставою для звернення Фонду до суду з відповідним позовом.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

За змістом статті 40 цього Закону страхові виплати провадяться щомісячно і за бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.

Пунктами 1.8, 1.9 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду від 27 квітня 2007 року № 24 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 червня 2007 року за № 715/13982 (z0715-07) , також передбачено спосіб одержання потерпілими та особами, які мають на це право, сум страхових виплат шляхом їх перерахування на особові рахунки в банку.

Повернення зайво виплачених сум проводиться на підставі постанови робочих органів виконавчої дирекції Фонду, якщо потерпілі або особи, які мають на це право, не заперечують підстав і розміру відрахування.

Відносини між банком та клієнтом (володільцем банківського рахунка) щодо укладення договору банківського рахунка та здійснення операцій за рахунком клієнта урегульовано положеннями глави 72 ЦК України (435-15) .

Відповідно до частин 1, 3 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (частина 2 статті 1068 ЦК України).

Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" дата валютування - зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача.

Отже, кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк в свою чергу у межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів.

Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Пунктом 1.39 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що списання примусове - це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Тобто примусове списання коштів із рахунка клієнта на підставі рішення суду та виконавчих документів визначає обов'язок банку виконати судове рішення, прийняте за наслідком захисту прав стягувача щодо особи - володільця рахунка, незалежно від його волевиявлення.

Оскільки відповідач, у межах угоди № 44, укладеної між Банком і Фондом, свої зобов'язання виконав у повному обсязі; умовами зазначеної угоди не передбачено обов'язок Банку стосовно списання коштів із рахунка клієнта на вимогу Фонду; Банк не є набувачем спірних коштів і не має повноважень з розпорядження особистими коштами клієнта, які є власністю останнього, поза межами договору між Банком і клієнтом; будь-яке рішення, прийняте судом відносно володільця рахунка або його спадкоємців, яке б зобов'язувало Банк здійснити списання коштів з особового рахунка, відсутнє, тому суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог відділення Фонду.

Згідно з частиною 1 статті 111-26 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви відділення Фонду слід відмовити.

Керуючись статтями 111-23-111-26 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

у задоволенні заяви відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Черкаси відмовити.