911/1055/13 Про стягнення заборгованості за договором про пайову участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури - 30.09.2013 Прийняття

Рішенням господарського суду Київської області від 12.06.2013 року по справі № 911/1055/13 позов Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області до товариства з обмеженою відповідальністю "Ольвита" про стягнення 2 494 870,64 грн. - задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Ольвита" на користь Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області 1 662 416,00 грн. основного боргу, 133 152,00 грн. 3% річних, 216 113,07 грн. інфляційних втрат та 40 233,62 грн. судового збору. В іншій частині в позові відмовлено. Також, стягнуто з Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області в доход державного бюджету України 13 986,04 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 12.06.2013 року відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року по справі № 911/1055/13 скасувати в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Ольвита" на користь Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області 40 233,62 грн. судового збору та прийняти нове рішення, яким відмовити Щасливській сільській раді Бориспільського району Київської області у стягненні з товариства з обмеженою відповідальністю "Ольвита" судового збору у сумі 40 233,62 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2013 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ольвита" прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні 30.09.2013 року представник ТОВ "Ольвита" надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, подану апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з ТОВ "Ольвита" на користь Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області 40 233,62 грн. судового збору та прийняти нове рішення, яким відмовити Щасливській сільській раді Бориспільського району Київської області у стягненні з ТОВ "Ольвита" судового збору у сумі 40 233,62 грн.

Прокурор у судових засіданнях 04.09.2013 року та 30.09.2013 року та представник Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області у судовому засіданні 04.09.2013 року також надали суду свої пояснення по справі в яких, заперечили проти задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. При цьому, як прокурор, так і представник позивача зазначили, що суд першої інстанції при розподілі судових витрат помилково стягнув з ТОВ "Ольвита" на користь Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області 40 233,62 грн. судового збору, а вказану суму слід стягнути з відповідача на користь Державного Бюджету України.

Представник позивача у судове засідання 30.09.2013 року не з'явився, про час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином про що, в матеріалах справи міститься розписка його представника.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника скаржника та прокурора що з'явилися у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки Щасливська сільська рада Бориспільського району Київської області про дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, участь представника позивача у судовому засіданні 30.09.2013 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. До того ж, представник позивача був присутній у судовому засіданні 04.09.2013 року та надавав суду свої пояснення по справі, які судовою колегією прийняті до уваги.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України (1798-12) .

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду встановлено наступне.

19.01.2009 року між позивачем (сільська рада) та відповідачем "Ольвита" (забудовник) укладено договір № 5 про пайову участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, предметом якого є домовленість сторін про розмір пайової участі забудовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Щасливської сільської ради (пайова участь).

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 7.1 договору).

Відповідно до п. 1.3 договору пайова участь забудовника полягає у відрахуванні ним до бюджету сільської ради коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сіл Проліски та Щасливе. Згідно п. 1.5 договору розмір пайової участі забудовника становить 1662416 грн., що складає 4% загальної вартості об'єкту будівництва, є остаточним і не підлягає зміні незалежно від змін законодавства.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що забудовник зобов'язується на умовах та в порядку передбаченому цим договором здійснити фінансування інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Щасливе в розмірі визначеному п. 1.5 договору.

Відповідно до додатку № 1 до договору за пайову участь у створені інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Щасливської сільської ради забудовник сплачує сільській раді рівними частинами, а саме: 1) до 31 травня 2009 року забудовник сплачує сільській раді суму у розмірі 25% від загальної вартості договору, що становить 1662416 (один мільйон шістсот шістдесят дві тисячі чотириста шістнадцять) гривень, та складає 415604 (чотириста п'ятнадцять тисяч шістсот чотири) гривень; 2) до 30 вересня 2009 року забудовник сплачує сільській раді 25% від загальної вартості договору, що становить 1662416 (один мільйон шістсот шістдесят дві тисячі чотириста шістнадцять) гривень, та складає 415604 (чотириста п'ятнадцять тисяч шістсот чотири) гривень; 3) до 31 травня 2010 року забудовник сплачує сільській раді 25% від загальної вартості договору, що становить 1662416 (один мільйон шістсот шістдесят дві тисячі чотириста шістнадцять) гривень, та складає 415604 (чотириста п'ятнадцять тисяч шістсот чотири) гривень; 4) до 30 вересня 2010 року забудовник сплачує сільській раді 25% від загальної вартості договору, що становить 1662416 (один мільйон шістсот шістдесят дві тисячі чотириста шістнадцять) гривень, та складає 415604 (чотириста п'ятнадцять тисяч шістсот чотири) гривень.

