901/1971/13 Про визнання недійсними рішення міської ради про прийняття до комунальної власності споруд нерухомого майна та договору купівлі-продажу комунального майна - 17.09.2013 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим та Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Медведчук О.Л.) від 29.07.2013 року у справі №901/1971/13

за позовом : Заступника прокурора м. Ялта в інтересах держави в особі:

1.Верховної ради Автономної Республіки Крим

2.Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління"

до відповідачів:

1.Алупкінської міської ради

2.Фонду комунального майна Алупкінської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

4.Товариства з обмеженою відповідальністю "Фролан"

про визнання недійсними рішень та договору

Заступник прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Верховної ради Автономної Республіки Крим та Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Алупкінської міської ради, Фонду комунального майна Алупкінської міської ради, ОСОБА_5, в якій просив суд визнати недійсним рішення Алупкінської міської ради №06 від 22.07.2004 "Про прийняття до комунальної власності споруди кафе-бару, медпункту-рятувальної станції по АДРЕСА_1", визнати недійсним рішення Алупкінської міської ради №5/1 від 10.09.2007, визнати недійсним укладений 12.11.2007 між Фондом комунального майна при Алупкінській міській раді та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу комунального майна, а саме: нежитлової будівлі кафе-бару літ. А загальною площею 30,8 кв.м, медпункту-рятувальної станції літ. Б загальною площею 38,0 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.07.2013 року у справі №901/1971/13 у задоволені позову відмовлено.

Приймаючи відповідне рішення суд першої інстанції зазначив, що вимоги позову не підлягають задоволенню за відсутності порушених у зв'язку з прийняттям оскаржуваних рішень та наявністю спірного договору прав позивачів, повноваження та сфера діяльності яких не включає функції щодо контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції заступник прокурора Автономної Республіки Крим та Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" звернулись до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що прийняте рішенням судом першої інстанції суперечить нормам процесуального та матеріального права.

Зокрема заявники апеляційних скарг звертають увагу на те, що приймаючи відповідне рішення Алупкінська міська рада вийшла за межі наданих їй повноважень, оскільки при переході права власності на спірні об'єкти перейшло і право власності на частини берегоукріплювальних споруд, які є об'єктами інженерного захисту з майновою приналежністю Автономної Республіки Крим і перебуває на балансі КРП "Протизсувне управління" на праві господарського відання.

Оскільки Кримське протизсувне управління є державним унітарним підприємством, а його майно у відповідності до ч. 3 ст. 73 Господарського кодексу України є державною власністю і згідно до статуту підприємства закріплене за ним на праві господарського відання, а його відчуження можливе лише на законних підставах.

Крім того, скаржники зазначають, що у даному випадку Алупкінська міська рада не являючись власником земельної ділянки та особою, яка побудувала на ній споруду, була позбавлена повноважень щодо прийняття спірного об'єкту у комунальну власність, а тому оспорювані рішення ради та укладений між відповідачами на їх підставі договір підлягають скасуванню та визнанню недійсними.

Ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2013 року зазначені апеляційні скарги прийняти до провадження Севастопольського апеляційного господарського суду та призначені до розгляду на 17.09.2013 року.

У зв'язку з відпусткою судді Євдокімова І.В., на підставі розпорядження керівництва суду від 17.09.2013 його замінено на суддю Сікорську Н.І.

17 вересня 2013 року до початку судового засідання від прокуратури АР Крим на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшла заява про відмову від апеляційної скарги.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 вересня 2013 року, прийнято відмову заступника прокурор Автономної Республіки Крим від апеляційної скарги на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.07.2013 року у справі №901/1971/13, провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.07.2013 року у справі №901/1971/13 припинено.

Так у зв'язку із прийняттям Севастопольським апеляційним господарським судом відмови заступника прокурор Автономної Республіки Крим від апеляційної скарги на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.07.2013 року у справі №901/1971/13, розгляду по суті підлягає апеляційна скарга Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління".

