4/261 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 19.09.2013 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.05.2013 року первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Піастрелла" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, код ЄДРПОУ 33293530) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22, код ЄДРПОУ 14371869) 55 800 000 грн. кредиту, прострочена заборгованість по процентам 15 319 680,06 грн., 407 416, 44грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 111 854,65 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Піастрелла" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, код ЄДРПОУ 33293530) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22, код ЄДРПОУ 14371869) в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті державного мита у розмірі 25 423 (двадцять п'ять тисяч чотириста двадцять три) грн. та витрати на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 236 (двісті тридцять шість) грн. В решті частини первісного позову відмовлено. Провадження у справі по зустрічному позову припинено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Піастрелла" подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2013 року по справі №4/261 за позовом заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та ПАТ "АКБ "Київ" до ЗАТ "Піастрелла" про стягнення заборгованості за кредитним договором та постановити нове, яким відмовити у задоволенні поданого позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми процесуального та матеріального права, а саме обов'язок сплати заборгованості за кредитом не виник у відповідача.

Представник прокуратури письмового відзиву на апеляційну скаргу не подав, у судовому засіданні просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишити без змін у зв'язку з відсутністю підстав для його скасування, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач 1 за первісним позовом у судове засідання повноважних представників не направив, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" у письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишити без змін у зв'язку з відсутністю підстав для його скасування, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

18.03.2005 року між Акціонерним комерційним банком "Київ" та Закритим акціонерним товариством "Піастрелла" укладено договір про відкриття відкличної кредитної лінії №9/05, відповідно до умов якого кредитор зобов'язався відкрити позичальнику відкличну кредитну лінію на поповнення оборотних коштів для придбання обладнання та налагоджування виробництва керамічної плитки на підлогу типу "грейс" з лімітом 6 616 740,00 грн., на строк з 18.03.2005 року по 19.03.2008 року зі сплатою 20 % річних.

В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору про відкриття відкличної кредитної лінії №9/05 від 18.03.2005 року, що змінювали та/або доповнювали окремі умови договору, а саме: №1 від 19.03.2005 року, №2 від 13.06.2005 року, №2/1 від 27.06.2005 року, №3 від 01.07.2005 року, №4 від 08.08.2005 року, №5 від 14.09.2005 року, №6 від 27.12.2005 року, №7 від 27.12.2005 року, №8 від 19.01.2006 року, № 8/1 від 26.01.2006 року, №9 від 08.02.2006 року, №10 від 23.03.2006 року, №11 від 11.04.2006 року, №12 від 05.05.2006 року, №13 від 07.07.2006 року, №14 від 17.07.2006 року, №16 від 02.08.2006 року, №17 від 18.08.2006 року, №18 від 29.12.2006 року, №19 від 01.02.2007 року, №19/1 від 18.06.2007 року, №20 від 25.09.2007 року, №21 від 12.11.2007 року, №22 від 27.02.2008 року, №23 від 17.03.2008 року, №25 від 30.09.2008 року, №26 від 06.10.2008 року, внаслідок чого ліміт кредитної лінії було збільшено до 55 800 000, 00 грн., а строк дії договору був продовжений до 19.03.2010 року. Також сторонами змінювався розмір процентної ставки, який визначався у певному розмірі на визначений строк його дії.

У відповідності до умов укладеного кредитного договору із подальшими змінами, починаючи з 19.03.2010 року між сторонами не було встановлено розміру процентної ставки.

Тому, відповідно до приписів п.1 ст. 1048 та п.2 ст. 1054 ЦК України процентна ставка до спірних правовідносин з 19.03.2010 року повинна визначатися на рівні облікової ставки Національного банку України.

Банк належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Пунктом 1.1. кредитного договору встановлено повернення кредиту не пізніше 19.03.2010 року (додаткова угода №26 від 06.10.2008р.)

Відповідач за первісним позовом у встановлений строк кредит не повернув, обумовлений порядок виконання зобов'язань порушив і станом на час розгляду справи заборгованість за кредитом становить 55 800 000 грн.

Пунктом 4.4.1. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується повернути кредитору отриманий кредит в повному обсязі в строк та у порядку встановленому цим договором.