Проте, як зазначає позивач, відповідач всупереч умовам договору не виконав зобов'язання зі здійснення внеску шляхом сплати грошових коштів, і має заборгованість перед останнім в сумі 1662416 грн.

Так, у березні 2013 року заступник Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області звернулося до господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області до ТОВ "Ольвита" про стягнення боргу у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань з перерахування пайового внеску за договором № 5 про пайову участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури від 19.01.2009 року та з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, прокурор просив стягнути з відповідача 1662416 грн. основного боргу, 699301,94 грн. пені, 133152 грн. 3% річних, 216113,07 грн. інфляційної складової боргу, а загалом 2494870,64 грн.

Як зазначалося раніше, рішенням господарського суду Київської області від 12.06.2013 року по справі № 911/1055/13 позов Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області до товариства з обмеженою відповідальністю "Ольвита" про стягнення 2 494 870,64 грн. - задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Ольвита" на користь Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області 1 662 416,00 грн. основного боргу, 133 152,00 грн. 3% річних, 216 113,07 грн. інфляційних втрат та 40 233,62 грн. судового збору. В іншій частині в позові відмовлено. Також, стягнуто з Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області в доход державного бюджету України 13 986,04 грн. судового збору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, що з'явились у судове засідання, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1055/13 необхідно змінити в частині розподілу судових витрат.

Як вірно вказав суд першої інстанції, відповідач всупереч вищезазначеним умовам договору не виконав зобов'язання зі здійснення внеску шляхом сплати грошових коштів, і має заборгованість перед останнім в сумі 1662416,00 грн. Доводи відповідача про зустрічне зарахування однорідних вимог та про відсутність у зв'язку з цим боргу, спростовується матеріалами справи та письмовими поясненнями прокурора від 30.05.2013 року № 2843.

Отже, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором зі сплати внеску та має перед позивачем заборгованість у сумі 1662416,00 грн.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що відповідачем, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів сплати зазначеної суми боргу позивачу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 1662416 грн. Зазначена сума боргу підтверджується матеріалами справи та фактичними обставинами справи, позов є обґрунтованими, а тому у цій частині підлягає задоволенню.

Крім основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 699301,94 грн. пені, 133152 грн. 3% річних та 216113,07 грн. інфляційної складової боргу у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія апеляційного господарського погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 133152 грн. та інфляційних втрат у сумі 216113,07 грн. Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 133152 грн. 3% річних та 216113,07 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Крім того, що стосується позовної вимоги прокурора про стягнення з відповідача 699301,94 грн. пені, судова колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне вказати наступне.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до п. 5.2 договору за порушення термінів сплати пайової участі, визначених в додатку № 1, забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день затримки, але не більше подвійної ставки НБУ, яка діє в період, за який нараховується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, відповідач заявив клопотання про застосування строків позовної давності в частині вимог щодо стягнення пені. В свою чергу, позивач звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про поновлення строку позовної давності щодо стягнення пені.

Відповідно до частини 2 статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5 статті 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Згідно з ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Мотивуючи позовні вимоги, прокурор вказує, що відповідач порушив свої договірні зобов'язання із сплати пайових внесків, і в строк до 31.05.2009 року, 30.09.2009 року, 31.05.2010 року, 30.09.2010 року не здійснив перерахування пайових внесків. Судом вірно встановлено, що прокурор звернуся до суду з позовною заявою (вих. № 1516 вих 13 від 18.03.2013 року) в інтересах позивача до відповідача 22.03.2013 року.

Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, позивачем пропущено строк позовної давності, як строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а саме для звернення з вимогою відповідача про стягнення пені за спірним договором.

