908/1719/13 Про визнання недійсним рішення районної ради - 03.09.2013 Прийняття

Головуючого: Кододової О.В. суддів Агапова О.Л. Гези Т.Д. при секретарі Коломієць С.О. За участю представників сторін: від позивача - не з'явився від відповідача - Іовова Л.І., за довіреністю від прокурора - Русланова Г.М., прокурор відділу прокуратури Донецької області Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 10 червня 2013 року (повний текст складений та підписаний 13.06.2013р.) у справі №908/1719/13 (суддя Алейникова Т.Г.) за позовом Прокурора Приазовського району Запорізької області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області, м. Запоріжжя до відповідача Приазовської районної ради Запорізької області про визнання недійсним рішення Приазовської районної ради №15 від 27.06.2002 року.

Прокурор Приазовського району Запорізької області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області, м. Запоріжжя звернувся з позовною заявою до Приазовської районної ради Запорізької області про визнання недійсним рішення Приазовської районної ради №15 від 27.06.2002року.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10 червня 2013року (повний текст рішення складений та підписаний 13.06.2013року) у справі №908/1719/13 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що ширина прибережної захисної смуги в 50 метрів від урізу води, встановлена виходячи з конкретних умов планування та забудови зазначених населених пунктів. Для встановлення меж прибережної захисної смуги в натурі була створена комісія у складі начальника Приазовського районного відділу земельних ресурсів, голів та спеціалістів-землевпорядників зазначених сільських рад, за результатами роботи якої складені відповідні акти. Згідно до цих актів, при встановлені меж прибережної захисної смуги в натурі ніяких зауважень з боку зацікавлених осіб не надходило, в актах зафіксовано, що земельна ділянка може використовуватися тільки за цільовим призначенням.

Твердження прокурора та позивача, щодо межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів у два кілометри від узрізу води не відповідає вимогам законодавства, не прийняті судом першої інстанції, оскільки, відповідно до законодавства, в населених пунктах прибережна захисна зона може встановлюватися лише з урахуванням того, як була здійснена забудова на момент встановлення захисної смуги.

Прокуратура Запорізької області не погоджуючись з рішенням господарського суду звернулася з апеляційною скаргою про скасування рішення від 10.06.2013року. Скаржник зазначає, що рішення Приазовської районної ради Запорізької області №15 від 27.06.2002року прийнято у порушення п.5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, без попереднього розроблення проекту на основі нормативно-технічної документації та відповідно без погодження цього проекту з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу та Держкомзему. Висновок про те, що прибережна захисна смуга має становити саме 50 метрів районною радою зроблено на власний розсуд, за відсутності будь-яких правових підстав та у порушення ст. 88 Водного кодексу України. При цьому фактичне дослідження прибережної захисної смуги та можливість її встановлення з врахуванням існуючої забудови не здійснювалося.

Скаржник зазначає, що відповідно до інформації відділу Держземагенства у Приморському районі Запорізької області №777/02-08 від 05.06.2013року встановлено, що на підставі рішення Приазовської районної ради Запорізької області №15 від 27.06.2002року розроблялась технічна документація з інвентаризації земель прибережної захисної смуги Азовського моря на території Новокостянтинівської, Приморсько-Посадської, Чкалівської, Степанівської Першої та Ботіївської сільських рад Приазовського району Запорізької області, але не затверджувалось.

Крім того скаржник зазначає, що прокурором ставилося питання про поновлення строку позовної давності з його обґрунтуванням, однак клопотанню не надано належної оцінки. Також суд у порушення 267 ЦК України (435-15) одночасно виходив з недоведеності позову та звернення з ним до суду з пропуском позовної давності без поважних причин.

Прокурор у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.

Позивач надав суду клопотання (вхід.№02-48/6215/13 від 15.07.2013р.) в якому підтримує апеляційну скаргу та просить розглянути справу без участі представника позивача.

Відповідач у відзиві (вхід.№02-48/6408/13 від 19.07.2013р.) та у поясненнях (вхід.02-48/7017/13 від 06.08.2013р.) наданих суду заперечував проти апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст.ст. 42, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України).

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено.

Рішенням Приазовської районної ради Запорізької області № 15 від 27 червня 2002 р. "Про затвердження розміру площі прибережної захисної смуги вздовж берега Азовського моря" (а.с.12) затверджено розміри і площі прибережних захисних смуг уздовж берега Азовського моря.