В судовому засіданні 17 вересня 2013 року представники позивачів підтримали доводи апеляційної скарги та просили скасувати рішення з підстав викладених в скарзі, представник ОСОБА_9 проти доводів апеляційної скарги заперечував вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, у зв'язку з цим просив відмовити в її задоволенні. Інші представники сторін у судове засідання не з'явилися, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явились.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" є державним підприємством, що входить до складу майна, яке належить Автономній Республіці Крим, знаходиться у сфері управління Республіканського комітету з будівництва та архітектури Автономної Республіки Крим, який є його органом управління та відповідно до постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим від 23.11.2005 №540 (rb0540001-05) є правонаступником Державного підприємства "Кримське республіканське протизсувне управління".

Відповідно до п.2 Постанови Ради міністрів АР Крим № 68 від 11.03.1997 року (rb0068001-97) "Про заходи по інженерному захисту берегів Чорного та Азовського морів і територій, що підпадають під вплив дій негативних природних процесів" та Статуту підприємства, КРП "Протизсувне управління" є замовником з проектування, будівництва та капітального ремонту всіх видів споруд інженерного захисту територій, нагляду за їх технічним станом на усій території АР Крим, а також експлуатуючою організацією берегоукріплювальних, протизсувних і пляжних споруд, що знаходяться на його балансі.

Основними фондами Кримського протизсувного управління є берегоукріплювальні, протизсувні та пляжні споруди, взяті ним на баланс відповідно до п. 6 постанови Ради Міністрів Української РСР від 26.06.1986 №238 (238-86-п) "Про підвищення ефективності роботи по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнувань" та закріплені постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15.03.2000 №982-2/2000 (rb0982002-00) "Про склад майна, що належить Автономній Республіці Крим" в редакції постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим №444-3/03 від 19.02.2003 (rb0444002-03) .

Пунктом 6 постанови Ради Міністрів Української РСР від 26.06.1986 №238 (238-86-п) "Про підвищення ефективності робіт по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнувань" та проведеної у 1986-1987 роках інвентаризації усі наявні берегоукріплювальні і протизсувні споруди, включаючи штучно створені хвильогасящі пляжі, незалежно від їх відомчої належності, поставлені на баланс Кримського протизсувного управління і враховані у складі основних фондів з визначенням амортизаційних відрахувань по нормам, встановленим для основних гідротехнічних споруд.

Відповідно до постанови Верховної Ради АР Крим № 1101-1 від 29.06.1992 (rb1101002-97) "Про і розмежування майна державної (Республіки Крим) власності і власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальній власності)" майновий комплекс Кримського протизсувного управління віднесений до загальнореспубліканської (державної) власності Автономної Республіки Крим.

З матеріалів справи вбачається, що аварійні берегоукріплювальні споруди м. Алупка загальною протяжністю 390 кв.м., розташовані у центральній частині побережжя м. Алупка 0,15 км. Південно-західніше гирла р. Хара-Баір та причалу порт пункту "Алупка", зазначені споруди побудовано у 1971-1973 роках на замовлення Кримського протизсувного управління та по актам державної приймальної комісії від 29.03.1971 (1-а черга), від 21.12.1973 (2-га черга) прийняті їм до експлуатації (том 1 арк.с.12-15).

До складу аварійних берегоукріплювальних споруд м. Алупка входить: штучний волногасний пляж, буни №№1, 2, 3, 4, гідротехнічна стіна 1-го ярусу, набережна, підпірна стіна 2-го ярусу, система організації поверхневого стоку, ступінчаста бірма із захисним волногасним начерком.

Даний об'єкт інженерного захисту є майновою приналежністю Автономної Республіки Крим і перебуває на балансі КРП "Протизсувне управління" на праві господарського відання.

Під час обстеження КРП "Протизсувне управління" 03.09.12 зазначеного об'єкту стосовно фактичного його використання встановлено, що на набережній між бунами №№3, 4, примикаючи до стіни 2-го ярусу, зведені кам'яні приміщення і влаштовано металевий навіс, а також барні стійки і підсобні приміщення орієнтовною площею 40x4 м. Вказані споруди використовуються під кафе, даний об'єкт зведено без узгодження з КРП "Протизсувне управління" (том 1 арк.с.16).