Підстави для зупинення або переривання перебігу позовної давності, визначені статтями 263- 264 ЦК України. Як вірно вказав суд першої інстанції, договір від 27.11.2012 року про внесення змін до договору № 5 від 19.01.2009 року про пайову участь у створення інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури та лист відповідача № 39 від 22.05.2013 року не можуть бути підставою для переривання строку позовної давності, оскільки останні документи складено поза межами строку позовної давності. Перерив строку позовної давності можливий лише тоді, коли визнання боргу мало місце в межах строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку позовної давності, позивач зазначав, що не мав можливості подати позовну заяву до відповідача, у зв'язку з веденням претензійної роботи.

Так, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді заяви про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені та клопотання про поновлення строку позовної давності щодо стягнення пені, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову позивачу у задоволенні клопотання про поновлення строку позовної давності щодо стягнення пені. Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що позивач, ні під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надав належних доказів в обґрунтування свого клопотання та підтвердження наявності будь-яких перешкод в здійсненні підготовки позовних матеріалів. Обставини на які посилається позивач в обґрунтування заяви про поновлення строку позовної давності, такі як ведення претензійної роботи, не визнаються поважними.

Таким чином, враховуючи те, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення пені після спливу позовної давності, беручи до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності та те, що відсутні підстави для визнання поважними причини пропуску строку позовної давності, судова колегія апеляційного господарського суду вважає що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 699301,94 грн. пені.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вказаного позову та стягнення з ТОВ "Ольвита" на користь Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області 1 662 416,00 грн. основного боргу, 133 152,00 грн. 3% річних та 216 113,07 грн. інфляційних втрат.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне змінити рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року по справі № 911/1055/13 в частині стягнення з ТОВ "Ольвита" на користь Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області 40 233,62 грн. судового збору.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення суду, судом першої інстанції не вірно вирішено питання про розподіл судових витрат у даній справі. Тобто, судом першої інстанції помилково стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір, тоді як з позовною заявою до господарського суду Київської області звернувся саме заступник прокурора, який у свою чергу, звільнений від сплати судового збору та при подачі вказаного позову судовий збір не сплачував.

Згідно п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлений в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір встановлений в розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати. Таким чином, судовий збір за подання даного позову, на підставі вимог ст. 4 Закону України "Про судовий збір", підлягає стягненню в розмірі 54219,66 грн.

Відповідно до п. 11 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" органи прокуратури при здійсненні своїх повноважень звільненні від сплати судового збору. Пунктом 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. (va007600-13) "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " встановлено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Отже, оскільки судом першої інстанції позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат та відмовлено у стягненні пені, судова колегія вважає, що судовий збір необхідно стягнути пропорційно задоволеним позовним вимогам. Тобто, оскільки прокурор, який звернувся з даним позовом звільнений від сплати судового збору та не сплачував його при подачі позову, колегія суддів вважає, що суду першої інстанції при розподілі судових витрат крім стягнення з позивача в дохід Держаного Бюджету України судовий збір у сумі 13986,04 грн. в частині позову якої судом було відмовлено прокурору, необхідно було б стягнути з відповідача в дохід Держаного Бюджету України 40233,62 грн. судового збору за розгляд позовної заяви в частині якої, прокурору було задоволено, а не стягувати помилково з відповідача 40233,62 грн. судового збору на користь позивача, оскільки осттанній його взагалі не сплачував.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ольвита" на рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1055/13 слід задовольнити частково. Рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1055/13 в частині стягнення з ТОВ "Ольвита" на користь Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області 40233,62 грн. судового збору - змінити. Стягнути з ТОВ "Ольвита" в доход Державного Бюджету України 40233,62 грн. судового збору. В іншій частині рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1055/13 залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ольвита" на рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1055/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1055/13 в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Ольвита" на користь Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області 40 233 (сорок тисяч двісті тридцять три) грн. 62 коп. судового збору - змінити.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ольвита" (08235, Київська обл., с. Щасливе, вул. Леніна, 20г, код 32709379) в доход Державного Бюджету України 40 233 (сорок тисяч двісті тридцять три) грн. 62 коп. судового збору.

4. В іншій частині рішення господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1055/13 залишити без змін.

5. Стягнути з Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області (08325, Київська обл., с. Щасливе, вул. Фестивальна, 9, код 04527520) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ольвита" (08235, Київська обл., с. Щасливе, вул. Леніна, 20г, код 32709379) 430,12 грн. (чотириста тридцять) грн. 12 коп. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.