Згідно п.4.4.2. договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору проценти за користування кредитом в розмірі та у порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.п. 4.4.5. Кредитного договору позичальник зобов'язався забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплату процентів за його користування та виконати всі інші зобов'язання, передбаченні договором.

Виходячи з п. 5.1. Кредитного договору при порушенні строку повернення кредиту та сплати процентів за його користування позичальник сплачує Банку пеню за кожний день прострочки в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу.

Щодо правомірності звернення з даним позовом до суду прокурором в інтересах держави в особі визначених ним осіб суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Приписами ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Враховуючи викладене, Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі визначених ним осіб до Приватного акціонерного товариства "Піастрелла".

Статтею 509 ЦК України визначення поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Кредитний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач не виконав свої зобов'язання за кредитним договором в частині своєчасної сплати процентів, повернення кредиту в строк, що вказаний в договорі.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Факт наявності боргу у відповідача за первісним позовом по кредитному договору у сумі 55 800 000 грн. позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак вказана сума має бути стягнута з Приватного акціонерного товариства "Піастрелла".

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

У відповідності до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Матеріалами справи встановлено, що сторонами змінювався розмір процентної ставки, який визначався у певному розмірі на визначений строк його дії.

Також, відповідно до умов укладеного кредитного договору із подальшими змінами, починаючи з 19.03.2010 року між сторонами не було встановлено розміру процентної ставки, тому процентна ставка до спірних відносин з 19.03.2010 року визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Судом здійснено перевірку розрахунку заборгованості по відсоткам за кредит, відповідно до якого, прострочена заборгованість за процентами за розрахунком суду складає - 15 319 680,06 грн. і тому також підлягають стягненню з відповідача.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором, щодо сплати заборгованості, процентів належним чином не виконав.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виходячи з п. 5.1. Кредитного договору при порушенні строку повернення кредиту та сплати процентів за його користування Позичальник сплачує Банку пеню за кожний день прострочки в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу.

Перевіривши здійсненний позивачем розрахунок пені за несвоєчасно погашені кредит та проценти, судом виявлено помилки в частині визначеного розміру пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом.

Таким чином, судом здійснений розрахунок пені відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) за період з 19.03.2010р. по 31.03.2010р., відповідно до якого сума пені за несвоєчасне повернення кредиту складає 407 416,44 грн. та 111 854,65 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи довів, що його вимоги по первісному позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення 55 800 000 грн. кредиту, простроченої заборгованості по процентам у сумі 15 319 680,06 грн., 407 416,44 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 111 854,65 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом. В іншій частині стягнення процентів та пені за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом, суд відмовляє, з вищезазначених підстав.

Провадження по справі щодо зустрічного позову Приватного акціонерного товариства "Піастрелла" про визнання недійсною додаткову угоду №26 від 06.10.2008р. до договору №9/05 про відкриття відкличної кредитної лінії підлягає припиненню з наступних підстав.

11.04.2013 року Приватне акціонерне товариство "Піастрелла" подало до суду заяву про відмову від зустрічного позову на підставі п.4 ст. 80 ГПК України.

Зазначена заява (позивача по зустрічному позову) про відмову від позову підписана Головою правління Приватного акціонерного товариства "Піастрелла" Гудковою Т.К., який має право, зокрема, відмовлятись від позовних вимог.

Відповідно до п. 4 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Розглянувши подану заяву Приватного акціонерного товариства "Піастрелла" про відмову від зустрічного позову, суд відзначає, що відмова позивача від зустрічного позову не суперечить діючому законодавству України та приймається судом, що у відповідності до п. 4 ст. 80 ГПК України тягне за собою припинення провадження у справі.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги по первісному позову Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" до Приватного акціонерного товариства "Піастрелла" про стягнення 71 874 175, 34 грн. підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 55 800 000 грн. кредиту, простроченої заборгованості по процентам у сумі 15 319 680,06 грн., 407 416,44 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 111 854,65 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом, а провадження по справі щодо зустрічного позову Приватного акціонерного товариства "Піастрелла" у відповідності до п. 4 ст. 80 ГПК України підлягає припиненню.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2013 року у справі №4/261 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.