У результаті зведення зазначеного об'єкту ширина проїжджої частини зменшилася до 3 м., що робить неможливим проїзд вантажного транспорту для обслуговування берегоукріплювальних споруд на даній ділянці.

22 лютого 2004 року Алупкінською міською радою прийнято рішення №06 "Про прийняття до комунальної власності споруди кафе-бару, медпункту-рятувальної станції по АДРЕСА_1", яким прийнято зазначені зведені об'єкти у комунальну власність Алупкінської міської ради (том 1 арк.с.10).

11 серпня 2004 року на підставі зазначеного рішення виконавчим комітетом Алупкінської міської ради, міській раді видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на кафе-бар літ. А загальною площею 30,8 кв.м, медпункт-рятувальна станція літ. Б загальною площею 38,0 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

10 вересня 2007 року Алупкінською міською радою було прийнято рішення №5/1 на підставі якого, між Фондом комунального майна при Алупкінській міській раді та ОСОБА_5, 15.11.2007 був укладений договір купівлі-продажу зазначеного об'єкту нерухомості, яке є об'єктом приватизації (том 1 арк.с.10).

Вважаючи вищенаведені рішення Алупкінської міської ради та укладений договір купівлі-продажу такими, що суперечать законодавству та порушують права позивачів, прокурор звернувся із відповідним позовом до суду.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно умов статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації. Якщо за результатами розгляду справи, факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (пункт 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" 02-5/35 від 26.01.2000 (v5_35800-00) ).

Отже, предметом доказування у справі про визнання недійсними актів Алупкінської міської ради є факти, що свідчать про відповідність вказаних актів вимогам законодавства та про порушення вказаними актами прав та охоронюваних законом інтересів позивачів у справі.

Як вбачається зі змісту частини 2 статті 21 та частини 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Функції держави, які складають права та законні інтереси позивача, повинні виконуватися та/або порушуватися саме у спірних правовідносинах, тобто в межах предмету та підстав позову.

Таким чином, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах Верховної ради Автономної Республіки Крим та КРП "Протизсувне управління", останні набувають статусу позивачів у справі, отже на них розповсюджуються положення частини 2 статті 21 Господарського процесуального кодексу України, які встановлюють необхідність наявності у таких осіб порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 1 Господарського процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Аналогічні висновки наведені в Рішення Конституційного суду України 1 грудня 2004 року N18-рп/2004 (v018p710-04) (справа про охоронюваний законом інтерес).

Як вказувалось вище, КРП "Кримське республіканське протизсувне управління" відповідно до його Статуту, здійснює право господарського ведення майном АР Крим, що виражається у нагляді за технічним станом берегоукріплювальних, протизсувних і пляжних споруд на усій території АР Крим.

Отже з цього вбачається, що охоронюваний законом інтерес КРП "Протизсувне управління" за яким згідно постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про склад майна, яке належить Автономній Республіці Крим" №982-2/2000 від 15.03.2000 (rb0982002-00) були закріплені на праві господарського відання аварійні берегоукріплювальні споруди м. Алупка, загальною протяжністю 390 кв.м., щодо володіння, користування ними, їх утримання, експлуатації та ремонт не кореспондується з прийняттям до комунальної власності споруди кафе-бару, медпункту рятувальної станції по АДРЕСА_1, а відтак, у даному випадку порушення охоронюваного законом інтересу позивача не вбачається.

До того ж, слід зазначити, що в ході розгляду справи, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, ані прокурором ані позивачами всупереч статтям 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було надано належних та допустимих доказів того, що за наявності оспорюваних рішень та спірного договору, КРП "Протизсувне управління" позбавлено можливості виконувати покладені на нього функції відповідно до статуту підприємства по управлінню берегоукріплювальними, протизсувними і пляжними спорудами, що знаходяться у нього на балансі на праві господарського відання, зокрема, здійснення їх ремонту, експлуатації, обслуговування та контролю за станом майна, як і не надано доказів порушення права власності держави на володіння, користування та розпорядження берегоукріплювальними спорудами в м. Алупка, у зв'язку з оформленням права власності на нерухоме майно кафе-бару, медпункту рятувальної станції по АДРЕСА_1 та подальшим відчуженням цих об'єктів за оскаржуваним правочином.

