Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого                          Барбари В.П.,

суддів:                              Балюка М.І., Берднік І.С., 

                                     Гуля В.С., Ємця А.А., 

                                     Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., 

                                     Потильчака О.І.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного акціонерного товариства «Креатив» (далі - ПрАТ «Креатив») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 червня 2011 року у справі № 64/366-10 за позовом Істенд Інтернешнл ЛЛС, США до ПрАТ «Креатив», товариства з обмеженою відповідальністю «РБП «Промстройстандарт» (далі - ТОВ «РБП»Промстройстандарт») про стягнення заборгованості за договором у розмірі 1 086 000,00 доларів США (8 611 980,00 гривень), -

Істенд Інтернешнл ЛЛС, США (далі - позивач) звернулося з позовом до ПрАТ «Креатив» (далі - відповідач-1) про стягнення 1 086 000,00 доларів США та ТОВ «РБП «Промстройстандарт» (далі - відповідач-2) про стягнення боргу як солідарного боржника 100 000,00 гривень. У подальшому позивач звернувся із заявою про уточнення позовних вимог, у якій відмовився від позовних вимог до відповідача-2 та просив стягнути з відповідача-1 суму авансового платежу в повному обсязі в розмірі 1 086 000,00 доларів США.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідно до умов контракту позивач здійснив передоплату в розмірі 1 086 000,00 доларів США, однак відповідачем-1 поставку не виконав, чим, на думку позивача, порушив вимоги статей 655, 692 та 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Відповідач-1 проти позову заперечував, оскільки, з його слів не мав фактичної можливості виконати свої зобов'язання за спірним контрактом через те, що за умовами контракту місце куди потрібно доставити товар (станцію переходу державного кордону України), сторони мали узгодити у додаткових угодах до контракту. Однак доказів укладання таких угод, в яких містилися б необхідні відомості щодо поставки товару, позивачем не надані.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21 грудня 2010 року позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 9 березня 2011 року рішення господарського суду Харківської області від 21 грудня 2010 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 червня 2011 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 9 березня 2011 року скасовано, рішення Харківського господарського суду від 21 грудня 2010 року залишено в силі.

В основу постанови касаційної інстанції покладено висновки про те, що відповідно до умов контракту позивачем було здійснено передоплату в розмірі 1 086 00,00 доларів США, що підтверджується довідкою про сплату в банку, цей факт також було встановлено у рішенні суду першої інстанції у спорі між цими ж сторонами, але водночас було з'ясовано відсутність доказів про здійснення поставок з боку відповідача-1 на виконання спірного контракту. Таким чином, на думку суду касаційної інстанції, порушено вимоги статей 655, 692 та 693 ЦК України.

ПрАТ «Креатив» у порядку статті - 111-19 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 червня 2011 року у справі № 64/366-10 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанціїстатей 530, 612 та 613 ЦК України у спірних правовідносинах.

В обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копію постанови Вищого господарського суду України від 4 квітня 2012 року у справі № 2/5005/6544/2011, в якій висловлено правову позицію про те, що оскільки замовником порушено умови договору, у підрядника, з огляду на приписи статей 612 та 613 ЦК України, не виникло обов'язку продовжувати та закінчувати передбачені договором роботи, що унеможливлює задоволення позову як у частині стягнення грошової суми, так і в частині стягнення штрафних санкцій.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14 квітня 2014 року у справі № 64/366-10 відновлено строк на подання заяви про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 червня 2011 року у цій справі та вирішено питання про допуск зазначеної справи до провадження Верховного Суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з нижченаведених підстав.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

За змістом статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.

Господарськими судами встановлено, що 2 листопада 2004 року між позивачем і відповідачем-1 було укладено контракт № 92, за умовами якого продавець - ПрАТ «Креатив» зобов'язалося продати покупцю - Істенд Інтернешнл ЛЛС, США масло соняшникове, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах цього контракту.

Відповідно до пункту 3.2 контракту № 92 отримувачем товару може бути третя особа, зазначена у додатковій угоді.

За змістом пункту 4.2 поставка товару відбувається у відповідності з додатковими угодами до контракту до повного виконання зобов'язань сторонами.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правовавимогапозивача про стягнення заборгованості з відповідача-1 за укладеним контрактом № 92 у розмірі 1 086 000,00 доларів США (що за курсом НБУ на момент подання позову становить 8 611 980 гривень).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно зі статтею 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, коли він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

За таких обставин порушено вимоги пункту 4.2 контракту № 92, оскільки доказів укладення додаткових угод, в яких містилися б необхідні відомості щодо місця поставки та вантажоотримувача товару, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано. Відповідач-1 не міг виконати своїх зобов'язань щодо поставки товару відповідно до умов контракту.

Крім того, постанова Вищого господарського суду України від 30 червня 2011 року у справі № 64/366-10 не містить мотивів вирішення доводів та аргументів представників сторінщодо суті спору, в тому числі й щодо застосування норм матеріального права, що суперечить положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства України.

Таким чином, постанова Вищого господарського суду України від 30 червня 2011 року у справі № 64/366-10 прийнята внаслідок неправильного застосування норм матеріального права і має бути скасована, а справа -направлена на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 111-23-111-25 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Заяву приватного акціонерного товариства «Креатив» частково задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 30 червня 2011 року у справі № 64/366-10 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 ГПК України.