240/9995/19 Про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок травми, контузії, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини, оформленої протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, зобов'язання вирішити питання щодо виплати зазначеної одноразової грошової допомоги - 16.12.2020 Прийняття

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю II групи внаслідок травми, що пов`язана із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом 01.01.2019, та факту подання позивачем усіх документів, передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (975-2013-п) (далі також - Порядок №975).

2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.10.2019 у задоволенні позову відмовлено.

3. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.10.2019 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням йому з 22.02.2019 ІІ групи інвалідності внаслідок травми, що пов`язана із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 21.06.2019 №82; зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку зі встановленням йому МСЕК з 22.02.2019 ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2019, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) та Порядку №975.

4. У березні 2020 року відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

5. Ухвалою Верховного Суду від 13.04.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

6. 29.04.2020 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач в період з січня 1989 року по 24.10.1990 та у період з 05.09.2014 по 04.09.2015 проходив військову службу.

8. Під час проходження військової служби 31.01.2015 позивач отримав травму, яка пов`язана із захистом Батьківщини, відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 25.08.2015 №3126.

9. Відповідно до довідки МСЕК від 07.10.2015 №001808 позивачу встановлено 15% втрати професійної працездатності внаслідок травми, що пов`язана із захистом Батьківщини з 07.10.2015.

10. У зв`язку із втратою 15% працездатності Міністерством оборони України позивачу виплачено 14469,00 грн.

11. Під час огляду МСЕК 01.10.2018 згідно з довідкою серії 12ААБ №101410 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 19.09.2018, травма так, пов`язана з захистом Батьківщини; огляд позивача проведено первинно.

12. Згідно з довідкою МСЕК Серії 12ААБ №548075 від 01.03.2019 за результатами повторного огляду позивача з 22.02.2019 останньому встановлено ІІ групу інвалідності із зазначенням тієї ж причини.

13. За результатами звернення позивача з заявою про отримання одноразової грошової допомоги пунктом 40 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 25.06.2019 №82 позивачу відмовлено у наданні одноразової грошової допомоги на підставі абзацу 2 пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 8 Порядку №975 з тих підстав, що групу інвалідності змінено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Вказано також про проведення виплати позивачу одноразової грошової допомоги в сумі 14469,00 грн у зв`язку з втратою позивачем 15% працездатності.

14. Вважаючи відмову у виплаті одноразової грошової допомоги протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

15. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що відмова відповідача у виплаті одноразової грошової допомоги є протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси.

16. Відповідач заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що позивач скористався своїм правом на отримання одноразової грошової допомоги.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що позивачу з 25.08.2015 за результатами первинного огляду встановлено 15 % втрати працездатності. Довідкою МСЕК від 01.10.2018 позивачу з 19.09.2018 встановлено ІІІ групу інвалідності, при цьому огляд вказано первинний. Однак в обґрунтування підстав встановлення (зміни) інвалідності надано докази, що стали підставою для встановлення позивачу відсотка втрати працездатності у 2015 році, тобто обставини, за результатами яких позивачу спочатку встановлено відсоток втрати працездатності, зі сплином трьох років встановлено ІІІ групу інвалідності, а пізніше і другу групу інвалідності не змінились. Позивач фактично отримав одноразову грошову допомогу у 2015 році за отриману мінно-вибухову травму від 31.01.2015 та, звертаючись за виплатою одноразової грошової допомоги у 2019 році, має намір отримати одноразову грошову допомогу у зв`язку з отриманням тієї ж травми. З огляду на наведене, вищу групу інвалідності позивачу встановлено (змінено) у понад дворічний термін після встановлення відсотка втрати працездатності. Законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. У цьому випадку дана умова не дотримана, оскільки між встановленням позивачу 15% втрати працездатності, ІІІ групи інвалідності та ІІ групи інвалідності минуло більше двох років.

18. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що під час огляду 01.10.2018 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 19.09.2018, травма так, пов`язана з захистом Батьківщини. Огляд позивача проведено первинно і група інвалідності первинно останньому встановлена з 19.09.2018. За результатами повторного огляду позивача з 22.02.2019 останньому встановлено ІІ групу інвалідності із зазначенням тієї ж причини. Встановлення групи інвалідності та визначення втрати професійної працездатності є самостійними поняттями та не можуть ототожнюватись (інакше кажучи, ознака повторності застосовується суто до кожного поняття окремо, а не в поєднанні). Саме тому, абзац 2 пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не містить часових обмежень для отримання одноразової грошової допомоги у випадку первинного встановлення групи інвалідності після визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках без встановлення інвалідності.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

19. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що судом помилково застосовано норми матеріального права та неправильно обґрунтовано норму щодо термінів виплати (доплати) одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві протягом двох років в контексті пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. У спірних правовідносинах дана умова не дотримана. Помилковим є посилання суду апеляційної інстанції на висновки, сформовані у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №806/694/16, від 21.06.2018 у справі №760/11440/17, від 30.09.2019 у справі №825/1380/18. Натомість урахуванню підлягають висновки Верховному Суду, викладені у постанові від 20.02.2020 у справі №806/714/18, від 04.03.2020 у справі №240/5765/18.

20. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає про відсутність підстав для її задоволення, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що первинний огляд позивача був проведений у вересні 2018, а повторний - у лютому 2019, а тому положення абзацу 1 пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у даному випадку не можуть бути застосованими. Керуючись принципом незалежності, Верховному Суду необхідно відступити від висновків, викладених у постановах від 20.02.2020 у справі №806/714/18, від 04.03.2020 у справі №240/5765/18.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України (2747-15) ), колегія суддів зазначає наступне.

22. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

24. Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

25. Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

26. Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 №5040-VI (5040-17) ).

27. З метою реалізації норм статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №975.

28. Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

29. Згідно з пунктом 8 Порядку №975 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу 15% втрати працездатності) та абзацу 1 зазначеного пункту (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу третьої та другої груп інвалідності), якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

30. Згідно з пунктом четвертою статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

31. Положення пункту четвертого статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014

32. У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (1774-19) (набрав чинності з 01.01.2017) частину 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

33. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 зазначив наступне: "Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців".

34. Ухвалюючи вказану постанову, Судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17, від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).

35. З огляду на наведене, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров?я і які раніше уже таку допомогу отримували, а також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров?я.

36. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 зазначив наступне: "Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно. При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах".

37. Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 дійшов наступних висновків: встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати одноразової грошової допомоги; встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми; дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.

38. Суд звертає увагу, що на час встановлення позивачеві 15% втрати працездатності (07.10.2015) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.

39. З дня встановлення позивачеві 20% втрати працездатності (07.10.2015) до дня встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (19.09.2018) минуло понад два роки, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

40. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 року у справі №806/714/18, від 04.03.2020 у справі №240/5688/18 та у справі №240/5765/18, у постанові Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього, а відтак відхиляє відповідні доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

41. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції, що позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном за наведеного вище правового регулювання та встановлених обставин у справі є помилковими.

42. Щодо врахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17 та від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18, то колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 відступив від таких. Що ж до посилань суду апеляційної інстанції на постанову від 28.02.2018 у справі №806/694/16, то колегія суддів зазначає, що у зазначеній справі первинне встановлення інвалідності позивачу відбулося 07.08.2009, натомість положення пункту четвертого статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014, а тому обставини №806/694/16, що виникли у межах спірних правовідносин, не є подібними до тих, які суди встановили під час розгляду цієї справи.

43. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

44. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

45. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

46. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

47. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

48. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.