910/6640/13 Про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення - 26.09.2013 Прийняття

У квітні 2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дексатгруп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 85 400,00 грн., нарахованої пені в розмірі 4 246,00 грн., та 3% річних у розмірі 870, 38 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не сплачував орендну плату, чим порушив умови договору оренди нежитлового приміщення №01/04/12-6/2 від 30.03.2012 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2013 р. у справі №910/6640/13 позов задоволено повністю, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дексатгруп" 85 400,00 грн. заборгованості по орендній платі, 4 246,60 грн. пені, 870,38 грн. 3% річних, 1720,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовниз вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що 13.09.2013 р. відповідачем було сплачено на користь позивача орендну плату за квітень місяць в розмірі 12 200,00 грн. Оплата проводилась відповідачем з метою спонукати позивача до підписання акту прийому-передачі приміщення. Проте, акт прийому-передачі так і не був підписаний і відповідач вважає, що орендодавець скористався своїм правом не підписувати акт прийому-передачі, а тому вважає договір оренди таким, що не набрав чинності, тобто неукладеним.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що орендна плата та пеня нараховані правомірно, оскільки відповідач фактично використовував приміщення з моменту підписання договору.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дексатгруп" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01/04/12-6/2 (Договір).

Згідно п. 1.1. Договору, орендодавець у відповідності з цим договором передає, а орендар приймає в оренду, тобто тимчасове платне користування, нежитлове приміщення, цех літ. Г, Г1-Г4 загальною площею 50 кв.м, склад БП загальною площею 1400 кв.м.

Пунктом 1.4. договору визначено, що вступ орендаря у тимчасове користування приміщенням настає з моменту підписання акту прийому-передачі нежилого приміщення, який є невід'ємною частиною даного договору при умові дотримання п.3.4. цього договору.

Відповідно до п.2.1. договору, прийом-передача приміщення в оренду оформлюється актом прийому-передачі приміщення в оренду, в якому зазначається технічний стан, загальна площа приміщення, ат інші даті. Акт підписується уповноваженими представника обох сторін в є невід'ємною частиною договору.

Згідно п.2.4. договору визначено, що строк оренди починається з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення в оренду, тобто з 01.04.2012р. та закінчується в термін, зазначений в п.7.1. договору.

Позивач посилається на те, що відповідач відмовився підписувати акт прийому-передачі, хоча сам фактично використовував предмет оренди, що підтверджується випискою по рахунку від 13.09.2012р.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що орендну плату за квітень, травень місяці оренди, що складає 24 400 грн. без ПДВ, орендар сплачує орендодавцю не пізніше 10 серпня 2012р.

Орендну плату за червень, липень місяць оренди, що складає 24 400 грн. без ПДВ, орендар сплачує не пізніше 30 серпня 2012р.

Орендну плату за серпень, вересень місяць оренди, що складає 24 400 грн. без ПДВ, орендар сплачує орендодавцю не пізніше 10 вересня 2012р.

Орендну плату за жовтень та останній (грудень 2012) місяць оренди, що складає 24 400 грн. без ПДВ, орендар сплачує орендодавцю не пізніше 20 вересня 2012р.

В подальшому орендна плата сплачується орендарем щомісяця в національній валюті України у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця, але не пізніше 20 числа поточного місяця за наступний місяць.

Відповідно до п.5.2.2. договору, орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати платежі, передбачені договором.

Згідно п.6.2. договору, за прострочення перерахування орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

За посиланнями відповідача приміщення не передавалося йому в користування, що обґрунтовує наступним:

- пунктом 3.8 Договору оренди від 30 березня 2012 р. визначено, що в разі невиконання п.3.4 цього договору Орендодавець має право не передавати приміщення Орендарю шляхом не підписання Акту прийому-передачі Приміщення в оренду. В цьому випадку Договір не набирає чинності.

- в свою чергу п.3.4 цього ж Договору визначено порядок та умови сплати орендної плати. Зокрема те, що орендну плату за квітень, травень місяці оренди орендар сплачує не пізніше 10 серпня 2012 року.

За твердженням Відповідача, п.3.8 та п.3.4 Договору суперечать між собою та не відповідають основним вимогам законодавства щодо укладення Договору оренди та передання майна у найм. Тобто сплата орендної плати розпочинається у момент укладення договору оренди, а фактичне передання приміщення здійснюється лише після настання відповідних наслідків, а саме здійснення першої сплати орендної плати за квітень, травень 2012 року.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив зазначені твердження відповідача з огляду на нижче викладене.

