Верховний Суд України у складі:

головуючого:

Берднік І.С.,

суддів:

Балюка М.І., Барбари В.П., Вовка І.В., Гошовської Т.В., Гуля

В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Данчука В.Г., Драги В.П., Ємця

А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Ковтюк

Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Кривенди О.В., Кривенка

В.В., Кузьменко О.Т., Левченка Є.Ф., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,

Мазурка В.А., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В.,

Перепічая В.С., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І.,

Редьки А.І., Романюка Я.М., Селівона О.Ф., Сеніна Ю.Л., Таран Т.С.,

Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Баклан Н.Ю.,

Кабінету Міністрів України - Гаврищука А.В.,

Станецька О.В., -

розглянувши заяву Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26 листопада 2009 року у справі № 4/254-35/572 за позовом заступника прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до обслуговуючого кооперативу "Автокооператив "Явір" (далі – ОК "Автокооператив "Явір"), за участю третьої особи – Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

У червні 2007 року заступник прокурора Подільського району міста Києва звернувся до господарського суду із позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОК "Автокооператив "Явір", третя особа – Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0, 26 га по вул. Світлицького, 34-А в м. Києві, яку відповідач використовує для експлуатації відкритої автостоянки без відповідного рішення ради та документів, що посвідчують таке право, про передачу зазначеної земельної ділянки позивачу та зобов’язання відповідача привести цю земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення самовільно збудованих споруд.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду міста Києва від 4 березня 2009 року позов задоволено.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 20 травня 2009 року рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 26 листопада 2009 року постанову апеляційного суду залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови суду касаційної інстанції на підставах, передбачених пунктом 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ), з посиланням на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статтей 124, 125 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), Генеральний прокурор України ставить питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 26 листопада 2009 року та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Для порівняння неоднакового застосування норм матеріального права до поданої заяви Генеральний прокурор України долучив копії постанов Верховного Суду України від 10 березня 2009 року у справі № 35/472 та від 28 березня 2006 року у справі № 40/141, а також копії постанов Вищого господарського суду України від 26 липня 2010 року у справі № 22/20/3448 та від 11 серпня 2010 року у справі № 16/266-08(23/255-08), в яких суд касаційної інстанції за тих самих обставин, застосувавши ті самі положення закону, зробив протилежні та, на його думку, правильні висновки про відсутність підстав для відмови у задоволенні позовів про звільнення зайнятих земельних ділянок при відсутності у відповідача правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.

Ухвалою від 13 вересня 2010 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 4/254-35/572 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26 листопада 2009 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

На час прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, з яким погодився суд касаційної інстанції, статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" було передбачено, що самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї та до його державної реєстрації.

Згідно із статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, передбачений статтею 124 ЗК України.

Згідно із частиною першою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, вказані в статті 126 ЗК України, зокрема, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою - державним актом на право постійного користування, а право оренди земельної ділянки - договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Таким чином, відповідно до наведених вимог закону обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у цієї особи на час прийняття судом рішення таких документів є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що на підставі рішення Київської міської ради народних депутатів від 24 липня 1995 року № 229 Шевченківська районна державна адміністрація м. Києва розпорядженням від 8 червня 1998 року № 802 доручила гаражно-будівельному кооперативу "Мрія"(далі – ГБК "Мрія") вирішити питання благоустрою вул. Світлицького та влаштування вздовж неї ділянки тимчасового паркування автомобілів із зобов’язанням на розробку та погодження в установленому порядку проекту благоустрою вулиці Світлицького з організацією тимчасового паркування автомобілів.

Після реорганізації ГБК "Мрія" дозвільні документи були переоформлені на ОК "Автокооператив "Явір", який фактично використовував спірну земельну ділянку під відкриту автостоянку без прийняття Київською міською радою рішення про передачу спірної земельної ділянки йому в оренду та отримання правовстановлюючих документів на неї.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про зобов'язання вказаного автокооперативу звільнити спірну земельну ділянку, виходив з того, що відповідач неодноразово звертався до Голови Київської міської ради із заявою про надання доручення відповідним службам оформити спірну земельну ділянку в довгострокову оренду, але ці заяви залишились без правового реагування зі сторони міської ради, а рішення про відмову в наданні спірної земельної ділянки відповідачу не приймалося.

Такий висновок Вищого господарського суду України суперечить наведеним вимогам закону та висновку касаційного суду у справі № 22/20/3448.

З урахуванням наведеного, заява Генерального прокурора України підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 26 листопада 2009 року - скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 11123–11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Верховний Суд України

Заяву Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 26 листопада 2009 року у справі № 4/254-35/572 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .