Про банкрутство - Текст документа - Юридический Харьков плюс

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву управління Пенсійного фонду України в місті Охтирці та Охтирському районі Сумської області про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 грудня 2013 року у справі № 5021/321/12 за заявою управління Пенсійного фонду України в місті Охтирці та Охтирському районі Сумської області до публічного акціонерного товариства "Нафтопроммаш" про банкрутство, -

Ухвалою господарського суду Сумської області від 6 березня 2012 року порушено провадження у справі № 5021/321/12 про банкрутство публічного акціонерного товариства "Нафтопроммаш" (далі - ПАТ "Нафтопроммаш").

Постановою господарського суду Сумської області від 20 вересня 2012 року визнано ПАТ "Нафтопроммаш" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута, зобов'язано його вчинити певні дії та інше.

У квітні-червні 2013 року управління Пенсійного фонду України в місті Охтирці та Охтирському районі Сумської області (далі - управління ПФУ) звернулося до господарського суду Сумської області із заявами про визнання поточних грошових вимогі включення їх до реєстру вимог кредиторівіз заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за лютий 2013 року у сумі 21 652,42 грн, заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 1 за березень 2013 року у сумі 23 666,94 грн, заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 за березень 2013 року у сумі 37 959,38 грн, заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за березень 2013 року у сумі 22 579,60 грн, заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 1 за квітень 2013 року у сумі 23 634,99 грн, заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 за березень-квітень та з січня 2013 року у сумі 40 789,84 грн, заборгованості з фінансування частини наукової пенсії за березень-квітень у сумі 3 282,98 грн, заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за квітень 2013 року у сумі 24 570,26 грн, заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 1 за травень 2013 року у сумі 23 671,66 грн, заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 за квітень-травень 2013 року у сумі 37 863,61 грн, заборгованості з фінансування частини наукової пенсії за травень у сумі 1 641,49 грн, всього - на суму 261 313,17 грн.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 18 червня 2013 року заяви управління ПФУ про визнання поточних грошових вимог до ПАТ "Нафтопроммаш" задоволено частково, визнано його грошові вимоги до боржника частково в сумі 192 510,62 грн із включенням до реєстру вимог кредиторів у четверту чергу, а щодо решти грошових вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 9 вересня 2013 року зазначену ухвалу скасовано в частині визнання поточних грошових вимог кредитора та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено у визнанні поточних грошових вимог у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 11 грудня 2013 року постанову суду апеляційної інстанції у цій справі залишено без змін.

Вищий господарський суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у визнанні кредиторських вимог управління ПФУ, що включають заборгованість, нараховану за період після визнання боржника банкрутом.

Управлінням ПФУ в порядку статті 111-19 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України) подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 грудня 2013 року у справі № 5021/321/12 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права при вирішенні аналогічних судових справ, а саме частини 1 статті 23, статті 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон), статей 1, 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначених вище норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 15 грудня 2011 року у справі № 12/133-09, в якій висловлено протилежну правову позицію про те, що суд касаційної інстанції визнав і включив до реєстру вимог кредиторів боржника вимоги управління ПФУ, заявлені в порядку статті 23 Закону, що виникли у період ліквідаційної процедури банкрута.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28 березня 2014 року було вирішено питання про допуск справи № 5021/321/12 до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 грудня 2013 року з підстав неоднакового застосуваннячастини 1 статті 23, статті 31 Закону, статей 1, 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", що підтверджено постановою Вищого господарського суду України від 15 грудня 2011 року у справі № 12/133-09.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши викладені у заяві доводи та науковий висновок щодо норми матеріального права, неоднаково застосованоїсудом касаційної інстанції у подібних правовідносинах, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 6 березня 2012 року порушено провадження у справі № 5021/321/12 про банкрутство ПАТ "Нафтопроммаш".

Постановою господарського суду Сумської області від 20 вересня 2012 року визнано ПАТ "Нафтопроммаш" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута, зобов'язано його вчинити певні дії та інше.

Предметом розгляду в цій справі є визнання та включення до реєстру вимог кредиторів поточних кредиторських вимог управління ПФУ, які виникли під час ліквідаційної процедури.

Статтею 1 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено поняття кредитора - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, у процедурах банкрутства боржника.

Із дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури згідно з частиною 1 статті 38 Закону господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції. Строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав, не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута. Вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

У межах повноважень, визначених частиною 2 статті 41 Закону, ліквідатор заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими та заявлені кредитором у межах строку ліквідаційної процедури, передбаченого частиною 1 статті 37 Закону.

Таким чином, наведеними нормами Закону (2343-12) визначено, що поточні вимоги кредитора - це неоплачені боржником вимоги, які виникли в процедурах банкрутства, за період після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство і до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора.

Заявами управління ПФУ про визнання поточних вимог ліквідатором боржника, зареєстрованих господарським судом 15 квітня 2013 року, 15 травня 2013 року та 5 квітня 2013 року, підтверджується, що заборгованість з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, витрат на доставку пільгових пенсій та відшкодування наукових пенсій виникла у лютому-квітні 2013 року, після визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора постановою господарського суду Сумської області від 20 вересня 2012 року.

Постанову суду касаційної інстанції обґрунтовано статтею 23 Закону в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, яка передбачає наслідки визнання боржника банкрутом, однак на момент виникнення спірних правовідносин, у лютому-квітні 2013 року, діяв Закон (2343-12) у редакції після 9 січня 2013 року, в якій наслідки визнання боржника банкрутом визначено в статті 38, що кореспондує зі статтею 23 та має більш широкий зміст.

Проте цей факт не впливає на обґрунтованість висновку суду з огляду на те, що вимоги управління ПФУ не мають характеру поточних у розумінні статті 1 Закону, оскільки були заявлені після введення ліквідаційної процедури, під час якої не виникає будь-яких нових зобов'язань.

За таких обставин Судова палата у господарських справах Верховного Суду України відмовляє у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11 грудня 2013 року у справі № 5021/321/12.

Керуючись статтями 111-23 - 111-26, 111-28 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Відмовити у задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в місті Охтирці та Охтирському районі Сумської області про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11 грудня 2013 року у справі № 5021/321/12.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111-16 ГПК України.