3-115гс11 Про визнання договорів купівлі-продажу нерухомості недійсними, витребування нерухомого майна та зобов`язання вчинити дії - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Артіс" (далі – ТОВ "Артіс") про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року в справі № 2/261 (rs14357794) за позовом приватного акціонерного товариства "Київський готель "Мир" (далі – ПАТ "Київський готель "Мир") до ТОВ "Артіс", товариства з обмеженою відповідальністю "Озерка" (далі – ТОВ "Озерка"), товариства з обмеженою відповідальністю "Ардена" (далі – ТОВ "Ардена"), товариства з обмеженою відповідальністю "Інкерія" (далі – ТОВ "Інкерія"), товариства з обмеженою відповідальністю "Віглон" (далі – ТОВ "Віглон"), комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна", третя особа – Київська міська державна адміністрація, про визнання договорів недійсними, витребування майна та зобов’язання вчинити дію,

У вересні 2011 року до Верховного Суду України звернулося ТОВ "Артіс" з заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року в справі № 2/261 (rs14357794) з підстав, передбачених пунктом 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Заява мотивована тим, що суд касаційної інстанції в цій справі, залишаючи без змін судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, застосувавши до спірних правовідносин статті 92, 98, 388 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), дійшов висновку про те, що оспорювані договори купівлі-продажу від 1 червня 2006 року укладено з порушенням вимог статей 92, 98, 203 ЦК України, оскільки генеральний директор закритого акціонерного товариства "Київський готель "Мир" відповідно до статуту позивача не мав достатнього обсягу цивільної дієздатності щодо укладення договорів стосовно відчуження цілісного майнового комплексу готелю "Мир", тому зазначені договори є недійсними на підставі статті 215 ЦК України. У зв’язку з тим, що майно позивача вибуло з його володіння без згоди власника та відчужене особою, яка не мала на це права, то спірні об’єкти нерухомості підлягають витребуванню у останніх набувачів, а саме: ТОВ "Артіс" та ТОВ "Ардена", на підставах, передбачених статтею 388 ЦК України.

На обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах ТОВ "Артіс" надано постанови Вищого господарського суду України у справах: № 2-23/515-2009, № 33/128-22/397, №13/303пд (v_303600-06) , № 32/128 (rs1999379) , № 6/692, № 45/209 (rs619781) , № 1/191пд, № 18/122/09-НР, № 10/247-10, № 18/76-09 (rs11201394) , № 29/428-08 (rs5069967) , № 2-15/882-2008 (rs3669105) , № 09/124.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, Вищий господарський суд України дійшов правильного висновку про те, що судові рішення, ухвалені у справах: № 2-23/515-2009, № 33/128-22/397, № 6/692, № 45/209 (rs619781) , № 18/122/09-НР, № 10/247-10, № 18/76-09 (rs11201394) , № 29/428-08 (rs5069967) , № 2-15/882-2008 (rs3669105) , № 09/124 не мають ознак неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 92, 98, 203, 215, 388 ЦК України, оскільки ці рішення прийнято в залежності від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та підстав позовних вимог.

Також суд касаційної інстанції цілком мотивовано відхилив посилання заявника на постанови Вищого господарського суду України від 27 серпня 2008 року у справі № 32/128 (rs1999379) та від 9 лютого 2011 року у справі № 1/191пд, якими скасовано рішення судів попередніх інстанцій, а справи передано на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки прийняття судом касаційної інстанції таких постанов не є остаточним вирішенням спору, тому на них не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Водночас Вищий господарський суд України, розглянувши доводи ТОВ "Артіс", дійшов висновку про наявність факту неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 92, 203, 215 ЦК України у спорах, пов’язаних з визнанням правочинів недійсними, про що свідчить надана заявником постанова Вищого господарського суду України від 26 січня 2006 року у справі № 13/303пд (v_303600-06) за позовом відкритого акціонерного товариства "Лисичанський завод гумових технічних виробів" до товариства з обмеженою відповідальністю "Техносбит" про визнання недійсним договору купівлі-продажу товару.

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки обставини справи, що розглядається, суттєво відрізняються від обставин справи, на рішення у якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року.

Так, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову в справі № 13/303пд (v_303600-06) , суд касаційної інстанції виходив із недоведеності позивачем обставин, які б з огляду на приписи статті 92 ЦК України, були підставою для визнання договору недійсним.

Зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 111-26 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.