Відповідно до додатку (а.с.13) вказаного рішення затверджено ширину прибережної захисної смуги вздовж берега Азовського моря на території Ботієвської, Степанівської Першої, Новокостянтинівської, Чкалівської та Приморсько-Посадської сільських рад Приазовського району Запорізької області, а саме 50 метрів від урізу води.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги виходячи з наступного.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Згідно з частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

В пункті 2 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 р. N 02-5/35 (v5_35800-00) (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відповідно до ч. 1 ст. 5, ч. 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами, та входять до системи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України, ст. 4 Водного кодексу України (у редакції діючій станом на момент прийняття спірного рішення) до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

При цьому у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до ст. 90 Водного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Однак при цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 2 Водного кодексу України завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Частиною 1 ст. 85 Водного кодексу України передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) та іншими актами законодавства.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Також ст. 87 Водного кодексу України встановлено, що для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.

У матеріалах справи наявний лист головного архітектора Приазовського району Іванова В.К. від 28.05.2013 року №28 (а.с.52), з якого вбачається, що забудова територій Ботієвської, Степанівської Першої, Новокостянтинівської, Чкалівської та Приморсько-Посадської сільських рад здійснювалася протягом 1965-1980 р.р., згідно генеральних планів населених пунктів.

Для встановлення меж прибережної захисної смуги в натурі була створена комісія у складі начальника Приазовського районного відділу земельних ресурсів, голів та спеціалістів-землевпорядників зазначених сільських рад, за результатами роботи якої складені акти (а.с.а.с. 39,41,43,45,47). Відповідно до зазначених актів, при встановлені меж прибережної захисної смуги в натурі ніяких зауважень з боку зацікавлених осіб не надходило, в актах зафіксовано, що земельна ділянка може використовуватися тільки за цільовим призначенням.

Як вже зазначалося, ст. 88 Водного кодексу України, а саме частиною третьою визначено, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Таким чином законодавством встановлені виключення, за якими розмір захисної смуги може встановлюватися в іншому розмірі ніж передбачено ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України, відтак господарський суд дійшов до вірного висновку, з яким погоджується колегія Донецького апеляційного господарського суду, що ширина прибережної захисної смуги в 50 метрів від урізу води, встановлена виходячи з конкретних умов планування та забудови зазначених населених пунктів, що передбачено ч.3 ст. 60 Земельного кодексу України, ч.3 ст. 88 Водного кодексу України.

Щодо застосування строку позовної давності, заявленої Приазовською районною радою Запорізької області колегія Донецького апеляційного господарського суду не погоджується із господарським судом Запорізької області щодо можливості його застосування з огляду на наступне.

Згідно ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (частина 2 ст. 267 ЦК України).

При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) суду необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу. Тобто, господарський суд має спочатку розглянути справу по суті, і лише після цього вирішувати питання про наявність підстав для застосування ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість, суд не застосовує позовну давність та наслідки її спливу. В свою чергу, відмова у задоволенні позову саме з підстав пропуску позовної давності можлива лише у разі встановлення обґрунтованості позовних вимог (зазначена правова позиція наведена в постановах Вищого господарського суду України від 07.07.2010р. №1/300пд, від 09.08.2012р. №5004/2043/11).

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача, підстав для задоволення клопотання про застосування позовної давності судова колегія не вбачає, і суд першої інстанції неправомірно одночасно відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості та з підстав пропуску строку позовної давності.

Одночасно, беручи до уваги той факт, що судом першої інстанції відмовлено у позові у тому числі за необґрунтованістю, підстав для скасування рішення господарського суду Запорізької області у справі №908/1719/13 від 10.06.2013року, не вбачається.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 34 Господарського процесуального Кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак рішення господарського суду Запорізької області від 10 червня 2013року (повний текст складений та підписаний 13.06.2013р.) у справі №908/1719/13 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Прокуратури Запорізької області без задоволення.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Прокуратури Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 10 червня 2013року (повний текст складений та підписаний 13.06.2013р.) у справі №908/1719/13 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 10 червня 2013року (повний текст складений та підписаний 13.06.2013р.) у справі №908/1719/13 - залишити без змін.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.