Разом з тим, судова колегія враховуючи сферу компетенції та повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим вважає відсутнім порушення її охоронюваного законом інтересу, з підстав недотримання органом місцевого самоврядування порядку оформлення права власності на об'єкт самочинного будівництва, а саме прийнятим рішенням Алупкінської міської ради №06 від 22.07.2004 про прийняття до комунальної власності споруди кафе-бару, медпункту рятувальної станції по АДРЕСА_1.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема, водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди.

Так, поняття берегоукріплювальних споруд входить до поняття гідротехнічних споруд, які згідно положення про організацію та порядок здійснення державного технічного нагляду за судноплавними гідротехнічними спорудами та гідротехнічними спорудами портів, суднобудівних та судноремонтних заводів, що перебувають в експлуатації, затвердженого наказом Міністерства транспорту України №906 від 20.11.2003 (z1174-03) , є споруда для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливанням вод.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим є власником берегоукріплювальних споруд м. Алупка, загальною протяжністю 390 кв.м., що складаються із штучного волногасного пляжу, бунів № 1, 2, 3, 4, гідротехнічної стіни 1-го ярусу, набережної, підпірної стіни 2-го ярусу, системи організації поверхневого стоку, ступінчатої бірми із захисним волногасним начерком, закріплених на праві господарського відання за КРП "Протизсувне управління".

За умовами статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до статті 182 вищезазначеного Кодексу, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Що стосується механізму державної реєстрації прав на нерухоме майно, то слід ураховувати таке.

Відповідно до п. 1.2. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (діючого на час прийняття спірних рішень) затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 (z0157-02) (в редакції наказу Міністерства юстиції України №1692/5 від 28.07.2010 (z0582-10) ), державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1.4. Тимчасового положення, обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пп. 4 п. 1.5. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на таке нерухоме майно, зокрема, споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

За умовами п. 8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, оформлення права власності на нерухоме майно проводиться, зокрема, органами місцевого самоврядування з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно.

Також обов'язок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що знаходиться на території України покладається Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Отже, підтвердженням наявності права власності можуть бути насамперед правовстановлюючі документи. Перелік таких документів наведено у додатку №1 до п. 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

В порушення норм вищезазначених норм, прокурором та позивачами не було надано суду доказів наявності правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав на майно гідротехнічних захисних споруд зазначених у позові на захист речових прав у відношенні яких був заявлений позов.

Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що оскаржувані рішення та договір стосується об'єктів нерухомого майна: кафе-бару, медпункту рятувальної станції по АДРЕСА_1, які не є гідротехнічними спорудами, права по відношенню до яких у позивачів відсутні так само як і відсутня законодавча заборона щодо приватизації зазначених об'єктів та їх оформлення за органом місцевого самоврядування, продаж на користь третіх осіб.

Доказів віднесення нерухомого майна по АДРЕСА_1 до власності Автономної Республіки Крим матеріали справи не містять, прокурором та позивачами надано не було, як і не надано позивачем правовстановлюючих документів як на берегоукріплювальні споруди в м. Алупка, так і на земельну ділянку на якій вони знаходяться, що свідчить про відсутність факту порушення прав та охоронюваного законом інтересу позивачів.

Більш того, виходячи з положень діючого на час прийняття оскаржуваного рішення щодо оформлення права власності на об'єкт самочинного будівництва Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) , Закону України "Про архітектурну діяльність" (687-14) , Закону України "Про основи містобудування" (2780-12) , "Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт", функції щодо контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил при здійсненні будівництва та прийняття новозбудованого об'єкту до експлуатації, здійснював спеціально уповноважений орган державної виконавчої влади - Державна інспекція архітектурно-будівельного контролю.