Відповідно до умов Договору, п. 9.3. Даний Договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди з усіх істотних умов і підписання Сторонами;

Пунктом 7.1. договору визначено, що даний Договір укладається та діє у період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно. Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. Припинення дії договору не звільняє Сторони від виконання невиконаних по цьому Договору зобов'язань, сплати неустойки та компенсації збитків і витрат та відшкодування шкоди згідно умов цього Договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 765 ЦК України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму. Згідно даної норми, законодавець чітко визначив умови передання майна в оренду, які були виконані Позивачем.

Стаття 766 ЦК України визначає про те, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором:

1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою;

2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Однак, відповідач не надавав жодної вимоги та жодної відмови від Договору позивачу, тим самим підтвердив належну передачу майна у встановлений строк.

Місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідач мав право на дострокове розірвання договору № 01/04/12-6/2 від 30 березня 2012 року, але даним правом не скористався, тим самим підтвердив фактичне використання нерухомого майна.

Згідно з п. 2.4. Строк Оренди починається з моменту підписання Акту прийому-передачі приміщення в оренду, тобто з 01.04.2012 року та закінчується в термін, зазначений в п. 7.1. Договору.

Договором чітко передбачена дата та момент передачі майна в оренду, але за твердженням позивача, відповідач відмовився підписувати акт прийому-передачі, хоча сам фактично використовував предмет оренди, що підтверджується випискою по рахунку від 13.09.2012 року, в якій зазначено, що сплачено орендну плату за оренду нежитлового приміщення за квітень місяць 2012р. згідно договору № 01/04/12-6/2 від 30 березня 2012 року.

Тобто, Відповідач стверджуючи, що йому не передавалося спірне приміщення в оренду сплачує 13.09.2012 р. 12 200,00грн. в оплату за оренду за квітень місяць 2012р.

Згідно ч. 4 ст. 286 ГК України строки внесення орендної плати визначаються в договорі. Також згідно ч. 1 вказаної статті, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

У відповідності до ч. 3 ст. 285 ГК Україні Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Відповідач своєчасно не сплачував орендну плату, чим порушив вимоги ГК України (436-15) , та умови Договору.

У положеннях ст. 526 Цивільного кодексу України, йдеться про те, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору.

13.09.2012 p., Відповідачем на рахунок позивача було сплачено орендну плату за оренду виробничого приміщення згідно договору із зазначенням за квітень місяць, що також є доказом фактичного користування приміщення з моменту підписання вищевказаного Договору оренди. Тобто підставою для нарахування орендної плати є підписаний та скріплений печаткою договір оренди.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду, користування ним відповідачем, а також існування у відповідача заборгованості по сплаті орендних платежів за період з 01.06.2012р. по 31.12.2012р.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пунктів 3.4 Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату у відповідності до умов даного пункту.

Проте, матеріали справи свідчать, що відповідач свого обов'язку зі сплати орендних платежів належним чином не виконав у зв'язку із чим заборгованість відповідача по орендній платі з 01.06.2012р. по 31.12.2012 становить 85400,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент винесення рішення у справі настав.

Факт наявності боргу у відповідача за договором оренди №01/04/12-6/2 за період з 01.06.2012р. по 31.12.2012 сумі 85400,00 грн. позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, і тому ця сума має бути стягнута з відповідача.

Отже, порушення відповідачем строків оплати, передбачених п. 3.4. договору № 01/04/12-6/2 від 30.03.2012р., є порушенням зобов'язання, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплату неустойки.

Тому, позивачем правомірно заявлена вимога про стягнення з відповідача пені за неналежне виконання зобов'язання, відповідно до договору.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення.

Таким чином, за прострочення терміну платежу з відповідача належить стягнути пеню у сумі 4 246,60 грн., відповідно до розрахунку позивача, який перевірений колегією суддів та є обґрунтованим.

З огляду на наявність прострочення грошового зобов'язання, позивач також правомірно нарахував відповідачу три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Згідно здійсненого позивачем розрахунку, який перевірений колегією суддів та є обґрунтованим, з відповідача підлягає стягненню 870,38 грн. 3% річних, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову повністю, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.