560/2080/20 Про поновлення строку на звернення з адміністративним позовом - 16.12.2020 Прийняття

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом Головного управління ДПС у Хмельницькій області до Державного підприємства "Ганнопільський спиртовий завод" про стягнення податкового боргу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Хмельницькій області на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у складі судді Божук Д.А. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів Мацького Є.М., Залімського І.Г., Сушка О.О.

06 квітня 2020 року Головне управління ДПС у Хмельницькій області (далі - податковий орган, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Ганнопільський спиртовий завод" (далі - Підприємство, відповідач у справі), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути з відповідача кошти у рахунок погашення податкового боргу у розмірі 2261222,92 гривень, з рахунків Підприємства у банках, обслуговуючих такого платника податків та за рахунок готівки, що належить відповідачу. З позовної заяви вбачається, що податковий борг Підприємства виник, починаючи з 2012-2013 років (на підставі поданих відповідачем декларацій).

Враховуючи відсутність клопотання про поновлення строку на звернення з адміністративним позовом, Хмельницьким окружним адміністративним судом ухвалою від 21 квітня 2020 року залишено позовну заяву без руху, та запропоновано позивачу надати клопотання про поновлення строку на звернення до адміністративного суду з позовом. В подальшому суд першої інстанції ухвалами від 01 червня 2020 року та 17 липня 2020 року продовжив податковому органу строк для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання зазначених ухвал суду першої інстанції податковим органом подано до суду заяву про поновлення строків звернення до суду, у якій вказано, що податковим органом в межах строків, передбачених законодавством, вживались всі можливі заходи щодо стягнення податкового боргу з відповідача. Зокрема, направлялись податкові вимоги. Перша податкова вимога №1/92 від 05 червня 2006 року вручена боржнику 09 червня 2006 року. Друга податкова вимога №2/129 від 13 липня 2006 року вручена 13 липня 2006 року.

Крім цього, позивачем вказано, що Славутське управління Головного управління ДПС у Хмельницькій області, керуючись вимогами пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України, зверталося до Мінагрополітики з проханням прийняти рішення щодо надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання Міністерства аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого належить ДП "Ганнопільський спиртзавод", оскільки в протилежному випадку контролюючий орган буде зобов`язаний звернутися з відповідним позовом про стягнення податкового боргу до суду (лист від 19 червня 2019 року №23686/10/22-01-55-07-10).

Окрім того, податковий орган звернув увагу на відсутність стабільного фінансування згідно статей видатків для сплати судового збору Головного управління ДПС у Хмельницькій області, яке є органом державної влади та фінансується виключно з Державного бюджету України із чітким розподілом витратної частини отриманих коштів, тому виключається будь-яка можливість забезпечити оплату судового збору з інших допустимих джерел. Звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу з Підприємства стало можливим лише після розблокування рахунків, відповідного фінансування податкового органу та проплати судового збору.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року, позовну заяву податкового органу у частині позовних вимог про стягнення податкового боргу у розмірі 909 268,67 гривень, який виник за межами 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу до 12 березня 2020 року (дати встановлення карантину) повернуто позивачеві.

Повертаючи адміністративний позов в частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що посилаючись на неналежний фінансовий стан, позивач на підтвердження цього надав повідомлення про безспірне списання коштів, повідомлення про стягнення коштів з рахунку боржника та виписки з рахунків, які датовані груднем 2019 року та 2020 роком. Проте з матеріалів позовної заяви судом встановлено, що податковий борг відповідача виник, починаючи з 2012-2013 років.

Суди звернули увагу на тому, що позивачем не надано доказів того, що він був позбавлений можливості звернутись з позовом про стягнення податкового боргу, який утворився з 2012-2013 років, у визначений законодавством строк. Також не вказано, що позивач звертався до суду з таким позовом, однак внаслідок несплати судового збору такий не був розглянутий судом.

Суди зазначили, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист. Позивач вказавши, що податковим органом в межах строків, передбачених законодавством, вживались всі можливі заходи щодо стягнення податкового боргу з Підприємства, не вказує інших дій чи заходів, які вживались у межах цього строку, окрім направлення податкових вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивачем подана касаційна скарга, в якій скаржник просить скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі №560/2080/20, та прийняти постанову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У касаційні скарзі скаржник, зіславшись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, звертає увагу на тому, що у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду податковим органом було обґрунтовано поважні причини пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог. Зокрема, на думку скаржника, поважність пропуску строку підтверджується тим, що податковим органом в межах строків встановлених законом, вживались всі можливі в даному випадку заходи щодо стягнення податкового боргу з відповідача та на забезпечення звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу, яке стало можливим лише після розблокування рахунків, відповідного фінансування податкового боргу та проплати судового збору.