З урахуванням вищенаведеного судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що Верховна рада Автономної Республіки Крим та КРП "Протизсувне управління" в інтересах яких подано позов не є належними позивачами у справі, права та охоронюваний законом інтерес яких з урахуванням сфери їх компетенції та повноважень, відсутності функцій щодо контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил не порушено спірними рішеннями та укладеним договором купівлі-продажу, а тому вимоги позову є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо питання відповідності вимогам законодавства оскаржуваних актів органів місцевого самоврядування судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно статті 58 Земельного кодексу України, землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм належать до земель водного фонду.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (пункт 1 статті 59 Земельного кодексу України встановлено).

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень розділу Х Земельного кодексу України (2768-14) (які діяли на момент прийняття оскаржуваних рішень), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження по розпорядженню землями в межах населених пунктів, окрім земель переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Згідно з нормами Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (1457-15) , повноваження власника землі щодо володіння, користування та розпорядження землями комунальної власності здійснює відповідний орган місцевого самоврядування.

Так стаття 12 Земельного Кодексу України надає чіткий перелік органів місцевого самоврядування, до повноважень яких відноситься розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності це сільські, селищні, міські ради у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад, зокрема розпорядження землями комунальної власності.

Оскільки, земельна ділянка на якій розташовані об'єкти нерухомого майна кафе-бару, медпункту рятувальної станції по АДРЕСА_1 знаходяться в адміністративних межах міста Алупка, розмежування земель державної та комунальної власності в межах зазначеного міста не проводилася, тому саме Алупкінська міська рада є власником земельної ділянки під спірними об'єктами нерухомості, у звзяку з чим, судова колегія приходить до висновку щодо правомірності прийняття Алупкінською міською радою оскаржуваних рішень, тому доводи апеляційної скарги щодо виходу за межі наданих їй повноважень є хибними.

Судова колегія також відхиляє довід апеляційної скарги про відсутність повноважень у Алупкінської міської ради розпоряджатись земельною ділянкою на якій побудовано споруду, а як слід відсутність повноважень щодо прийняття спірного об'єкту у комунальну власність.

Разом з тим судова колегія не приймає доводи скаржника про те, що у разі переходу права власності на нерухоме майно кафе-бару, медпункту рятувальної станції по АДРЕСА_1 переходить і право власності на частини берегоукріплювальних споруд, які є об'єктами інженерного захисту з майновою приналежністю Автономної Республіки Крим і перебуває на балансі КРП "Протизсувне управління" на праві господарського відання, оскільки матеріали справи не містять відповідних доказів.

Щодо законності договору купівлі-продажу, судова колегія зазначає наступне.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року (v0006600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Як вбачається з матеріалів справи укладений 12.11.2007 між Фондом комунального майна при Алупкінській міській раді та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу комунального майна був укладений на підставі рішення Алупкінської міської ради №5/1 від 10.09.2007, а тому позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним зазначеного рішення.

Оскільки, заявлені у даній справі позовні вимоги зв'язані між собою підставою та поданими доказами, отже визнання судом відсутніми підстави для визнання недійсним рішення Алупкінської міської ради №5/1 від 10.09.2007, тягне за собою і відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним купівлі-продажу комунального майна, укладеного 12.11.2007 між Фондом комунального майна при Алупкінській міській раді та ОСОБА_5.

Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно вимог статті 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

А в силу статті 33 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо викладених в апеляційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом першої інстанції і колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваному рішенні мотивами відхилення доводів скаржника.

Суд попередньої інстанції навів правове обґрунтування своїх висновків, щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, відповідачем у процесі розгляду справи не було доведено та надано відповідних доказів в обґрунтування своїх заперечень, а отже судова колегія вважає рішення суду відповідним нормам матеріального та процесуального права, тому зазначене рішення не підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду міста Севастополя від 29.07.2013 року у справі №901/1971/13 відсутні.