3-30гс10 Про визнання незаконними дій ВАТ Крименерго та скасування акту про порушення Правил користування електричною енергією для юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та протоколу засідання комісії з розгляду Актів про порушення ПКЕЕ - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відкритого акціонерного товариства "Крименерго" (далі – ВАТ "Крименерго") про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 7 вересня 2010 року у справі № 2-15/1783-2009 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сан-Маріно" (далі – ТОВ "Сан-Маріно") до ВАТ "Крименерго" про визнання дій незаконними та скасування акта,

У жовтні 2010 року д о Верховного Суду України звернулося ВАТ "Крименерго" із зазначеною вище заявою на підставі неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. У своїй заяві відповідач вказує на те, що, розглядаючи цю справу по суті, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскаржуване рішення комісії відповідача про нарахування ТОВ "Сан-Маріно" 46 537,65 грн. вартості недоврахованої спожитої електроенергії, оформлене протоколом від 20 лютого 2009 року № 3234, відноситься до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), оскільки породжує певні обов’язки у позивача – сплатити донараховану вартість спожитої електричної енергії. Невиконання ж указаного обов’язку тягне певні негативні для споживача наслідки, передбачені пунктом 7.5 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (z0417-96) (далі – Правила), тобто відключення його від мережі електропостачання. Крім того, згідно з пунктом 6.42 Правил споживач має право оскаржити до суду рішення комісії протягом 10 робочих днів із дня вручення протоколу споживачу. Відтак, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав у розумінні частини 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі – ГК) є правомірним.

Разом із тим, у своїй постанові від 29 червня 2010 року у справі № 2-2/4818-2009 за позовом суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_3 до ВАТ "Крименерго" про визнання неправомірним і скасування рішення, у постанові від 22 липня 2010 року у справі № 2-27/6102-2009 за позовом обслуговуючого кооперативу "Скіф" до ВАТ "Крименерго" про визнання незаконним і скасування протоколу, а також постанові від 5 серпня 2010 року у справі № 2-22/6314-2009 за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нижнегорский инкубатор" до ВАТ "Крименерго" про визнання недійсним рішення при розгляді аналогічних спорів Вищий господарський суд України прийняв рішення про припинення провадження у цих справах на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з тим, що оскаржувані рішення комісій ВАТ "Крименерго" з розгляду актів про порушення Правил та протоколи, якими оформлені ці порушення, не носять характеру обов’язкових до виконання ненормативних актів, а тому позови споживачів про визнання їх недійсними є неналежним способом захисту прав судом у розумінні частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 ГК.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до частини 2 статті 20 ГК к ожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються, зокрема, шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що між ВАТ "Крименерго" (як постачальником електричної енергії) та фірмою "Сан-Маріно" (як споживачем), правонаступником якої є ТОВ "Сан-Маріно", існують договірні відносини щодо поставки електричної енергії, що виникли за договором від 1 березня 2004 року № 2501.

Згідно з пунктом 2 указаного договору під час його виконання, а також при вирішенні всіх питань, що ним не обумовлені, сторони зобов’язуються керуватися Законом України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) та Правилами, затвердженими в установленому порядку.

За розділом 1 договору постачальник поставляє електричну енергію споживачу, який сплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі (п’ятикратний розмір тарифу за перевищення договірної величини електроспоживання, пеню, за графіком погашення заборгованості, за актами порушення Правил) згідно з умовами цього договору та додатками до нього, які є його невід’ємною частиною.

Також судами встановлено, що 13 лютого 2009 року представник постачальника провів перевірку об’єкта, що належить позивачу, за результатами якої склав акт про порушення Правил від 13 лютого 2009 року № 104846.

Оскільки перевіркою було встановлено, що електроенергія враховується не в повному обсязі, комісія постачальника, розглянувши вказаний акт на своєму засіданні, на підставі пункту 6.40 Правил прийняла рішення, оформлене протоколом від 20 лютого 2009 року № 3234, про перерахунок обсягу спожитої електричної енергії та її вартості, у зв’язку з чим споживачу до сплати було виставлено додатковий рахунок на суму 46 537,65 грн.

Відповідно до статті 235 ГК за порушення господарських зобов’язань до суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції – заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку. До суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Частиною 1 статті 236 ГК встановлено види господарсько-оперативних санкцій, серед яких, зокрема, передбачено встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо.

Згідно з частиною 2 вищезазначеної статті перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у її першій частині, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Отже, зі змісту вказаних положень чинного законодавства вбачається, що рішення постачальника електричної енергії про донарахування споживачу 46 537,65 грн. вартості недоврахованої спожитої електроенергії є саме оперативно-господарською санкцією, а не актом ненормативного характеру в розумінні частини 2 статті 20 ГК.

За частиною 2 статті 237 цього Кодексу порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди із застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Крім того, право споживача на оскарження в судовому порядку рішення комісії постачальника передбачено пунктом 6.42 Правил, які є обов’язковими для сторін відповідно до пункту 2 договору від 1 березня 2004 року № 2501.

Слід також зазначити, що ТОВ "Сан-Маріно", обґрунтовуючи законність своїх позовних вимог, у доповненнях до позовної заяви, поданих до господарського суду Автономної Республіки Крим 2 вересня 2009 року, безпосередньо посилалося на норми статей 235, 236 та частину 2 статті 237 ГК, що не було враховано судами нижчих інстанцій при розгляді справи.

За таких обставин висновок Вищого господарського суду України про те, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є правомірним саме в розумінні частини 2 статті 20 ГК (оскільки оскаржуване рішення, оформлене протоколом від 20 лютого 2009 року № 3234, відноситься до актів ненормативного характеру, тобто індивідуальних актів) є неправомірним, а прийнята ним постанова – незаконною і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Отже, під час повторного перегляду цієї справи в касаційному порядку Вищий господарський суд України, керуючись вищезазначеною нормою, зобов’язаний не тільки дослідити правову природу оскаржуваного рішення відповідача, а й на підставі встановлених обставин справи перевірити правомірність застосування оперативно-господарської санкції та обґрунтованість нарахування позивачу 46 537,65 грн.