23 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі №560/2080/20. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №560/2080/20 слугувало оскарження судових рішень, перелік яких визначений у частині другій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу від Підприємства не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

02 грудня 2020 року справа №560/2080/20 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України визначено, що у разі, якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

За кожним податком та збором у платника податку виникає безумовний податковий обов`язок сплатити суму такого податку чи збору в порядку і строки, визначені законом. Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. У разі виникнення у платника податку податкового боргу платник зобов`язаний його сплатити, а у разі несплати - податковий обов`язок не є виконаним.

У такому разі контролюючий орган вживає заходів з метою погашення платником податку податкового боргу, до яких належать стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі (пункт 95.1 статті 95 Податкового кодексу України).

При цьому стягнення коштів контролюючий орган має право ініціювати тільки в межах 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Податковий борг платника податків, стосовно якого минув цей строк давності, не може бути ініційований контролюючим органом до стягнення, оскільки безумовно вважається безнадійним.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 19 травня 2020 року у справі №826/8231/15.

Згідно з частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З позовної заяви вбачається, що податковий борг Підприємства виник, починаючи з 2012-2013 років (на підставі поданих відповідачем декларацій). При цьому, позов про стягнення податкового боргу направлено до суду засобами поштового зв`язку 06 квітня 2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності, встановленого положеннями Податкового кодексу України (2755-17) .

В касаційній скарзі податковий орган звертає увагу на тому, що судами попередніх інстанцій не враховано, що позивачем вживалися всі можливі в даному випадку заходи щодо стягнення податкового боргу з Підприємства, зокрема те, що:

- на розгляді в Господарському суді Хмельницької області за заявою ПП "Прус" з 17 жовтня 2006 року перебувала справа про банкрутство Державного підприємства "Ганнопільський спиртзавод" №2/250-Б, якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Лише ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 01 лютого 2017 року провадження у справі припинено згідно частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України;

- податковим органом направлялись відповідачу податкові вимоги №1/92 від 05 червня 2006 року, яка вручена боржнику 09 червня 2006 року та №2/129 від 13 липня 2006 року, вручена 13 липня 2006 року;

- Славутське управління Головного управління ДПС у Хмельницькій області, керуючись вимогами пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України, зверталося до Мінагрополітики з проханням прийняти рішення щодо надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання Міністерства аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого належить ДП "Ганнопільський спиртзавод", оскільки в протилежному випадку контролюючий орган буде зобов`язаний звернутися з відповідним позовом про стягнення податкового боргу до суду (лист від 19 червня 2019 року № 23686/10/22-01-55-07-10).

Судами попередніх інстанцій надано оцінку кожному з цих доводів позивача, зазначених як на підставу поновлення строку на звернення з адміністративним позовом.

Суд касаційної інстанції, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій та звертає увагу на наступному. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (у редакції чинній станом на 17 жовтня 2006 року - порушення справи про банкрутство) у статті 1 визначав, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Враховуючи, що вимоги до відповідача виникли після відкриття провадження у справі про визнання банкрутом державного підприємства "Ганнопільський спиртовий завод" та введення мораторію, на такі вимоги дія мораторію не поширювалась.

Надіслання Підприємству податкових вимог у 2006 році та на адресу Мінагрополітики листа з проханням прийняти рішення щодо надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання Міністерства аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого належить ДП "Ганнопільський спиртзавод" у червні 2019 року, не звільняє податковий орган від виконання вимог податкового законодавства в частині ініціювання стягнення коштів з боржника виключно в межах 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

Посилання податкового органу на відсутність стабільного фінансування згідно статей видатків для сплати судового збору Головного управління ДПС у Хмельницькій області, яке є органом державної влади та фінансується виключно з Державного бюджету України із чітким розподілом витратної частини отриманих коштів, що унеможливлювало звернення до розблокування рахунків, відповідного фінансування податкового органу та проплати судового збору, Суд не приймає з огляду на наступне. Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Державна податкова служба України та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 (228-2002-п) , зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

У пункті 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів тощо. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Судами встановлено, що позивачем не надано доказів того, що він був позбавлений можливості звернутись з позовом про стягнення податкового боргу, який утворився з 2012-2013 років, у визначений законодавством строк. Також не вказано, що податковий орган звертався до суду з таким позовом, однак внаслідок несплати судового збору такий не був розглянутий судом.

Враховуючи відсутність поважних підстав для поновлення строку звернення до суду щодо частини позовних вимог про стягнення 909 268,67 гривень, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для повернення адміністративного позову в цій частині податковому органу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу відповідачів слід залишити без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.