Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі

головуючого Колесника П.І., суддів: Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Ємця А.А., Потильчака О.І., Фесенка Л.І., Шицького І.Б., -за участю представника: Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" - Міняйло Г.Ю., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (далі - ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2012 року у справі № 18/957/12 за позовом ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" до публічного акціонерного товариства "Полтава-авто" (далі - Товариство) про стягнення суми,

До Верховного Суду України звернулося ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2012 року у справі № 18/957/12.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 4 квітня 2012 року у справі № 22/290-6 та від 22 листопада 2012 року у справі № 18/119/12, в яких суд касаційної інстанції за аналогічного предмету, підстав позову, змісту позовних вимог та умов договору про відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води, про що йдеться в оскаржуваній постанові суду, дійшов протилежних висновків про стягнення пені у розмірі, встановленому умовами договору, якими передбачено визначення розміру пені відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" (686-14) .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

Під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 10 жовтня 2011 року № 227 (далі - Договір), укладеного між ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" та Товариством, позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення та гарячого водопостачання приміщень відповідача, який у свою чергу зобов'язався прийняти ці послуги та оплатити їх вартість.

Відповідно до пункту 22 Договору оплата вартості теплової енергії, спожитої на опалення, визначеної розрахунковим способом у пункті 3 Додатку "Розрахунок обсягу теплової енергії", та підігрів води відповідно до пункту 5 Додатку "Розрахунок обсягу теплової енергії", проводиться споживачем плановим платежем до 30 числа поточного місяця. Кінцевий розрахунок вартості спожитої теплової енергії, визначеної з урахуванням фактичної температури повітря, проводиться споживачем до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі виписаного рахунку.

Згідно з пунктом 23 Договору факт отримання споживачем теплової енергії фіксується щомісячно в Акті приймання-передачі теплової енергії, складеному сторонами відповідно до вимог чинного законодавства і Договору.

Судами також встановлено, що за період із 1 січня 2012 року по 10 квітня 2012 року позивач поставив відповідну теплову енергію на суму 827 028,68 грн, яка була оплачена відповідачем частково.

Пунктом 1 Договору передбачено зобов'язання позивача постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення та гарячого водопостачання приміщень відповідача, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" віднесено до комунальних послуг.

Згідно зі статтею 1 цього ж Закону комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з пунктом 24 Договору в разі несплати у вказані в Договорі строки нараховується пеня в розмірі 1,0 % за кожний день прострочки платежу, але не більше 100 % боргу згідно із Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" від 20 травня 1999 року № 686-XIV (686-14) , а також стягуються 3 % річних та інфляційні втрати з простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України.

За змістом частини 3 статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження своєї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 % загальної суми боргу. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" (630-2005-п) встановлено, що за несвоєчасну оплату послуг споживач сплачує пеню в установлених законом та договором розмірах (пункт 23).

Зазначений Закон був чинним станом на момент укладення договору та є чинним на момент розгляду справи.

Отже, цей Закон є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини, що виникають при несвоєчасному внесенні плати за комунальні послуги суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормою частини 1 статті 1 Закон України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено законну неустойку за порушення грошового зобов'язання у сфері відносин з надання житлово-комунальних послуг. Кредитор має право на стягнення цієї законної неустойки у тому числі й за відсутності у договорі умови про неустойку. Той факт, що сторони у Договорі зафіксували неустойку саме в тому розмірі, який встановлено Законом, не перетворює цю неустойку на договірну, що набуває обов'язковості за відсутності домовленості сторін про інше.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову про стягнення пені у розмірі, визначеному з урахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , та не врахував, що такі правовідносини регулюються спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" (686-14) .

Згідно з частиною 2 статті 111-25 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 цього Кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, яке має містити висновок про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних правовідносин та обґрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання.

Слід зазначити, що Вищий господарський суд України у постановах від 4 квітня 2012 року у справі № 22/290-6 та від 22 листопада 2012 року у справі № 18/119/12, на які заявник посилається як на доказ неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, правильно застосував положення Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" (686-14) та дійшов вірних висновків щодо задоволення вимоги про стягнення пені у розмірі, встановленому спеціальним законом та умовами договору.

Керуючись статтями 11123- 11125 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Заяву Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 13 листопада 2012 року у справі № 18/957/12 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.