Про визнання банкрутом - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2013 року у справі № 29/5005/6896/2011 за заявою ОСОБА_1 про визнання банкрутом,

У травні 2011 року ОСОБА_1звернувся до суду із заявою про визнання його банкрутом відповідно до статей 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон). Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1має заборгованість перед кредиторами на загальну суму 12 689 668,06 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30 травня 2011 року порушено провадження у справі про банкрутство ОСОБА_1за заявою останнього в порядку статей 47-49 Закону.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 15 червня 2011 року ОСОБА_1 визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_4, якого зобов'язано вчинити певні дії в ліквідаційній процедурі.

У квітні 2013 року до господарського суду Дніпропетровської області надійшла скарга від кредитора Донецької обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ДОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») на дії ліквідатора, яку обґрунтовано неподанням ліквідатором реєстру вимог кредиторів та повідомлення щодо розгляду грошових вимог банку, крім того, скаржник посилається на не проведення ліквідатором загальних зборів кредиторів для вирішення питання щодо порядку реалізації майна банкрута, погодження його оціночної вартості тощо.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15 липня 2013 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2013 року, відмовлено ДОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у задоволенні скарги на дії ліквідатора. При цьому ліквідатора боржника - арбітражного керуючого за ініціативою суду зобов'язано у десятиденний строк провести загальні збори кредиторів і створити комітет кредиторів банкрута.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2013 року постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Вищий господарський суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови ДОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у задоволенні скарги на дії ліквідатора та необхідності покладення на ліквідатора за ініціативою суду обов'язку провести збори кредиторів боржника і створити комітет кредиторів.

Не погоджуючись із постановою Вищого господарського суду України, у березні 2014 року боржник звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 47-49 Закону, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 10 січня 2013 року у справі № 5020-604/2011, від 17 січня 2013 року у справі № 5023/7111/11, від 4 квітня 2013 року у справі № 5023/10186/11, від 9 квітня 2013 року у справі № 5006/41/103пн/2012, від 15 травня 2012 року у справі № Б-39/08-09, від 20 червня 2013 року у справі № Б-39/126-09, від 27 жовтня 2011 року у справі № 5020-4/273, від 2 листопада 2011 року у справі № Б-39/08-09.

Ухвалою від 17 лютого 2014 року Вищий господарський суд України допустив до провадження справу № 29/5005/6896/2011 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2013 року, в якій обґрунтовано відхилив посилання заявника на постанову суду касаційної інстанції від 4 квітня 2013 року у справі № 5023/10186/11, оскільки спір не було вирішено остаточно, судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

Постанова Вищого господарського суду України від 9 квітня 2013 року у справі № 5006/41/103пн/2012, на яку заявник посилається як на доказ неоднакового застосування норм матеріального права, не може бути прикладом судового рішення, в якому норми матеріального права застосовано по-іншому, оскільки предметом цього спору є визнання недійсними торгів із продажу майна у ліквідаційній процедурі, що розглядалося у позовному провадженні, а не питання, пов'язані із застосуванням статей 47-49 Закону.

У справі, що розглядається, спірним питанням, на думку заявника, є проведення загальних зборів кредитора і створення комітету кредиторів на підставі статей 47-49 Закону, нормами якого прямо не передбачено здійснення таких дій.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що норми статей 47-49 Закону, які встановлюють та регулюють порядок здійснення процедури банкрутства за особливою процедурою, стосовно суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина прямо не передбачають створення комітету кредиторів, однак і заборони на створення такого комітету спеціальними нормами Закону не встановлено.

При цьому Вищий господарський суд України допустив можливість проведення загальних зборів кредиторів і створення комітету кредиторів за ініціативою суду.

Аналогічні правові висновки щодо особливої процедури банкрутства за статтями 47-49 Закону викладено і в постановах Вищого господарського суду України у справах № 5020-604/2011, № 5023/7111/11, № Б-39/08-09, № Б-39/126-09, № 5020-4/273, № Б-39/08-09, на які послався заявник як на доказ неоднакового застосування судом норм матеріального права.

Водночас у зазначених постановах питання щодо можливості проведення загальних зборів кредиторів і створення комітету кредиторів за ініціативою суду не вирішувалося, і будь-яких прикладів інакшого вирішення таких справ не наведено.

Вищевикладенене дає можливості дійти висновку, що судом касаційної інстанціїбуло неоднаково застосовано положення статей 47-49 Закону.

Статтею 111-16 ГПК України передбачено, що заява про перегляд Верховним Судом України судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Із положень цієї норми вбачається, що ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлення судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 111-26 ГПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Зважаючи на те, що факт неоднакового правозастосування положень матеріального права не підтвердився, заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями - 111-23, - 111-24 та - 111-26 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_1відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті - 111-16 Господарського процесуального кодексу України.